Дівчина, яка завжди читає

Олександра Артюхіна – відома закарпатська журналістка, її улюблений напрямок – спортивні події, формат – телевізійний. І от нещодавно Олександра дебютувала як перекладачка роману «Гордість і упередження» відомої англійської письменниці Джейн Остін, який вийшов у видавництві «Небо». Та виявилося, що для Олександри переклад – справа не нова, хоча донедавна була більше розвагою та невеликим підробітком. За кавою дівчина нам розказала, як все це сталося, чи є місце для журналістики і коли чекати нових книг. Ми погортали перший солідний перекладацький доробок колеги – він чудовий! 

• Сашка, ти постійно у тележурналістиці, і раптом – переклади. Звідки це все?

Я почала перекладати ще з ковідних часів, десь 2020 рік. Тоді ми всі сиділи вдома, роботи звичного масштабу не було, був потрібен підробіток. І я почала робити дрібні комерційні переклади, типу меню в ресторанах, ще щось, потім збірки оповідань. Мені сподобалося це захоплення. Так потихеньку перекладала для себе. Коли почалося повномасштабне вторгнення, запитів стало більше. Багато закладів шукали на фріланс для перекладів, наприклад, з російської на українську. Також я паралельно займалася перекладами фанатських історій (аматорські твори за мотивами популярних оригінальних літературних творів, творів кіномистецтва), їх є багато англійською мовою.

І якось хороша подруга мені сказала: "Чому ти граєшся в підробітки, не хочеш подати резюме у видавництво?». Мені здавалося, що я не маю відповідної освіти, досвіду, ще чогось, а зроблене не годиться для повноцінного резюме. Після тривалого процесу умовлянь я подалася все-таки у три видавництва, з усіх мені прийшла відмова. Але з одного написали, що вносять у блок перекладачів і щойно з'явиться якийсь проєкт, то нададуть.

Я про це успішно забула. Як зараз пригадую 19 грудня 2023-го року. Саме була на зйомці спортивної програми про сквош. Отримала сповіщення з мейлу від випускової редакторки видавництва «Небо» Дарії Вавілової, що є проєкт перекладу книги та чи погоджуюся його взяти. Я була шокована: мені пропонували «Гордість і упередження» і ще одну книгу. Це був мій перший дебютний проєкт дуже великої книги!

• Як довго ти працювала над перекладом, чи думала, як все це виглядатиме? 

Раніше я перекладала для розваги, якось навіть один словник, скажімо так, дорослих термінів. Не було якихось жорстких дедлайнів. Уявлення як це все працює, мала, але не підозрювала, що це така колосальна робота. І я ж паралельно займалася журналістською роботою.  

Взагалі працювала над цією книгою понад пів року, весь період був розбитий на маленькі дедлайни. А потім ще десь місяці три, напевно, редагування, узгодження.  Проте найскладніше – це староанглійська лексика, багато термінів. Потім ще це тривалий час зайняла сама редактура, далі верстка, вичитка.  Плюс друкарня, яка розташована у Харкові, постраждала від обстрілів. Ірина Комащук, моя колегиня, ілюстраторка, жила в Києві, працювала під вибухами і тривогами. В один із днів таких страшних обстрілів Києва перше, що вона зробила, це винесла з-під вікна акварельні ілюстрації до книжки. І це якийсь паралельний всесвіт.

У мене, особливо з початком війни, постало питання, для чого я живу на цьому світі. Чи потрібна взагалі, чи роблю корисну справу. І зараз, коли я трошки стала дотична до книговидавництва, вважаю: якщо раптом мене вб'є ракета, то принаймні за мною залишиться те, що я зробила.

 У видавництві працюють чудові дівчата, вони всі допомагали. Я дуже вдячна своїй випусковій редакторці Дарині, яка, по-перше, повірила в мене. Це серйозний для них проєкт – нова серія «Егрет» ілюстрованої класики, подарункове видання. Вдячна редакторці, літературній редакторці, яка причесала цей текст. А також Ірині, яка створила просто неймовірні ілюстрації, коли побачила цю книгу вперше, я аж потерпла. 

Гордість і упередження» – це одна із моїх найулюбленіших історій. Коли я почала її перекладати, зрозуміла, що дуже багато чого не помічала раніше. Тобто скільки, наприклад, є умовно карткових ігор тогочасної Англії. Чи різновидів танців, чи яка різниця в кареті й бричці. Доводилось багато гуглити, щоб не дай Боже не схибити. Крім того, існує велика фанатська спільнота Джейн Остін. І хотілося зробити так, щоб не зіпсувати історію, щоб було цікаво її читати. Цей твір також увійшов у шкільну програму, тому не дивно, що багато видавництв стали перевидавати «Гордість і упередження»". 

