Ділитися добром

Нижнє Селище на Закарпатті вже давно є прикладом того, яким може і має бути село. Тут працює знаменита сироварня і саме тут започатковувались круті проекти, відомі далеко за межами України. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Нижнє Селище стало ще й зразком, як допомагати країні загалом і кожній конкретній людині, яка потрапила в біду через війну.

У найперші тривожні тижні, коли навколо був хаос і нерозуміння, як справлятися із величезним потоком біженців, які прибули на Закарпаття, у Нижньому Селищі організували харчування: унікальний слоу-фуд ресторан став їдальнею для переселенців, поряд також облаштували пункт видачі гуманітарної допомоги, а згодом – почали влаштовувати побут для людей, життя яких зруйнувала війна.

Трохи більше чотирьох місяців тому ми писали про те, як у Нижньому Селищі команда «Селиської сироварні» збирається облаштувати шелтер для переселенців у старому комунальному приміщенні, а вже на початку 2023 року прихисток запрацював повноцінно – приміщення купив «Комітет медичної допомоги в Закарпатті» за кошти правозахисної організації «Medico International» (Німеччина), кімнати повністю об лаштовані для проживання і вже стали тимчасовою домівкою для людей із Луганської, Донецької, Харківської, Миколаївської, Запорізької та інших областей, де ведуться бойові дії.

Офіційно відкрили прихисток «Селиський шелтер» наприкінці 2022 року, однак перші мешканці почали поселятися в гуртожиток ще у кінці листопада та на початку грудні. Загалом приміщення має десять кімнат, розрахованих на 34 особи, зараз у шелтері проживає близько 30 людей, незабаром заселять усі кімнати: наразі волонтери спілкуються з переселенцями, які можуть проживати ще у двох кімнатах. Кухня, їдальня, ванна – спільного користування, як у гуртожитку

«Селиський шелтер» – це тимчасовий прихисток для людей, які приїхали на Закарпаття із небезпечних регіонів України.  Основна ідея – дати можливість людям жити в хороших умовах, спокійно прийти до себе і почати шукати роботу та постійне житло.

«Надаємо можливість безкоштовного проживання на шість місяців. Дуже хочемо, щоби за пів року люди, які тут проживають стали самостійними, знайшли роботу, адаптувалися, зрозуміли трохи Закарпаття і закарпатців. Це те, чого ми прагнемо і над чим працюємо», – каже Інна Пригара, представниця Закарпатської асоціації місцевого розвитку.

Про мотивацію створити шелтер для переселенців Інна розповідає, що волонтерська команда, яка працює у Нижньому Селищі бачила, що ситуація з війною затягується, а переселенці продовжують жити у школах і дитячих садочках.

«Ми всі розуміли, що це не може бути постійно. Коли усвідомили, що війна – надовго, почали працювати. Розуміли, що влада не встигне цього зробити, почали думати, де поселяти людей, які приїжджають. І зробили те, що могли. Шукали приміщення і знайшли. Ми його переобладнали, будівля не нова, але нам вдалося її осучаснити. Переробили опалення, повністю ремонт, поставити потужний генератор», – додає Інна. 

Харчуються мешканці «Селиського шелтеру» в соціальній їдальні, яка працює неподалік – буквально через дорогу. Бо, коли у Нижнє Селище тільки почали приїжджати переселені, перше, за що взялася команда «Селиської сироварні» – Петро Пригара, Інна Пригара та Орест Дель Соль з волонтерами – це організація харчування. У соціальну їдальню, яку облаштували в унікальному слоу-фуд ресторані «Гелета», між звернутися кожен, хто потребував гарячого харчування. 

« У березні ми закрили свій ресторан і відкрили на його базі їдальню. Пікова кількість людей, яку ми харчували – це 180 за один прийом їжі. Усього вдалося видати більше 60 тисяч порцій їжі за цей час. Далі продовжуємо харчувати і до якого періоду цей проект житиме у такому режимі – невідомо, але ми продовжуємо працювати», – каже Інна Пригара.

З початком повномасштабної війни у Нижнє Селище почали звертатися багато закордонних організацій, з якими раніше працював кооператив Longo Maї. Друзі з-за кордону надсилали гуманітарну допомогу, відтак команда організувала склад в Хусті, з якого дуже багато гуманітарної допомоги відправлялося на схід України. Крім того, видавали у Нижньому Селищі їжу, одяг, засоби гігієни, іграшки, предмети для в’язання.

У ремонті приміщення для шелтеру допомагали і самі переселенці. Загалом людей намагалися розселити так, аби кожна сім’я жила окремо. «Ми багато разів бачили, як живуть люди в різних шелтерах. У школах і садочках було складно. Тому ми дуже хотіли надати сім’ям окремі кімнати, щоб вони відчули трохи затишку та самостійності», – розповідає волонтерка Лєра Заранко.

По суті, шелтер функціонує, як гуртожиток. Кожен має свою кімнату і спільний простір – кухня, ванни, туалети, їдальня. Волонтери намагаються впровадити тут систему самоорганізації, щоб люди самостійно займалися своїм забезпеченням. «У нас кожного дня є одна чергова кімната, яка відповідає за загальне прибирання у шелтері – вони прибирають всі загальні простори», – каже Лєра.

