Джевеліна та Михайлюки: 7 років на війні

Сім’я військовослужбовців Олега та Ганни Михайлюків на Закарпаття потрапили у грудні. Після поранень та контузій на фронті (у Олега в анамнезі ще й інсульт), лікуванні у шпиталях, військовослужбовці проходять реабілітацію. Родина була на війні 7 років. Разом з ними - Джевеліна, собака породи джек рассел тер’єр, яка служила разом з Михайлюками в зоні бойових дій та допомагала знаходити поранених бійців. Песик теж отримав контузію.

 Додому повертатися родині нема куди - їхній будинок у Бахмуті повністю зруйнований, пряме влучання. В Ужгород доїхали після пошуків житла в Одесі та Дніпрі. Після повномасштабного вторгнення подруга Михайлюків встигла вивезти їхню єдину доньку, яка перебувала у Бахмуті, закордон. Сьогодні вся сім’я об’єдналася в Ужгороді, не без допомоги добрих людей їх прихистили в одному із студентських гуртожитів, де живуть переселенці.

Михайлюки на війні з 2014 року. Олег свій шлях починав з танкової частини у 2014, за рік звільнився- працював на Артеміському заводі кольорових металів. Але  у 2016 році знов пішов до війська, на контракт. Ганна, за освітою медикиня, потрапила до лав ЗСУ у 2015  і стала старшою бойовою медикинею. У Бахмуті родина мала будинок, облаштовувала його, ростила доньку. Сьогодні у них немає дому, відео, які поширюються про зруйнований Бахмут, вони не можуть переглядати без сліз, дякують, що Закарпаття прийняло їх і вірять, що колись повернуться

«Це ж наша земля!»

З Олегом та Ганною зустрічаємося у Ротарі-парку, неподалік гуртожитку,  на початку травня, коли в Україні відзначають День піхоти. Джевеліна радісно біжить досліджувати навколишній простір разом з їхньою донькою. Подружжя налаштовується на розмову, кажуть, що ніколи інтерв’ю не давали, і краще писати про героїв, які зараз захищають Бахмут та інші українські міста. У Олега тремтить голос, коли він згадує побратимів, які загинули і рідне місто, спалене фосфорними бомбами.

Чоловік згадує службу до повномасштабного вторгнення на Донеччині: «Перед Мар’їнкою  все було гарно, красиві споруди, містечко для навчань, побуту, нові казарми. Все було зроблено для людей, все зруйнували, - пригадує Олег. - Коли ми зайшли у сектор на Мар’їнку, дуже важко було. Росіяни розташувалися на териконах, а ми- внизу. Вони мали облаштовані позиції, все пристріляно, бронетехніка вся задіяна була, снайпери діставали. Повномасштабний наступ почався якраз, коли наша бригада перебувала на позиціях під Мар’їнкою. Дружина якраз там була, я був під Вугледаром з бронегрупою. тільки чув, як розбивали Волноваху. Там стільки зайшло російської техніки! Ми розраховували на позиційну війну, як в зоні АТО. А коли пішли літаки, ракети, це був жах. Не вистачало техніки, людей. Дуже багато загинуло».

Олег відмовився звільнятися із ЗСУ після інсульту у 2021 році, продовжив службу, перебуваючи на відстані з бронегрупою. Тому про хід подій після повномасштабного вторгнення дізнавався від побратимів. Зараз теж підтримує з ними зв’язок. Після Мар'їнки у 2022-му Олега відправили у шпиталь, військова служба для нього закінчилася. «Я в броніках пластини повиймав, бо важко було, каску майже не носив і бігати не міг»,- каже військовий.  Що вас тримало морально, - питаємо. – «Як? Це ж наша земля, це наше!», - вигукує чоловік.

Ганна Михайлюк, професійна медикиня, пішла до війська у 2015-му, стала старшою бойовою медикинею.  Повномасштабну війнe зустрічала «за роботою» на передовій. «Ми вже прощалися з життям, всі фото повидаляли з телефону. Дуже багато у нас було втрат, багато двохсотих, трьохсотих. Ми були в окопах за 50 метрів до росіян. Вони йшли танком. За танком дуже багато піхоти.  Нам було дуже тяжко, безперестанні обстріли, ми у росіян як на долоні були. Я постійно евакуйовувала хлопців, відправляли їх на Курахово», - пригадує Ганна перші дні повномасшабної війни. Жінка отримала травму, контузію, потрапила на півтора місяці у шпиталь Вінниці, згодом на реабілітацію.   

«Я з 2015 року на війні. Я була медиком і пішла у ЗСУ, не задумуючись, знала, що там буду більше потрібна», - каже Ганна. - Ми трималися і тримаємося до тепер».

Джевеліна: військовий досвід та донецька кров

Джевеліну - джек рассел тер’єра, якщо точніше- тер’єрку, родина купила у Слов’янську, донька хотіла песика. Коли почалася повномасштабна війна, Джевеліну забрали на фронт.  «Була з нами на позиціях, допомагала хлопцям знаходити наших побратимів - «200-х», «300-х», - каже Ганна.  – спочатку собака була шокована, потім активно працювала, отримала контузію, але тепер все гаразд».

«Завжди давала знати, де є якась небезпека,- додає Олег. – спеціально не дресирували.  Час її навчив і життя. Була також ще Пуля на позиції, вже її немає. Дуже багато собак розірвало Джевеліна хлопців дуже оберігала. Чуйку мала: перед тим, як хтось виходить на позицію, вона не відходила, стрибала, а на завтра він був 300-им».

Джевеліна має піксельну жилетку, але армійський одяг вже добряче потертий і без належного вигляду, тому вона гуляє у «цивільному».  

Про дім та щасливий випадок

«Ми вкладали все у будинок, хотіли для дитини, як усі нормальні люди. Але на все воля Божа, - з гіркотою пригадує Олег. – У нас в місті, як тут, річка Бахмутка, набережна в центрі міста колись була занедбана, ел до війни її шикарну зробили. Вес реконструювали. Все моє життя пройшло у Бахмуті. Я там народився, навчався. Як подивлюся зараз на місто... Я тримаюся, але дуже тяжко. Наш будинок зруйнували ще 2 грудня авіаударом».  Чоловік каже, що були у місті і «ждуни русского міра», але таких небагато. «Я коли пішов у військо у 2015 році, деякі сусіди переставали з нами здороватися. Але такі є завжди. Дуже багато хлопців наших пішло воювати. Я, до речі, ні разу, не перетинав кордон Росії, дружина теж. У «нульові» всі їздили на заробітки, я - ні, в Донецьк їздив, він мені сподобався більше, ніж Харків, дуже гарне місто. Було», - додає чоловік.

За чим сумуєте найбільше і чи сподіваєтеся потрапити додому?,- питаємо. «Знаєте, після того відео, коли Бахмут засипають фосфором як Мар’їнку… Просто від Мар’їнки залишилося поле. Випалюють все. Бахмут- це твоя батьківщина, розумієте, там ти знаєш кожен куточок", - пояснює Олег.