Маскувальна сітка, яку сплів Луїс з Гонконгу

Третій поверх палацу дітей та юнацтва “Падіюн” в Ужгороді. В глибині фойє видніються якісь конструкції, накладені одна на одну коробки, рулони тканин. Здається, що на цьому складі нічого не відбувається. Але тут є люди, вони вже п’ятий рік займаються монотонною, але необхідною роботою — плетуть маскувальні сітки для військових. Замовлення не закінчуються, закінчуються охочі волонтерити. Часом цьому невеликому жіночому колективу щастить, і до них приходять нові люди. Як от мовчазний хлопець, що вправно зав’язує стрічки кольору хакі у визначеному порядку.  

Це Луїс (китайське ім’я Тао Лін) з Гонконгу, він член волонтерської організації «Одеські бойові котики», допомагає українцям вивчити англійську, волонтерить у церкві. Луїс працював у Києві, у Львові, Ніжині, в Ужгород приїхав на кілька тижнів і подався до Руху підтримки закарпатських військових з пропозицією теж десь бути корисним.

“Переважно наша волонтерська організація працює в Одесі. Але я новачок, тому її керівник вирішив, що Ужгород для мене є доволі безпечним місцем. Я тут тому, що хочу зробити щось, аби допомогти завершити цю війну. Спочатку я шукав інформацію в інтернеті. Знайшов офіс у центрі міста, неподалік міської ради, і просто пішов туди. Там поговорив із двома жінками й сказав їм, що шукаю якусь волонтерську роботу в Ужгороді. Вони розповіли мені про це місце. Тож уже наступного дня я прийшов сюди. І тепер щоранку, якщо маю час, приходжу сюди”, – розповідає Луїс коротко про те, як потрапив на волонтерське плетіння сіток. 

Луїс навіть трохи читає українською, але для спілкування бракує знань. Тому стає у нагоді англійська, якою володіє одна з волонтерок Руху – Аліна. Вона теж плете сітки і допомагає хлопцю зорієнтуватися у процесах. Або Галина, вчителька англійської. 

“А так, мовний бар'єр трошки є. Луїс також з перекладачем працює (додатком смарфтону) ,– приєднується до розмови Тетяна Гончар, координаторка по плетінню сіток від Руху підтримки закарпатських військових. – Він такий скромний, просто стає, і щось там робить. Ну, вже якщо ми його запитаємо, тоді відповідає”.  

Тетяна каже, волонтер з Гонконгу хотів чимось бути корисним. “А ми кожен день працюємо і нам потрібні руки. Навчився в нас вже плести, до того не вмів. Дівчатка показували, вчився. Не все зразу виходило, але він дуже старається. І завжди прислухається”. 

 Волонтерська організація, де працює Луїс, відправляє окремі групи до деяких міст поблизу лінії фронту. Там також є китайські добровольці-військові, і волонтери готують для них їжу, зокрема традиційні китайські страви.
Попри стриманий характер та мовчазність хлопець заприязнився з багатьма ужгородцями. “Люди тут дуже добрі й завжди намагаються мені допомогти, – каже він. – Дуже гарне місто. Я багато гуляю містом і бачу чимало красивої архітектури. Є також маленькі скульптури на мосту.  Якби не було війни, думаю, це було б чудове місце для подорожі”.
Після Ужгорода Луїс, ймовірно, знову поїде до Ніжина, продовжить викладати англійську, а також китайську мову –  мандарин. 

Гонконгзький волонтер не єдиний з іноземців, які були залучені до мистецтва сіткоплетіння в ужгородському “Падіюні”.  Заходив якось ізраїльтянин, волонтерив місяць-два, пригадує Тетяна. “Наші тоді чугайстра плели, він нам справно нарізав тканину. Ще в нас американка приходила. Їм цікаві українці. Ізраїльтянин, я згадала, казав, що ми дуже відкриті, щирі. І Луїс так казав. Ми його зустрічаємося, кавою пригощаємо”.

Працюють волонтери з перших днів повномасштабного вторгнення. “Кожен день ми плетемо і всіх запрошуємо. І дуже радіємо, коли до нас приходять ось такі люди, як Луїс, небайдужі, які хочуть щось допомогти. Чим раз їх менше, але є”, – каже Тетяна.
Якщо на початках охочих плести сітки було більше, то зараз середня кількість волонтерів щодня близько 8 осіб. Влітку волонтерів меншає, також залежить від часу доби, зранку можуть на годинку-дві забігти частіше.

 “І руки болять, змучуємося, ноги теж. Тому дві-три години роботи, чотири – це вже забагато, важко, – пояснює Тетяна та демонструє відкладені вбік готові рулони сіток. У них свій замовник, тепер жінки доробляють іншу партію. – Це вже п'ятий рік працюємо, люди не можуть постійно тут бути, треба працювати, за щось жити. Наш колектив складається наполовину з наших місцевих людей, а наполовину – з тих, хто вимушено переселився до нас. Наша Наташа з Києва, наприклад, працює з перших днів війни”

Серед новеньких – пані Ірина з Києва. Місце своєї волонтерської місії в Ужгороді – "павучків" у Падіюні жінка загуглила, цілеспрямовано шукала саме цю волонтерську діяльність. “Я плела сітки з 2014-го року. В мене досвід є, якраз у той час вийшла на пенсію, – розповдає пані Ірина. – А тепер довелося в Ужгород приїхати на на деякий час. Я тут швиденько знайшла ці сітки і плету тепер. Колектив дуже гарний. Мені тут подобається. Дівчата теж дуже гарно плетуть, але у мене свій почерк, а у них - свій. Так ми порозумілися”.

Сіточку - дві у день виплітають, відповідають дівчата на питання про кількісні показники. Якщо помножити на 5 років безперервної роботи, можна уявити, скільки дорогоцінного полотна для військових виробили ужгородські волонтери з “Падіюну”.

“Щомісяця ми звітуємо, в середньому 30-35 сіток. Матеріал дорогий, ми його купуємо, закуповуємо також стрічечки, тканинку. Це все теж витягуємо самі. Виходимо на ярмарки, коли організовують Рух підтримки закарпатських військових і  “Творчі волонтери”.  Вдень тут плетемо, ввечері хтось в'яже, хтось вишиває, хтось шиє, ще видумує щось. З тим виходимо і заробляємо донати. Поки витягуємо. Бо дійсно воно все коштує гроші, – Тетяна розкриває “таємниці бізнесу”. – Купують люди, які приходять, знаючи нас, і віддають кошти. Всі донати тримаються в основному на постійних людях”. 

Для ужгородських волонтерів-павучків осінь – активна пора. Зміна сезону вимагає нової колекції: осінні маскувальні сітки іншого кольору, аніж літні, забарвлення міняється відповідно до зміни кольорів у природі. Вже є замовлення і на зимові тренди. У черзі на виконнання – понад 30 сіток. Хотіли б чимось допомогти війську, не виїжджаючи з Ужгорода? Приходіть хоча б на годину поплести сітки в Падіюн. Отримаєте ментальний релакс і відчуття задоволення від власного внеску до загальної справи. Військові теж подякують.

Ірина Бреза

Фото Ані Семенюк