Бути потенціалом, а не просто місцем на карті

Війна змінила життя в українських громадах не тільки прифронтових, але й тилових. Нові люди, нові підприємства стали не тільки викликом для громади, але й хорошим ресурсом. Як його використали у двох західних областях керівництво громад, читайте у нашому спільному матеріалі з івано-франківськими журналістами і надихайтеся.

Громада, яка залучила найбільше інвестицій за час великої війни

Батьово – закарпатське селище за 11 км від кордону з Угорщиною, відоме одним з найбільших залізничних транспортних вузлів в Україні на його території, з акцентом на вантажні перевезення. Батівська громада – одна з найактивніших у контексті економічного розвитку, вона скористалася географічним положенням та наявною логістикою, зумівши не втратити ентузіазму під час повномасштабного вторгнення, а залучити інвесторів, яких теж війна тільки активізувала.

Дмитро Тараненко, селищний голова, скромно каже, що не знає, чого до них така увага:

 «Вважаю, що громада просто робить те, що вона має робити. Ми, мабуть, нічим не відрізняємося від інших громад, які знаходяться у відносно тиловій частині України. Робимо все, що від нас залежить». 

У громаді  з самого початку створення вивчали додатково сильні сторони. Це –  насамперед логістика. На території громади розташований один з найбільших в Україні вантажних залізничних транспортних вузлів. Є доступ до прикордонної інфраструктури, що дає можливість як експортувати, так й імпортувати товари з трьох країн Європейського Союзу. Ще до 2022 року, за словами селищного голови, розглядалася співпраця з європейськими лідерами в автомобільному будівництві. «Проте ці проекти не розпочалися через повномасштабне вторгнення. Водночас громада була підготована та запропонувала свої можливості іншим інвесторам, які не побоялися залишитися в Україні й інвестувати нашу економіку, – пояснює Дмитро Тараненко. – Зараз, мабуть, що в Україні такого обсягу інвестицій в громадах, скоріш за все, що немає. Громада активно включилася у створення приватного індустріального парку (офіційно внесений у Реєстр у 2023 році), який за масштабами інвестицій, мабуть, є все-таки лідером в Україні. Ми працюємо над тим, щоб він був не один такий. Поки що парк на стадії розбудови інфраструктури. Сподіваємось, що першу продукцію з доданою вартістю ми побачимо або в кінці цього року, або на початку наступного – 2026». 

За інформацією Закарпатської ОВА, на території Батівської громади є кілька важливих інвестиційних проектів загальною вартістю близько 8 млрд грн. Це створення індустріального парку, БФ-термінал. Інвестиція може вважатися однією з найбільших в Україні за часів повномасштабного вторгнення. Павло Логвінов, керівник регіонального офісу програми ULEAD з Європою в Закарпатській області, зазначає: «Батівська селищна територіальна громада стала одним з найяскравіших прикладів успішного залучення інвестицій серед громад Закарпаття. Її трансформація – це історія про те, як системна робота та експортна підтримка, співпраця з міжнародними організаціями і стратегічне географічне розташування, створили унікальні можливості для її розвитку. Голова громади Дмитро Тараненко та його команда демонструють ефективний менеджмент, та швидкі зважені рішення, і це насправді високо оцінюється багатьма інвесторами та партнерами». 

Експерти U-LEAD з Європою в Закарпатській області допомогли громаді у розробці інвестиційного паспорту у 2021-22 роках: системно проаналізувати свої ресурси, визначити конкурентні переваги, сформувати пріоритетні напрямки розвитку. «Другий такий напрям –це стратегічне планування, ми допомогли, надавши річний експертний супровід та консультації. По-третє, це міжмуніципальне співробітництво: Батівська громада, в партнерстві з сусідніми Косинецькою та Великоберезькою громадою, створили спільне комунальне підприємство, яке працює в сфері надання медичних послуг», – додає Павло Логвінов.