Коли я перекладала третю частину, почалися блекаути. На щастя, мій телевізійний офіс у локації, де трошки краще було зі світлом, то я часто залишалася після роботи на іншій роботі, так і перекладала. Журналістику не полишила. Хоча думки такі були, напевно втомилася від інформаційного фону. Але подруга Домініка, про яку я вже згадувала, казала: «Подумай, ти не зможеш без цього. Бо ти в цьому живеш». Але трохи важко поєднувати. 

Процес дуже цікавий: адже добре знайома історія людям раптом зазвучала словами, які народилися в мене в голові. Хочу зараз піти на курси. Мені треба трошки більше зануритися у середовище. Коли ми редагували цю книгу то отримувала багато компліментів і хороших слів, що мені все вдалося. І я тоді думаю, можливо правильно зробила, що пішла в переклади. А насправді так багато людей дивується: "Ой, а ти що з англійської перекладаєш?"  Є певні стереотипи.

• Мабуть, думають, що цього достойні тільки викладачі англійської :) Чи читала ти інші переклади роману? Наскільки вони відрізняються, якщо різні люди перекладають одне і те саме?

Дуже відрізняються. Наприклад, читала Ремарка в різних перекладах, бувають жахливі.  У книговидавництві дуже не вистачає кадрів, зокрема, і перекладачів.  «Гордість і упередження» – це була одна з перших мною прочитаних книг. Десь у віці 14 років я запитала маму, що б мені почитати (любов до читання передалася від мами, вона завжди з книжкою). І тоді вона знайшла видання Джейн Остін, але дуже старе, радянське, пошарпане. На жаль, російською мовою. Я прочитала, мені дуже сподобалося, але я якось і забула за нього. Пізніше мала цю книжку у перекладі Ганни Лелів, дуже класну. У мене там все підкреслено, прикольні цитати й так далі. Ще є «Гідність і гонор» у перекладі Тетяни Некряч, вважається одним із класичних. І вони відрізняються, кожна людина вона все одно речення побудує по-іншому, інтерпретує ту чи іншу фразу англійською. Англійська й українська різні за своїми лінгвістичними конструкціями. Не всі ідіоми можна перекладати дослівно з англійської на українську мову. Тобто один адаптує так, другий по-іншому.

Я бачила майже всі екранізації «Гордості і упередження», включно з екранізацією 1940 року. Але щоб не створювати собі якихось образів, яких насправді в книзі немає. Тобто в книзі немає описів зовнішності Кіри Найтлі чи Коліна Ферта. Ілюстраторка Іра на цьому наголошувала, що вона не відштовхувалася від ні серіальних, ні від фільмових образів у створенні малюнків. Так само я, коли перекладала, не мала бачення, як ці люди мають виглядати. Хоча десь певні моменти зринали. До речі, дуже багато хто постить цитати із «Гордості і упередження», які насправді не є із книги, вони є цитатами з фільму. 

Є літературні редактори, які потім стежать, щоб все було у дусі епохи. Коли сідала за переклад, свідомо нічого не читала, не порівнювала і зараз не хочу порівнювати. Чесно кажучи, хвилююся, чекаючи перших відгуків від читачів. Я вже тримаю книжку в руках і мені не віриться, що це моя робота. 

• Чи знаєш, що далі перекладатимеш?

Працюю над наступними книжками. Одну вже анонсували. Це роман сучасної американської авторки Емми Скотт. Дилогія, одну частину вже здала, друга в процесі. Ще один великий виклик для мене зараз: я взялася за переклад книги з відеоігрового жанру. Це нон-фікшн, 300 інтерв'ю з працівниками однієї із відеоігрових студій, про злети та падіння студії. Я повністю завантажена у відеоігри. Раніше знала про Super Mario і може Тетріс. А тепер доводиться дуже багато гуглити, бо терміни специфічні. Далі ще перекладатиму сучасний роман, потім класику. Я втягнулася. І серйозно розглядаю можливість піти з журналістики, але, на жаль, зараз не можу собі цього дозволити, не маю фінансової подушки.

