Командири і друзі
Історія двох нацгвардійців з Харкова і Львова
Один зі Львова, інший з Харкова, а потоваришували в Ужгороді. Військовослужбовці Національної гвардії молодші сержанти Богдан Юрченко і Василь Ігнацевич познайомились під час строкової служби, здружились і влітку разом уклали контракт. Харків’янина Богдана і львів’янина Василя на строкову службу до лав Національної гвардії України призвали в різні часи. Хлопці з різних регіонів України, з різними життєвим досвідом. Проте служба у війську зробила їх друзями.
Не вагаючись, довірю Богдану прикривати спину
Василь відслужив у Нацгвардії півтора року, але вирішив залишитись ще на 3 роки. Каже, що вже звик до командирів, служби і товаришів. До того ж маючи контракт, хлопець точно буде не лише з роботою та грошовим забезпеченням, а й матиме можливість рости і розвиватися: навчання, підвищення кваліфікації, кар’єрне зростання і соціальні гарантії.
«Тут нормальне ставлення до мене, зрозумілі завдання. Є правила, яких усі дотримуються. Все чітко і зрозуміло. До того ж зараз в Україні війна, і я маю виконувати те, чому мене вчили під час строкової служби. Тим більше, що саме тут я подорослішав. Я відчуваю зміни між тим собою, який сюди прийшов півтора року тому і собою зараз. Мені приємно, що ми продовжуємо службу з моїм другом. А коли доведеться разом відправитись на війну, то, не вагаючись, довірю Богдану прикривати спину. Ми різні: він зі сходу, а я із заходу, але нас єднають дві дуже міцні речі – Національна гвардія України і присяга на вірність українському народові».
Україна у нас одна
Богдан каже, що пішов на строкову службу добровільно. До того займався продажем побутової техніки, але хотів чогось справжнього, дорослого. Думка підписати контракт виникла відразу, згадує він.
«Коли я потрапив у частину, Василь вже відслужив тут майже рік, і я думав, що зараз почнеться щось неприємне. Але він підказував мені, що тут і як влаштовано. Звісно неможливо все запам’ятати відразу, тому адаптація не була швидкою. Ми почали частіше спілкуватись і потоваришували. Я російськомовна людина, родом з Харкова. Хоча українською володію вільно і все більше нею спілкуюся. Василь родом з Львівщини, але ніколи нікому з нас в голову не приходило підіймати ні мовне питання, ні географічне. Ми обидва українці, ми обидва молоді гвардійці. Україна в нас одна й однострій однаковий. Ми обидва вирішили пов’язати своє майбутнє з Національною гвардією і підписали контракт, щоб продовжити службу Батьківщині».
Строковики стають командирами
Цього літа хлопці закінчили курси командирів відділень і отримали погони молодших лейтенантів. У навчальному центрі не було легко. Навантаження чимале. Багато теорії і ще більше практики.
«Я вирішив, що, якщо вже уклав контракт, то чому б не використати можливість навчитись чомусь новому і отримати вищу посаду. Національна Гвардія – це багатофункціональне, потужне і сучасне військове формування. Ми забезпечуємо безпеку держави і громадян. Бути українським солдатом почесно, але якщо можна вивчитись на командира, то чому цим не скористатись? Я поки не будую плани на все життя, але планую певний час віддати службі в Національній гвардії. Я не з тих, хто хоче просто «відбути» термін, я хочу розвиватись і приносити користь», – ділиться Василь Ігнацевич.
Сержантські курси Василь проходив в польових умовах. Там йому довелось засвоїти багато інформації, відпрацювати на практиці нові прийоми, зрозуміти, як працює відділення в обороні та в атаці, алгоритми прийняття рішень і причини тих чи інших дій.
«По-перше, було цікаво, а вже потім трохи важко. Треба було дуже багато інформації засвоїти в короткі терміни. Причому щось пропустити не вийде, адже все, що вивчали в теорії, треба було відпрацювати на практиці. До того ж, це не шкільний урок, за який можуть поставити «двійку», тут мова йде про бойові задачі, життя та здоров’я людей. Тому все, що нам давали інструктори, треба було добре вивчити. Тепер все, чого навчився, передаю своєму відділенню. Це і тактика, і вогнева підготовка, і якісь елементарні правила надання першої медичної підготовки. Це все дуже важливо і цікаво».
Командує відділенням молодший сержант Ігнацевич декілька місяців. До дружніх стосунків з солдатами додалися ще і професійні. І тепер іноді треба тримати певну дистанцію.
«Бути командиром це цікаво і відповідально. Ми всі живемо дружнім колективом, але за кожного свого солдата відповідаю я. Добре, що хлопці розуміють, що тепер я не тільки їм друг, а ще й командир. Це не означає, що треба «задирати ніс», але і субординації треба дотримуватись. Це нормально. Бо, коли буде бойова робота, я буду виконувати накази командира, а вони мають виконувати мої накази, і ми разом будемо на позиції. Іншим чином цей механізм не працює.»
Василь каже, що курси сержантів йому сподобались і міркує про те, чи не продовжити навчання у цьому напрямку. Однак усьому свій час, розмірковує гвардієць, і спочатку треба добре себе проявити на цій посаді і потім вже рухатись вперед.
Командиром відділення став і друг Василя – Богдан Юрченко. Мотиви прості, розповідає молодший сержант, де б ти не був – треба рухатись вперед і професійно зростати завжди. Командири підтримали його бажання і відрядили на навчання в спеціалізований центр Національної гвардії України. Після здачі випускних іспитів на відмінно Богдан повернувся у свою частину, отримав звання молодшого сержанта і відділення. Разом зі службово-бойовими завданнями, Богдан відпрацьовує зі своїм відділенням тактику ведення бою в різних умовах.
«У мене зараз такий цікавий період. Важко це описати, але я спробую. Мені 20 років, а в моєму підрозділі є люди, які старші за мене. Вони розуміють, що я не просто так отримав звання і новий погон, але інколи доводиться деякі речі показувати на власному прикладі. Так загартовується авторитет. І цей психологічний момент дуже важливий. Зараз саме такий період. Думаю, що коли повністю вивчу цю посаду, то буду рухатись далі. Є куди зростати. Тим більше, ми служимо разом з моїм другом Василем, ми обидва молоді командири, подивимось, як буде далі. Добре, що ми зустрілись у Національній гвардії, коли поруч друг, всі складнощі переносяться легше. Думаю, що і перемогу нашу будемо відзначати разом».