Для логістики це ідеальне поєднання автомобільних і залізничних шляхів

Основний напрямок створеного індустріального парку у Батівській громаді – деревообробка, зараз тут діє керуюча компанія та два підприємства. «Ми продовжуємо перемовини з потенційними партнерами, які готові взяти участь у наступних проектах. Наша ідея полягає в тому, щоб наша маленька громада не залежала від одного національного виробника, який би був для нас завеликий.  Тому ми десь шукаємо альтернативи,  щоб мати можливість розвитку в різних галузях економіки. Закон України про індустріальні парки надає достатньо довгий перелік діяльності, ми готові до будь-яких. Наша стратегія у тому, що громада не має брати глибокої активної участі у створенні індустріальних парків, – пояснює Дмитро Тараненко. – Ми можемо зробити кроки, що започаткують його створення (підбір земельних ділянок, драфт концепції тощо). А на наступний стадіях це все передати у приватні руки, які мають той досвід, бажання, ресурс для реалізації проектів. Надалі всі ці кроки буде здійснювати інвестор». 

Одна з компаній, яка за час війни, почала працювати на території громади – «Ерідон», на ринку понад 30 років. Основний напрям – засоби захисту рослин, мінеральні та позакореневі добрива. Війна змусила підприємство шукати нові рішення для виконання звичних завдань: збору, продажу та обміну зерна. Знайшли на Закарпатті і збудували виробництво на території 75 га з «нуля».

«Ми почали шукати можливості створення вантажно-перевантажувального комплексу, який допоміг би розвантажити тодішній напрям збуту зерна та оптимізувати роботу з ним. Пошуки вели по всьому Закарпаттю, особливо у регіонах поблизу кордону, – пригадує Олег Щадей, керівник виробничо-перевантажувального комплексу «Ерідон». – Випадково зустрів знайомого, який порадив звернутися до Дмитра Тараненка – людини, що активно дбає про розвиток громади й ефективне використання її потенціалу. Ми зустрілися, обговорили деталі, познайомилися з власником ділянки – і прийняли рішення будувати». Крім відкритої позиції голови громади, головним чинником вибору Батьова, стало вигідне розташування.

 «Для логістики це ідеальне поєднання автомобільних і залізничних шляхів», - каже керівник

Комплекс зводили фактично з нуля, на місці було поле. Усі комунікації прокладали самостійно. Роботи тривали безперервно, працювали кілька підрядних бригад, тому все йшло за планом. Будівництво тривало близько восьми місяців, і вже у жовтні 2024 року відправили перший потяг. Сьогодні комплекс повноцінно працює, залучає до роботи місцевих мешканців. 

За словами Олега Щадея, компанія займається перевантаженням і накопиченням зерна, а також надає послуги з перевантаження на європейську колію. Пропонують комплексні логістичні рішення: доставку по Європі залізницею, оформлення необхідних документів. На території працює також митна служба та інші установи, щоб оперативно оформлювати всі необхідні дозвільні документи. 

Нині на підприємстві працює понад 50 людей, і набір триває постійно. Люди змінюють місце роботи, хтось виїжджає за кордон.  «Забезпечуємо людей робочим одягом, підвозимо на роботу і додому, організовуємо безкоштовне харчування. Стараємось бути максимально близькими до працівників і діяти в межах чинного трудового законодавства», – коментує Олег Щадей. Залучають і переселенців, їм також надається житло. Приблизно 50% адміністративного персоналу – це саме ВПО.

Олександр Німець, старший майстер елеватора проводить екскурсію виробництвом: «Приймання вантажів здійснюємо як із залізничних вагонів, так і з автомобільного транспорту (до 50 машин за зміну). З України продукція надходить широкою колією, а також автівками безпосередньо із заводу. Далі ми перевантажуємо зерно у ємності для зберігання — їхня загальна місткість становить 38 тисяч тон. Потім продукцію вивантажуємо вже у європейські вагони, на вузьку колію».

Потужність комплексу – близько 350 тонн на годину, як на прийманні, так і на відвантаженні. Приймають різні культури: кукурудзу, пшеницю, ріпак, сою. Окремий процес – зачистка вагонів. Там працює спеціальна стрічка з ковшиками, якою зерно подається догори. Висота елеватора приблизно 37–38 метрів. 

У Батівській громаді кажуть, що головне завдання –  стати частиною спротиву і частиною загальноукраїнської стійкості. Кожен крок, кожна гривня, долар чи євро, збережені в Україні і вкладені в економіку, які працюють на перемогу, це є успіх.