Інна Пригара додає, що правила для мешканців прихистку розробляли всією волонтерською командою, консультувалися з донорами, з іншими шелтерами, аби зрозуміли переваги чи ризики. «Специфічне, що у нас було, ми дізнались, що усі шелтери закриваються на ніч на замок, бо всі хвилюються за свою безпеку. Наші донори були проти цього, тому ми поставили кодовий замок, щоб будь-який мешканець шелтеру міг в будь-який час вийти і зайти», – зазначає Інна. 

У шелтері є правило тиші – час з вечора до ранку, коли має зберігатися тиша, бо тут живуть і старші люди, і дітки, всі мають поважати один одного. Волонтери наголошують, що найважливіше –  комфортна, дружня атмосфера. «Усі, хто поселялися в шелтер, проходили співбесіду з волонтерською командою, яка спільно приймала рішення про те, чи поселяємо ту, чи іншу сім’ю, чи ні. Намагалися також підібрати сім’ї так, щоб вони могли один одного підтримувати і допомагати», – уточнюють волонтери. 

Мешканка шелтеру Анастасія із дітьми приїхала на Закарпаття із міста Приморськ, що біля окупованого зараз Бердянська (Запорізька область). Жінка розповідає, що почувається тут у безпеці, волонтери усім допомагають і забезпечують родину необхідним. «У нас із донькою і сином своя окрема кімната. Ліжка, дві шафи, постільна білизна,  – все нам дали. Меблями кімнатку облаштували до нашого заселення.  Тут дуже тепло. Коли вимикають світло, тепло довго тримається. На кухні є газова плита, крім того, нас щоденно пригощають у колишньому ресторані «Гелета» – там дворазове харчування для переселенців –  обід і вечеря. Смачно, домашня їжа. Усім допомагають тут», – каже Анастасія. 

Одне з основних завдань для волонтерів зараз – допомогти мешканцям прихистку знайти роботу. «Є люди, які працюють, є пенісонери, є мами з маленькими дітьми, які зараз не можуть собі дозволити працювати, але в основному, ті, хто хотіли знайти роботу, вони або вже працюють на місці, або доїжджають в Хуст, або працюють онлайн. Звичайно, складно сказати, що всі мають працювати, бо є люди, які за станом здоров’я чи за віком уже не мають такої можливості. Але це дуже добре, коли люди чимось займаються», – каже Інна Пригара.

Адміністраторка прихистку «Селиський шелтер» Оксана Нєфьодова розповідає, що для мешканців часто проводять різноманітні майстер-класи, бо це і дозволяє чимось зайняти час і є своєрідною терапією. «Нещодавно був майстер-клас із виготовлення декоративних прикрас. Дуже всім сподобалося. Якщо у нас хтось захоче провести майстер-клас із в’язання шкарпеток, ми будемо дуже щасливі. Це сприяє і відпочинку, і такій своєрідній терапії. Ділимося усім, що вміємо і що можемо собі дозволити», – каже Оксана.

Раз на тиждень у шелтер приїжджає психолог, також періодично прихисток відвідують соцпрацівники із Хуста. Мешканці прихистку можуть звернутися до них з будь-якими питаннями – чи то психологічної чи соціальної допомоги.

Зараз «Селиський шелтер», як і всі заклади на Закарпатті, стикається із проблемою відключень електроенергії. Проте, для мешканців прихистку вже встановили потужний генератор. «Періодично його вмикаємо, але це великі витрати, ми не можемо його вмикати постійно. Якщо у нас є блекаут, ми стараємося вмикати генератор, аби прогріти приміщення і мати змогу підігріти їжу. На кухні є газова плита з газовим балоном, залежно від того, чи є світло, чи ні, можна собі підігріти їжу. Крім того, їдальня працює постійно, чи є світло, чи нема», – кажуть волонтери. 

Віталій з Іриною – свати. Вони приїхали з Авдіївки на Закарпаття у квітні 2022 року. З того часу вже змінили чотири місця проживання. До шелтеру жили у дитячому садочку та на фермі у Нижньому Селищі.

«Спочатку приїхала донька з внуками. Вони жили у школі з березня. Ми приїхали до них у квітні. Тут допомагаємо молодшим мешканцям, сусідам, чим можемо. Допомагаємо глядіти діточок. З меншими сидимо. Чергуємо на кухні. Миємо посуд, чистимо картоплю, цибулю – все, що треба», – кажуть Ірина та Віталій.

«До виїзду з Авдіївки ми місяць жили у бомбосховищі. Страшно було в туалет звідти вийти. Тут тепло, добре, не бомблять, спимо спокійно», – додає Ірина. 

Волонтери з Нижнього Селища продовжують працювати над тим, аби переселенці  почували себе тут безпечно і могли влаштувати собі життя. Через півроку «Селиський шелтер» відкриє свої люб’язні обійми для ще декількох розбитих війною родин. А поки мешканці прихистку разом з помічниками починають жити життя заново.

Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua

Більше світлин дивіться у розділі «Фоторепортаж»

Відео Юрія Чудлая про «Селиський шелтер» – у розділі «Мультимедіа».

Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)