Ті, хто говорить, що у нас завжди були книжки українською, це неправда. Я сама родом із дуже маленького міста на самому заході України. Ота маленька дівчинка, яка любила читати й мріяла побачити своє прізвище в книзі, вона зараз дуже пишається і я нею пишаюся дуже сильно, що вона йшла до своєї мрії та втілила її. У мене не було доступу до книг в моєму місті. Чому я прекрасно знаю російську, бо всі перші прочитані книжки були російською. Дещо з татової бібліотеки з Тернополя привозилося українською мовою, але все одно перекладна класика була російська. Потім вже з'явився «Клуб сімейного дозвілля», тоді мама почала нам замовляти переклади, поступово з’являвся вибір. А з початком повномасштабного масштабного вторгнення відкрилися нові видавництва. По Ужгороду видно, що заходять сюди мережеві книгарні і є потреба в українській книзі. Дуже популярним став BookTok, Bookstagram, книжкових блогерів стало багато. І є на це великий попит.

У нас була проблема в тому, що до війни Рашка викуповувала права на переклади на умовний такий сектор ринок СНД. І розповсюджували в ці країни. Фактично Україна не могла собі купити окремо ліцензію, з юридичної точки зору це важко було. А зараз багато книговидавців пішли із ринку Росії та вже напряму укладають контракти з Україною. Перевидають класику дуже багато. Наприклад, Агату Крісті.

• Ти ведеш в Інстаграм книжкову сторінку, часто говориш про книжки, радиш, що тобі, що почитати. Що для тебе значить книжка? Чи маєш свою бібліотеку? 

Маю свою бібліотеку. У мене вже закінчились книжкові полиці. Хочу привезти частину до батьків в Чоп, але і там нема місця. Для мене книжка – це спосіб зануритися в іншу реальність і відвести душу. Я читаю, скільки себе пам'ятаю. У моєму випускному альбомі один із моїх шкільних друзів написав так: «Саші, дівчині, яка завжди ходила і щось читала». І оце клеймо за мною, напевно тягнеться. Я вирішила завести сторінку з книжками в Instagram. Публічну сторінку, де б могли мене відзначити як перекладачку. Так само, я багато читаю різних книг, від сучасних до ромкомів, тому що жанр ромкомів допомагає мені втекти від цієї ж страшної реальності війни. На моїй сторінці ще небагато відгуків, але я буду намагатися писати, рекомендувати. У мене був класний досвід, коли в одній з книгарень Ужгорода я півтори години витратила на спілкування з поляками й німцями, які шукали українську літературу. А продавчині не розмовляли англійською.

Книги для мене означають дуже багато. Я їх перекладаю, я їх на ніч зазвичай читаю. Маю правило: хоча б дві-три сторінки прочитати перед сном. Але іноді я вже так втомлююся від текстів, тоді дивлюся серіальчики чи Ютубчик.

Я дуже вдячна моїй шкільній вчительці Зіті Іванівні, яка вірила в те, що я можу знати англійську мову. І викладачці з університету Сільвії Шпеник, яка теж казала, що я просто боюся показати свої знання з англійської мови. Часто згадую її ці слова, особливо коли працюю з якимись текстами, читаю. Багато хто питає про усний переклад. Але у мене немає розмовної практики, тому відмовляю.

• Що зараз читаєш? 

Дочитую книжку «Точка У» нашого закарпатця Леся Белея. Це збірка оповідань про хроніки війни, історії людей. Паралельно ще читаю Ель Кеннеді. Це спортивний ромком «Угода» про хокеїстів. Люблю все, що стосується спортивного сетингу. Зараз прийшла друга частина, піду на пошту забирати. Відділення «Нової пошти» біля дому вже мої друзі.

Насправді мене так тішить, що люди в книгарнях в Ужгороді. Класна була смішна історія. Я зайшла у книгарню на Петефі. Щось шукала по психології. Дівчинка-консультантка довго на мене дивилася і каже: "Скажіть, будь ласка, а «Гордість і упередження» для «Неба» не ви переклали?" Я так потерпла і кажу: "Та я". А вона у Фейсбуці пост бачила. 

Я була шокована кількістю підтримки, вдячна всім своїм рідним і близьким, всім друзям і навіть тим, яких уже немає зі мною. Зокрема, Святослав Сойко, один із небагатьох знав, що я займаюся перекладами. І він завжди мені казав: «Ти не можеш це залишити, бо це твоя мрія. Просто йди до неї».

Завжди пам'ятаю про ці слова і оця віра підживлює мене. Мені і журналістика подобається, просто, напевно, я втомилася вже десь від цього постійного ритму. А в книгах чудова можливість втекти в новий всесвіт, принаймні на два-три місяці, пів року, скільки в тебе є часу. Я б дуже хотіла, щоб більше людей читали, зверталися до літератури. 

Розмовляла Ірина Бреза

Фото: Аня Семенюк