 «Поки що наше основне завдання –  стати громадою дружною для інвестицій. Зараз громада робить ці перші кроки на шляху свого становлення, які дадуть результати не раніше, ніж через два роки», –  додає голова громади і каже, що універсального успіху не має, проте треба напрацювати стійкий економічний фундамент, на якому будувати інші цеглинки успішної громади. А ще тут люблять вислів про громаду: «Бути потенціалом, а не просто місцем на карті».

В Калуші ВПО – не навантаження, а робочі руки

Калуська громада чи не найактивніше на Івано-Франківщині організувала релокацію бізнесу та відкрила свої двері для тисяч внутрішньо переміщених українців. Тут досі працюють два прихистки для ВПО, хоч зараз у громаді планують переходити від шелтерів до соціального житла. Будинок саме такого типу проживання у Калуші завершує франківська ініціатива «Ко-Хати». Для цього будівлю колишнього дитсадка «Зірочка», яка стояла без діла 25 років, перетворюють у житловий простір, де буде 47 квартир для внутрішньо переміщених українців. За проживання вони сплачуватимуть невеликий сервісний збір та комунальні послуги.

«Спочатку ми будували прихистки, де люди мешкають безкоштовно. Зараз уже більшість адаптувалися, у нас є робочі місця, – говорить голова Калуської громади Андрій Найда. – Звісно, прихистки і далі діятимуть. Також у нас є геріатричний центр. Його відкрили у першу чергу завдяки фінансовій допомозі організації «Схід S.O.S.», за умовою, що не менше половини його мешканців будуть внутрішньо переміщені люди. Зараз більшість тих, хто там мешкає, – переселені з інших регіонів».

На початку повномасштабного вторгнення у Калуській громаді було 14 тисяч ВПО. Зараз офіційно є близько 4800, хоч насправді – значно більше.

«З часом дехто повертається додому. А дехто розглядає нашу громаду як транзитну зону: приїдуть на кілька тижнів і їдуть далі, за кордон, – каже Андрій Найда. – Ми не розглядаємо допомогу ВПО як навантаження на бюджет, адже це наша спільна біда, треба допомогти. Крім того, люди, які приїхали, можуть зайняти робочі місця, у нас є багато вакансій. Адже немало місцевих воюють або виїхали за кордон, а ще спостерігаємо різкий спад народжуваності. А приїжджають сім’ї з дітьми, які відвідують наші школи».

У 2022 році Калуська громада отримала 10 млн грн у бюджет від релокованого бізнесу, цьогоріч – цілих 30 млн грн. Йдеться про податки на оренду землі, ПДФО тощо. А от інші податки багатьом дозволили і далі сплачувати у рідні громади.

«У нас десь 80% релокованого бізнесу з Харкова, вони дуже люблять своє місто. Ми дозволили платити всі податки у Харків, а нам – лише податок за людей, які в них працюють і живуть в нашій громаді. 

Коли це почув міський голова Харкова Ігор Терехов, він був дуже задоволений, сказав, що вперше в Україні почув про такий підхід. Тож зараз ведеться робота, щоб Харків і Калуш стали містами-партнерами».

Допомагають з житлом і нотаріусом

У вересні 2023 року в Калуші створили Раду з питань ВПО. Саме сюди варто звертатися тим, хто вперше приїжджає у пошуках нового дому. А далі вже направлять до потрібних фахівців, дадуть пораду, допоможуть з пошуком житла.

«При в’їзді до Калуша з боку Львова і Франківська висять два великі наші банери з контактами. Тож люди можуть одразу звертатися, – розповідає голова калуської Ради з питань ВПО Валерія Прудникова. – Як і в перші дні повномасштабної війни, залишаються затребуваними такі фахівці як психолог, юрист. Зараз людей цікавлять більше нотаріальні питання: вступ у спадок, зруйноване житло, переоформлення житла».

Для всіх переселенців Рада організовує зустрічі зі спеціалістами, наприклад, щодо компенсації комунальних послуг для тих, хто пропонує житло ВПО. Питання житла залишається актуальним: лише за минулий тиждень у Калуш переїхали 10 родин – це статистика центру адмінпослуг.

