На Лавандовій горі запустили амбітний проект

Березень. Ми на Лавандовій горі біля Перечина, одній з найвідоміших локацій в Україні, і точно найбільших, засаджених лавандою. Здається, що навіть без цвітіння сферичні кущі у чітких рядах мають світло-фіолетовий відтінок. Або це домальовує уява. Однак, що справді не здається, це те, що кущі пахнуть! Перепитуємо у Мирослави Качур, яка проводить нас рядами поки що вільними від туристів. Сезон тут розпочнеться 10 червня, але якщо буде дуже спекотно, то наприкінці травня. 

«Так, лаванда пахне цілий рік. Єдиний виняток – дощова погода, – каже пані Мирослава і зриває кілька листочків, розтирає поміж пальцями. Аромат робиться інтенсивнішим та різкішим. На горі близько 500 тисяч кущів лаванди, 6,5 тис. кущів дамаської троянди, а також пів гектару жасмину. Наступного року господарству виповниться 10 років, щороку власники – Мирослава та Юрій Качури – додають нових атракцій для туристів і розвивають власне виробництво ефірних олій та косметики, чаїв, сувенірів. Цього року вони розпочали найбільш масштабний проєкт на горі, перший етап якого впроваджується, – агротуристичний культурно-освітній музейний простір «Шари часу» – територія на 31 га з квітучими рослинами, прогулянкові маршрути, пізнавальні та ігрові зони, простори для відпочинку. Якщо коротко: парк, подібного до якого поки що немає в Україні.

«Початок цього проєкту взагалі був придуманий ще тоді, коли ми купували земельну ділянку. Тоді ж добирали орендовану земельну ділянку, бо планували розширюватися. Оскільки маємо екологічно чисте виробництво і вирощування трав, територію потрібно було приводити до ладу без гербіцидів і пестицидів. А це час. Тому, поки в нас росла лаванда-троянда, ми доглядали за рештою території і поступово розробляли проєкт, який дозволив би працювати цілий рік та приймати туристів не тільки влітку. Хотілося, щоб люди могли приїхати сюди і милуватися красою цвітіння від початку весни і максимально до морозів, –пояснює Мирослава Качур. – Це вже буде не лише лаванда і троянда, але й інші квіти та вироби з них».

В основі нового проєкту на Лавандовій горі – квітучі пагорби з різними культурами, що використовують для виготовлення чаїв та іншої продукції: волошки, ехінація, календула, меліса й інші. Планують тут відкриття музею, де відвідувачі зможуть дізнатися більше про історію Перечинщини та Закарпаття: як жили люди, чим займалися, що тут відбувалося. Буде багато інформації і про Магурський хребет, про розкопки, які проводив Павло Яцко на горі, розповідатимуть про інші цікавинки території довкола. «Також хочемо поєднати пізнавальний елемент з нашим виробництвом, дегустаціями, щоб люди могли спробувати все це на дотик, смак, відчути красу», – додає Мирослава Качур.

Укриття на 150 осіб, 31 гектар парку, доступність та інклюзивність

Перший етап проєкту вже реалізується: проведені комунікації, розпочато будівництво укриття, яке зможе вмістити 150 осіб. Щоб туристи, які під час екскурсій почують тривогу, не хвилювалися і почували себе безпечніше. Згодом це приміщення можна буде використовувати для інших потреб, а з ідеями Качурів тут точно буде щось оригінальне. Після завершення укриття на горі візьмуться за інші ділянки роботи, облаштовуватимуть територію, поступово в кілька етапів засаджуватимуть територію майбутнього парку квітучими рослинами.

«Цю територію ми привели до ладу: розчистили, викорчували зайве, подекуди навіть свідомо залишили природні ділянки, щоб зберегти автентичність і водночас не акцентувати на тому, що тут було раніше, – Юрій Качур показує невелику частину з чагарниками. – Йдеться не просто про парк, а про цілісну паркову зону, відкриту для людей різного віку: від мам із маленькими дітьми до людей похилого віку. Важливо, щоб простір був доступним і зручним також для людей з інвалідністю».

