«Коли час дуже загострює почуття і відчуття, тоді чіпляє щось справжнє»

У цьому театральному колективі актори, здавалося б, випадкові люди: художниця з Харкова, вчитель з Ірпеня, студентка з Кривого Рога, працівниця підприємства з Чугуєва, офіціанти, робочі. Але всі вони якось враз перевтілилися, відчули натхнення, за дуже короткий термін опанували особливості акторської майстерності, надихнулися театром і вже майже рік приваблюють своєю грою глядачів.

Згуртувавшись у театральну студію, аматори, які переїхали в Закарпаття з різних міст і регіонів України після 24 лютого, отримали можливість реабілітації і реалізації після жахів війни і евакуації. За кілька місяців «УжІК» поставив дві повноцінні вистави, з якими дебютував в Ужгороді та поїздив по області: «Король Лір» та «Чекаючи на Ґодо».

«Король Лір» - це була моя дипломна робота, - розповідає В’ячеслав Єгоров, головний режисер театру, сидячи на «троні» під час чергової репетиції. Поставити п’єсу Шекспіра він хотів ще під час свого навчання на режисерському відділенні Ужгородського інституту культури і мистецтв. І така нагода врешті трапилася, але зовсім незаплановано. – Ми проводили заняття у нашому просторі Cinema space. Коли почалося повномаштабне вторгнення, поряд відкрили безкоштовну їдальню для переселенців. І багато приїжджих жінок і дітей заходили до нас (у Cinema space), тут з дітьми займалися, водили їх у театр, а дорослі відходили від стресу. Я спитав одного, другого: «Не хочете виставу зробити?».

Так В’ячеслав з дружиною Юлією організували кастинг, розклеїли звичайні оголошення по місту. Прийшло понад 60 охочих (місцевих і приїжджих, справжніх акторів та любителів) на 5 основних та 4 другорядних ролі. У результаті ролі дісталися людям з інших регіонів, які не були професійними акторами. «Виявилося, що людям це дуже потрібно, - каже головний режисер. -  Вони приїхали в наше місто і влаштувалися прибирати, мити баняки. А у нас знайшли натхнення.  Звісно, що завдяки кастингу був певний відбір людей, які підходили по типажах».

Вже 26 травня відбулася перша прем’єра «Король Лір» у ПАДІЮНі.  Американський фонд «Сан Франциско – Україна» допоміг з декораціями, Ужгородська швейна фабрика- з театральними костюмами, фінансово підтримала також ужгородська організація «Зонта- клуб», ПАДІЮН надав майданчик для репетицій, допомогло обласне управління культури. В УжІКа був аншлаг. «Я знав, що все буде добре. Хоча всім було цікаво, що це непрофесійні актори, як вони справляться. Тим більше знаю, коли час дуже загострює почуття і відчуття, тоді чіпляє щось справжнє»,- додає В’ячеслав Єгоров.

Адміністраторка театру Юлія Єгорова –художниця, але тут вона багатофункціональна забезпечувачка всього необхідного. «Бутафорія, грим - на мені, ще було багато моментів, коли не було костюмів, декорацій. Знайшли гроші, знаходила людей. Шукала якісь кинджали по антикварних магазинах. Я повинна миттєво реагувати на всі потреби театру, бо актори зайняті собою, режисер зайнятий акторами, і так далі. У вересні у нас з’явилася репетиційна база на базі старого кінозалу. Почали ремонтувати дах, актори цим займатися не будуть, режисер на дах не полізе. Я знайшла монтерів. З ними зробила експертизу: і пліснява була, і дихати не було чим. Але все оновили. Вже перший концерт там був, стендапери виступали», - пояснює Юлія.

Король Лір - вчитель англійської, його доньки - з Харкова та Чугуєва

Євген Рогов у театрі теж майже випадково. Але це тільки, якщо послухати історію його знайомства з адміністратором театру Юлією Єгоровою. Обоє заговорили у кав’ярні, Євген працював офіціантом, Юлія тим часом за кавою розпачалася, де знайти для УжІКа SMM-ника. «Я просто пила каву і думала, що далі без такого фахівця не можна. А та людина, яка обслуговувала, сказала, що не може більше наливати каву. Я тоді: поможіть мені, бо конче треба запустити подію, залишилася 3-4 дні до вистави у Ляльковому театрі».  