«Я сама з Бахмута. На Калущину переїхала у квітні 2022 року. Спочатку одна жінка взяла нас за програмою «Прихисток». Потім я знайшла квартиру в Калуші й відтоді мешкаю тут, – розповідає Валерія Прудникова. – Мені подобається Калуш, він територіально і за кількістю населення схожий на Бахмут. Тут я займаюся громадською діяльністю, викладаю цифрову медіаграмотність у дитячому просторі «Крок», а також – у благодійній організації «Крила підтримки». А ще я й далі працюю онлайн вчителькою інформатики і хімії у бахмутській школі».

Крім того, у Калуші вже сім років діє організація «Чисті серця». З початком повномасштабної війни тут допомагають ВПО, а також ветеранам і їхнім сім’ям. А ще у Калуші є свій центр «ЯМаріуполь». Місто було першим в Україні не обласним центром, де відкрилася ця установа.

Дитячі меблі – у вантажний вагон

«Kids’ Uni» – приватний дитсадок у Калуші, який переїхав з Краматорська. Його засновниця Ганна Ощепкова розповідає: у рідному місті у них з чоловіком працювало кілька дошкільних закладів. Їх усі довелося закрити 24 лютого 2022 року.

«Спочатку ми переїхали в Коломию, тут була моя колега, яка допомогла з житлом, – розповідає Ганна Ощепкова. – Коли постало питання, як заробляти, адже ми – підприємці, на думку спадало лише відкриття дошкільного закладу. Грошей не було, але залишились меблі та обладнання, яке ми купили в Краматорську, бо планували відкрити ще один заклад. Тоді ми вирішили вивезти його на Франківщину».

Уже дорогою Ганна дізналася про державну програму з релокації, подала заявку. Їй майже одразу перетелефонували й запропонували допомогу.

«Я здивувалася, бо нічого не очікувала: це ж дитячий садок, а не виробництво, – розповідає підприємиця. – Нам запропонували вантажний вагон з Покровська, бо з Краматорська тоді поїзди не ходили. Ми довезли меблі до Покровська, завантажили їх у вагон, приїхали до Коломиї. А вже через тиждень відкрили дитсадок».

Восени 2022 року, на заході від франківської Торгово-промислової палати, про релокований дитсадок дізналася Калуська міськрада, запропонували розширення. Так у січні 2023 року дошкільний заклад Ганни Ощепкової запрацював і в Калуші.

«Наші діти – як місцеві, так і ВПО, – каже Ганна. – Спочатку місцеві довго до нас приглядалися, а от переселенці не вагалися – спочатку 90% дітей були ВПО. Зараз, звісно, ситуація змінилася. Але, наприклад, влітку ВПО стає більше: дехто переїжджає на канікули у спокійніший регіон».

Зараз калуський дитсадок «Kids’ Uni» відвідує 28 дітей, але планують набирати ще, адже можуть вмістити до 45 малюків. Вік вихованців – від 1,5 року і до шести. Відвідувати заклад можна, придбавши місячний абонемент. Повна вартість – 6900 грн, але є варіанти на різний гаманець.

«Ми працюємо з державними та авторськими програмами. Малюки займаються за методикою Макото Шічіда, працюємо з розвитком правої півкулі – тієї, що відповідає за фотографічну пам’ять, логіку, схильність до мов, – каже Ганна Ощепкова. – У нашій програмі також є нейрофітнес, розвиток швидкісного інтелекту. Ми працюємо над розвитком у дітей якостей, яких потребує сучасний світ: критичне мислення, швидкість реакції, вміння приймати нестандартні рішення в будь-якій ситуації».

Крім дитсадків у Калуші та Коломиї, Ганна Ощепкова ще відкрила приватну початкову школу в Івано-Франківську, а також разом з чоловіком займається виготовленням дитячих меблів і матеріалів для навчання і реабілітації, які можна придбати на сайті. Також ще один дитсадок у Краматорську відновив роботу: бо є діти, значить, треба працювати.

Ірина Бреза, Ольга Романська

Фото авторок

Читайте про Театр переселенців на Закарпатті та релоковане килимарство на Івано-Франківщині

Ця публікація була підготовлена ​​в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.