Добрі справи Закарпаття

«Пряникову» кав'ярню в Ужгороді знають усі: саме сюди йдуть за смачною кавою, закарпатськими солодощами і – добрими справами. Кафе невеличке, але наповнене не лише унікальними пряниками, а й небайдужими людьми. Власник бренду «Закарпатський пряник» Олександр Ляхін із командою майже шість років тому заснували Перший фестиваль пряників, всі виручені кошти з якого йшли на лікування важкохворим дітям. Через благодійність та й саму атмосферу фестиваль назвали найдобрішим на Закарпатті. Війна змусила «Закарпатський пряник» значно розширити спектр добрих справ, якими треба займатися: у перші тижні після повномасштабного вторгнення кав’ярня перетворилася на склад допомоги для військових, а кількома місяцями пізніше – створився благодійний фонд «Добрі справи Закарпаття». На самому початку до «пряникового» кафе небайдужі приносили усі речі, які були потрібні для захисників, у першу чергу – амуніцію для місцевої тероборони, пізніше тут формували посилки і вантажі для відправки закарпатцям на передову, а тепер благодійний фонд «переорієнтувався» на дрони, тепловізори, монокуляри, старлінки. Олександр розповідає, що не планував такого розвитку подій, але війна нікого не питала.

«Це вийшло само собою і логічно, тому що почали завозитись і автомобілі, різна техніка, почалось розмитнення, складні процеси, тому виник фонд. У перші два місяці, коли ще батальйон тероборони базувався у нас на Закарпатті, фактично кожен другий день ми були там – починалося від солодощів, продуктів харчування і навіть сантехніки, бо там, де почали базуватися військові, не було необхідних умов. Найперше також це теж амуніція – бронежилети, каски, плити, плитоноски. А зараз це дрони, антидронні системи, тепловізори, додаткові батареї для мавіків, тепловізійні біноклі, монокуляри, прилади нічного бачення», – каже Саша.

Пряники в усі відправки на фронт «Добрі справи» завжди додають у супровід. У кав’ярні кажуть, що вже перестали відстежувати, куди пряники доїжджали. Але військових смакували ними і у Краматорську, Слов’янську,  в Бахмуті, і в Харківській області, і на Сумщині. «Недавно був випадок, коли на сайті замовили пряники у Краматорськ. Ми подвоїли замовлення, оплатили доставку і відправили. Потім люди телефонували, дуже дякували, дуже їм було приємно», – згадує Олександр.

Після того, як український художник, дизайнер Сашко Даниленко, який зараз живе у США, зобразив знамените фото «професора з окопів» Федора Шандора, ТМ «Закарпатський пряник» звернувся до митця з ідеєю випустити серію пряників із цим зображенням, а всі кошти з продажу цих пряників повністю віддавати на Збройні сили України. Перша партія розлетілася миттєво, декілька екземплярів – з підписами Федора Шандора – за донати роз’їхалися в різні куточки країни. Серія стала мегапопулярною, людям приємно і допомогти ЗСУ, і отримати такий солодкий і унікальний подарунок, замовляють навіть з-за океану.

Коли з логістикою і поїздками на схід ще було надто складно, волонтери подали ідею придбати «народний бус» для оперативної доставки закарпатським військових усіх необхідних речей. Збирали на бус усім містом. «У ньому була нагальна потреба у перші пів року після повномасштабного вторгнення. Бо перші наші поїздки відбувалися в умовах, коли в Україні не працювали ні заправки, ні магазини. На дорогу в 1500 кілометрів солярка купувалася тут, в Ужгороді. Завантажували в багажник 300-350 літрів солярки і так їхали. Коли лампочка світить – стали, заправили, поїхали далі. Уже десь із серпня минулого року відновили роботу заправки, у нас уже був бус і ми возили допомогу на ньому.  За цей час він вже був і в Копенгагені, і на Херсонщині, і на Донеччині, Харківщині, Сумщині, –  багато де», – розповідає Олександр. 

Закуповувати різні речі для армії «Добрим справам» допомагають люди звідусіль – починаючи від Угорщини та Словаччини і до Північної Ірландії, Великої Британії  та Канади. Десь небайдужі самостійно збирають донати, закуповують необхідне і відправляють в Україну, десь – запускають різні волонтерські ініціативи, як от виробництво синьо-жовтих паракордових браслетів у Північній Ірландії. Там Оніка та Кріс Тодд самостійно їх виготовляють і продають за донати по всьому світу, зароблені  кошти відправляють для закарпатських військових  через «Добрі справи».

Сусіди Закарпаття також долучають до допомоги ЗСУ: допомога технічними засобами від угорців уже перевищила 10 мільйонів гривень. «Це троє хлопців з Угорщини, Болаж Траутманн, Керекеш-Нодь Гашпар, Мігай Олаг. Вони троє самі організувались. Проводять збір безпосередньо в Угорщині, долучають друзів, знайомих і незнайомих – це прості угорці, які донатять. Вони це все закупляють і передають нам, а ми вже розподіляємо це по різних підрозділах. Хлопці за останні кілька місяців передали ріні засоби – дрони, антидрони, монокуляри, професійні металошукачі, тепловізори, дальноміри…  Приблизна вартість усього, що вони нашим військовим передали, вже перевищує 10 млн грн», – каже Олександр Ляхін.

Питаємо, як Олександру зараз у ролі волонтера, керівника благодійного фонду поряд з необхідністю підтримувати і розвивати власний бізнес. «Зараз життя однозначно інакше. Хотілося би менше всього цього, звичайно, але такий час, що мусай. Я б хотів, щоб того не було. Це складно і фізично, і морально. У мене є робота, є родина, а це теж час. Поєднувати дуже непросто. Зараз десь із відновленням роботи перевізників і пошти, це трохи розвантажило нас, а так, коли це були постійні поїздки особисті, то фактично це тиждень до поїздки підготовка, чотири дні на дорогу, і ще тиждень – розгрібати все те, що сталося тут за ці 10 днів. Але інакше поки не можу», – ділиться Олександр.  

Коли перший раз Олександр Ляхін їхав на схід доставляти допомогу закарпатським військовим, вирішили з дружиною сказати донечкам, що їде у Львів – щоб діти не переживали. Коли повернувся, вже розповів, де був, і другий-третій-четвертий рази вже казали дітям, куди тато їде.  Обоє донечко Олександра долучаються до допомоги татові й військовим.  «Молодша в школі компот і пряники продавала, потім мені гроші приносила – ми збирали тоді чи то на старлінки, чи на тепловізійний бінокль. А недавно передзвонила зі школи і каже: «Будеш їхати за мною, візьми пряники». Питаю, нащо, а вона відповідає: «Тут дівчинка маленька, її тато пішов на війну недавно, у нього день народження. Хочу, аби вона відправила татові». Словом, діти все розуміють. І правильно налаштовані», – розповідає Олександр Ляхін.