Рівно 4 місяці тому бомба, спрямована росією на Маріуполь, знищила будівлю обласного муздрамтеатру. Поховавши сотні людей. Сьогодні, за 4 місяці від жахливої трагедії, Донецький академічний обласний драматичний театр, м.Маріуполь відкрив свою нову сторінку прем'єрою "Крик нації" в Ужгороді.
Хотілося, щоб першою виставою розбомбленого театру було щось потужне, потужна особистість. І, звісно, перший хто приходить в голову – це Василь Стус. Це людина, яка постраждала за українську культуру, за українську мову, - каже Людмила Колосович, режисерка заслужена артистка України, в.о. директора Донецького академічного обласного драматичного театру міста Маріуполь в Ужгороді. - Цю виставу я взяла до постановки, щоб і вся Україна дізналася про Стуса (на сьогоднішній день не всі про нього знають), і світ дізнався про Стуса. Ми збираємося показувати цю виставу не тільки на території України, але і за кордоном, - нас вже запрошують.
Формат вистави не дуже звичний - «сцена на сцені». Це, коли подія відбувається на сцені і глядач сидить поруч, разом з акторами. Дійство перетворюється на простір інтимного театру, коли глядач дивиться в очі актору. "Насправді на Донеччині ніколи не було чистого україномовного театру. І у нас зараз є шанс його створити, що ми і робимо. Ми його і відроджуємо і наново створюємо. Донецький український театр", - додає Людмила Колосович.
"Після тих подій драмтеатру я своє життя сприймаю, як другий шанс, - каже один з акторів Дмитро Муранцев. - 16-го березня, на момент цієї бомби, ми вже там 10 днів жили. Я з дівчиною та її мама. Тоді прокинулись і снідали рибою, яку приготували вчора на багатті. Я кажу: «Поїли, ходімо мити руки. Треба піднятися на перший поверх в туалет». Це саме те місце, яке постраждало найбільше, яке вщент знищене. Якщо б вона мене послухала і ми пішли, то ми б померли. Тобто, люди, які там були, вони одразу померли. І Ліза мені чомусь каже: «Давай доїмо рибу». Я дуже здивувався, тому що вона її не любить. Ми доїли рибу і «прилітає». Ми виходимо з підвалу одразу на вулицю. А будівлі немає. Тільки груда каміння. Ось ці завали, це каміння, вони кричали. Тобто в них були голоси, люди кричали «Ми тут!» Всі почали швидко розгрібати. Це не можливо. Я бачив дитину, яка вся біла, обсипана, там кров з голови. І вона просто стоїть і кричить. І всі кричали. Тобто не було сліз абсолютно – люди кричали".