Краматорськ – Великий Березний. Історія однієї переселенки

Із з Надією Кияшко із Краматорська ми познайомилися у Великому Березному. Пані Надія виїхала із міста за день до того, як росіяни вдарили ракетами по залізничному вокзалу. Зараз вона – одна із мешканок місцевого хостелу, який облаштували для переселенців. Тут – знаходять прихисток розбиті війною серця і сплітаються різні долі. Люди заводять нові знайомства, дружбу і врешті-решт – знаходять на Закарпатті нове життя.

Я зайшла на другий поверх в доглянуту акуратну кімнату з кількома ліжками. На стіні поличка із плюшевими іграшками, стіл, кахельна піч. Знайомимося. «Скільки вам років, пані Надіє?» – питаю. «А скільки б ви мені дали?», – усміхається. «Орієнтовно 60», – кажу. «Мені 4 серпня виповнилося 86. Я все життя пропрацювала на заводі начальницею бюро», – радісно повідомляє. Надія Кияшко в хостелі у Великому Березному – найстарша мешканка, через це, як каже, «від кухні освобождена».

Приїхала сама, 40-річний син залишився у Краматорську, сказав «я ще подумаю». А от донька в Ірландії, їй пощастило вибратися з Маріуполя. «Я місяць про неї нічого не чула й не знала. Не можу вам передать, що зі мною творилося. Дочка зателефонувала тільки тоді, коли пощастило дістатися Запоріжжя. Я так зраділа! А її перші слова були: «Мама, запасайся хлібом і водою», – згадує пані Надія.

Коли доньці допомогли дістатися Ірландії, то вона постійно телефонувала мамі й переконувала виїжджати. «Такий вік, ну куди мені їхати?! Я так їй казала», – додає. Наважилася на від’їзд тільки тоді, коли «по телевізору Зеленський сказав, що буде дуже важко тут жити, будуть великі бої».

«Я отак, як стояла, кинула на себе куртку, халат, ночнушку бросила в сумку, з халадільніка котлетки і що було на дорогу взяла – й на вокзал. А там черга, з усіх міст приїхали. Стала в самий хвіст поїзда, 4 часа простояла, всі поїзда ушли, ми осталися. Тоді вийшла робітниця вокзалу і сказала: «Ніхто нікуди не йдіть, нам дають дополнітельний поїзд. І ми всі так обрадовалися», – складає руки, ніби для молитви». Наступного ж дня залізничний вокзал у Краматорську розбомбили, тоді загинуло 52 людини, багатьох поранено.

Донька радила матері їхати в Ужгород, мовляв, має там подругу, яка зустріне її на вокзалі. «А я забула, як город називається. Їду й не знаю куди. А тоді щось в голову стукнуло: зв’язано щось із «уж», – Ужгород! Я так обрадувалася, – не без хвилювання ділиться. – Приїхала у Львів, якраз перед тим електричка на Ужгород пішла. Підійшла до волонтерів, сказали, що буде поїзд. Помогли сісти і речі донести. Приїхала в Ужгород, а з ким зустрічатися маю – не знаю. Побігла в один бік, в інший. Коли дивлюся, стоїть жінка, ну думаю, це напевно Наташа. «Ви Надія Іванівна?» – спитала вона. Так і зустрілися. Посадила в машину, привезла додому, нагодувала, переночувала в неї. А наступного дня – сюди».

У Великому Березному, каже пенсіонерка, їй дуже добре. На ліжку помічаю відкриту книжку. «Любите читати?» – питаю. «Читаю все підряд: і газети, і книги. Шо єсть. Я тоді відволікаюся, день бистро проходить». Дарую їй іконку Божої Матері, пані Надя цілує її та дякує. «Я дуже молилася там і молюся тут. За всіх», – проводжає словами.

Хостел для переселенців у Великому Березному знаходиться біля залізничного вокзалу. Насувається буря, продавці на базарі збирають речі. Ворота з гербом України відчинені, на вході собака на ланцюгу. На будівлі стяг, навіть резинові колеса, які слугують за клумби, пофарбовані в жовто-блакитний. Дівчата метушаться біля машини з гуманітарною допомогою. Нас зустрічає керівниця благодійного фонду «Віра, надія, любов» Римма Митрак, яка його й облаштувала й нині опікується. Коли зайшли всередину, то дві жінки поралися на маленькій кухні, варили борщ. На холодильнику – список чергувань переселенок і меню на кожен день. Тут же стіл, їдять у кілька заходів.

«Найбільша наша проблема – це дрова, бо тут нема газу. Є кахельні печі. А так є душові, кімнати облаштовані. Самі обладнали, але з підтримкою з-за кордону, – каже пані Римма. – Голландці були, бачили ситуацію, їжу привезли». Тут є навіть лікарі, можна кардіограму зробити, психолог працює. «Люди ж із війни приїхали, я дуже переживала, як тут адаптуються. Тепер заспокоїлася», – веде далі жінка.

Йдемо дивитися умови. В кімнатах по кілька ліжок, у деяких – більше десяти. Біля стіни жінка з таксою, яку загорнула в покривало. Сенді не вмовкає, бо ж чужі люди. Разом заспокоюємо. «Я оттуда, де війна. Ми дуже благодарні, що нам помогли. Там, де ми жили, уже нічого нема», – каже господарка Сенді пані Галина.

Інша жінка старшого віку не дозволяє фотографувати. Діти біжать сходами, вітаються. «Я раніше жила в орендованій квартирі із двома дітьми. Тепер тут мешкаю з ними, бо тут треба бути і вдень, і вночі. Людей привозили до нас і з евакуаційних потягів, і з Ужгорода. Нещодавно була в Польщі у друзів, довелося повертатися раніше, бо пральна машинка полетіла», – розповідає пані Римма.

Ми ж виходимо вже з іншого боку будівлі. Біля входу – жіночки сидять на стільцях. А позаду цієї великої будівлі Римма показує їхнє господарство: кролі, кури. У бесідці сидять мешканці хостелу, чемно вітаються. Неподалік висить випрана білизна, навпроти – купа дров. Під деревом на старому ліжку граються хлопчаки.

На лавці під деревом сиділа художниця з Харкова, перед нею мольберт. Пані Римма сказала, що влаштовує тут для дітей майстер-класи з малювання. Господарка хостелу планує нові активності, але справ має багато, бо допомагає з гуманітаркою переселенцям, які знайшли прихисток у різних селах Березнянщини. Їй усього 35, але жінка добре знає, як це, коли людина потребує підтримки. За освітою – перукарка, але цю справу покинула після 2014-го й подалася у соціальне волонтерство. Цей хостел-гуртожиток їй допомагали облаштовувати навіть сусіди після того, як написала в соцмережі про ідею… Так із бажання Римми просто допомогти людям виросла добра і велика справа. Зараз вона продовжується: хостел продовжує приймати тих, хто рятується від війни, і дарує домашнє тепло усім, хто цього потребує.

 Оксана Штефаньо, для Zaholovok.com.ua

Підготовано у рамках проєкту "Переселенці на Закарпаття: життя без стереотипів" за підтримки Посольства США в Україні