«Я якраз вже шукав нове місце роботи, все так збіглося чудово. Зразу перейшов. Сам з Лисичанська, приїхав в Ужгород до знайомих і перші кілька місяців працював у різних місцях. Спочатку знайомим дачу ремонтували,  потім пішов у кав’ярню, але попрацював трохи і зрозумів, мені треба це залишати. Така робота мене вбивала, - зізнається Євген. - Я себе позиціоную як відеомонтажер і надалі хочу так працювати. Раніше вів свій ютуб канал, якісь соцмережі,  робив відеоролики, працював закордоном. До початку війни не було постійної праці. Взагалі я дуже оцінив цю нову роботу в театрі за те, що там атмосферно, можна запросто з кимось знайомитися, спілкуватися і заводити друзів. Я сам був доволі замкнутий і мені хотілося якось почуватися вільніше. За місяць у театрі я познайомився з великою кількістю людей. Зараз ще працюю на озвучці, а також відеомонтаж - це моє».

  Олексій Дашковський просто органічно возз’єднався зі своїм образом короля Лір. Чоловік переїхав в Ужгород з Ірпеня після окупації, працює вчителем англійської мови в Ірпінській школі (тепер онлайн). До студії потрапив випадково. «Я колись займався аматорством в театрі, але не очікував, що буду грати. Дуже цікаво. В умовах нервового життя -- це арт-терапія і для нас, і для глядачів. Можливість акцентуватися на цінностях поза часом. Я вважаю, що це досить добре», - каже Олексій, одягає корону і йде репетирувати. Здається, його учням пощастило, викладає англійську сам Король!

Харків’янка Олена Аляб’єва в Ужгороді теж з березня. Художниця за професією продовжує малювати і грає середню доньку короля. «Я всіх убиваю наприкінці, а потім себе, - відкриває деталі своєї ролі Олена. – дуже рада, що граю у театрі. Ми з сім’єю жили в Ужгороді біля центру розміщення переселенців, де на вході я побачила оголошення про кастинг. У Харкові ми з чоловіком ходили на всі вистави. Завжди хотіла на театр подивитися зсередини, це була така мрія, а я була далека від цього. Тому вирішила сходити на кастинг. Потім мені зателефонували, що я пройшла!  Дуже подобається. Це, мабуть, усе і одразу: і нові друзі, знайомі, і можливість відволіктися від тяжкої буденності, і спробувати себе, і здійснити давню мрію дізнатися, як робиться ця театральна магія. Ходив на наші вистави чоловік,  у захопленні. Наші вистави не можуть не подобатися, ми все робимо від душі».

Роль наймолодшої доньки у «Король Лір» дісталася Юлії Горєлковій з Чугуєва. «Досвіду гри в театрі у мене ніколи не було, потрапила сюди випадково. Взагалі була впевнена, що не пройду але мені хотілося отримати новий досвід. У мене слова з різними емоціями: зі злістю, і добротою,- ділиться жінка. -  Я працювала ( в Чугуєві)  вчителькою, журналісткою, на виробництві медичних приборів. Зараз задіяна трохи на виробництві, ми перевезли техніку, трохи - офіціанткою у соціальній їдальні. Мені дуже подобається Ужгород, люди, природа, але є мінуси- дорога оренда житла. Дуже важко давати оцінку під час війни».

Театр вже мав кілька вистав в Ужгороді, Мукачеві, Хусті, у тому числі і в замках. Є плани їхати у Словаччину, але необхідно багато погоджень. «УжІК» вже має свого постійного глядача, до 50%, каже режисер, це такі ж переселенці, як і актори. Які звикли до активного культурного довоєнного життя, хочуть його собі нагадати. А хтось - додати життя у це ніби тимчасову вимушену міграцію, вимушені декорації, вимушені обставини.  «Так, у нас є свій глядач, він чекає нові вистави. Це психоемоційна реабілітація людей, які відчувають свою залученість, задіяність», - додає Юлія Єгорова і біжить шукати, чи всі реквізити на місці. Бо за годину- вистава. Цього разу гратимуть для ужгородців та сімей військових. А зовсім скоро, мріють, - для звільнених українських міст. Наступну виставу планує поставити за твором Джорджа Оруела «1984».