Концепція парку передбачає, що тут можна буде провести цілий день на різних локаціях і в різних форматах. Хтось захоче насолодитися природою, інші зможуть поспостерігати за процесом виготовлення ефірних олій, лекварів і натуральної косметики під час відкритого виробництва просто на горі. Для дітей передбачено окремі майданчики, тематичні іграшки та розваги з героєм Лавандової гори– Ланді.   

Досвідом, кажуть Качури, надихалися в Європі, де в кожному місті є музеї, часто у контексті природного ландшафту. Загальна площа комплексу становитиме близько 31 гектара. Додатково вже розчистили приблизно 20 гектарів території. Наразі завершено підготовчі роботи, наступний етап — оформлення необхідної документації, облаштування дороги. 

За словами Юрія Качура, завершити всі роботи та офіційно відкрити незвичну локацію планують за два, максимум три роки. Серед складнощів – висадка і догляд за рослинами, щоб все прижилося і не зникло під дикорослими. На горі не використовують жодної «хімії», а щоб знищити бур’яни, сіють овес, пшеницю, прополюють. Коли тепло і дощі, за одну ніч бур’ян може вирости від 5 до 10 см! Органічне вирощування, хоч і складне, відкриває можливості для просування продукції за кордон. Лавандова гора теж активно діє у цьому напрямку. Власники готують відповідні сертифікати, наразі розглядають для збуту Італію, Словаччину, Чехію та Хорватію. 

Найважчі моменти родинної справи 

Виробництво косметики Лавандової гори – ідея Мирослави Качур, яку вона втілює вже кілька років, додаючи щороку нові продукти. Жінка знає господарство буквально з першого корінця першого висадженого куща лаванди, і може розповідати про родинну справу , починаючи від обробки землі, до створення самотужки першого сайту господарства. «Практично всьому, що я роблю, я вчусь. Бабка моя, якби побачила, як я працюю на землі, сміялася б: я ніколи з нею не хотіла копати ні кукурудзу, ні картоплю, нічого, – усміхається Мирослава Качур. – Коли почала говорити чоловікові про поле, він жартував, що я навіть цибулю на власній грядці не зможу обкопати. Але коли лаванда була ще маленька, ми з працівницею навіть змагалися, хто більше обкопає: один ряд мав близько 350 метрів. Порахувавши, я зрозуміла, що за день “прокопала” майже весь Перечин». 

Найскладнішим періодом у господарстві, згадує Мирослава, були перші три роки: «Перший рік, коли ми з Юрою висаджували поле, був особливо важким. Він тоді тільки вчився працювати на тракторі. Найбільша проблема виникла під час висаджування: саджалка загортала ряди, але вони виходили нерівними. Згодом зрозуміли, що під час руху трактором ми частково викопуємо вже висаджені саджанці. Зараз це згадую з усмішкою, а тоді сиділа тут і плакала. Чоловік їхав трактором із обладнанням, а я сиділа з великим гайковим ключем і, коли бачила, що він загортає разом із землею й лаванду, стукала, щоб він зупинився. Так ми й вчилися – найважчі моменти буквально “вигризли” на цьому полі». 

Ще одна проблема – бур’яни, які ростуть надзвичайно швидко. Поки обробиш один край поля, інший уже знову заростає. Одного разу на Лавандову гору найняли близько двадцяти працівників: вони нібито добре обкопали ділянку, з людьми розрахувалися, але за тиждень два ряди лаванди пожовкли. Виявилося, що робітники просто зрізали кущі й встромили їх назад у землю. І таких історій у Качурів багатенько. Якось Юрій розставляв металеві бочки по всій території, розпалював вогонь і всю ніч обігрівав кущі, бо з полонини дув холодний вітер. Щоб добре і довго горіло, палили тканину, у хід пішли кілограми речей із секонду, які для цієї мети Мирослава закупила у місті на 7 тис. грн. Попри це, частина лаванди все ж вимерзла, довелося досаджувати.  

«Фермерське господарство – це все сюрпризи якісь такі, які ніхто не чекає», – каже Мирослава Качур і попри все втілює з чоловіком їхню мрію майже 10 років. Бо реальний результат вони бачать щороку. «Так само я бачу наш парк вже 10 років. Хочеться, щоб все жило, дихало, постійно працювало, викликало гарні емоції максимально довгий період», – додає жінка і залишає нас з ароматом лаванди і задоволенням від екскурсії найгарнішою горою, поки що вільною від туристів.