Піца з лекваром, хліб, в рецептурі якого твердий сир, іменне пиво Ужгорода. Це неповний перелік гастрономічних ідей (але найяскравіших), які виникли завдяки карантину в закарпатських підприємців. Неочікувана криза, яка змусила значну частину підприємців затягти паски, а декого й закритися, інших навпаки стимулювала.Zaholovok.com.uaпідготував три смачних історії з Ужгорода, герої яких побачилиCOVID-19 не кінець світу, а можливості для розвитку та консолідації.
Непоєднувані смаки для «антикризового» меню
Олександр Ляхін вже 8 років виробляє закарпатські пряники. Колись з дружиною на Різдво у батьків побачив пряниковий будиночок , з того часу популяризує ці солодощі. ТМ «Закарпатський пряник» випускає 35 різних видів пряної продукції, планує запустити ще 8 рецептур. Але новий «антикоронавірусний» продукт зовсім не пряниковий. Хоча й з тіста.
«Ми, як і всі, закрилися на карантин у березні і перейшли у онлайн замовлення. На карантині була можливість обдумати процеси, створити новинки і більш поглибитись у таку інтелектуальну роботу. У кав`ярні, де пряники, ми запустили невеличку кухню, де можна перекусити. І однією з родзинок стала піца з лекваром і бринзою, - розповідає Олександр Ляхін, власник ТМ «Закарпатський пряник». Здається, що ці компоненти абсолютно не можна поєднати, але всім подобається, відгуки є позитивними».
Олександр власне і є автором оригінальної піци. « Сидів о першій ночі за комп`ютером: вигадував, вигадував, хотів зробити якусь цікаву піцу. Якщо брати класичну закуску, до вина це сир і леквар або мед. І це дуже цікаве поєднання сиру з солодким. Тому виникла ідея зробити таку піцу. Наступного дня я прийшов на роботу, розповів колективу. Вони спочатку подивилися на мене такими круглими очима, але спробували і їм сподобалось. Всі очікують, що ця піца солодка, але вона не є такою. Леквар практично без цукру», - пояснює винахідник..
Для піци використовують овечу бриндзу місцевого виробництва – із Селиської сироварні, леквар варять самі. Саме тепер готуються запаси леквара на наступний сезон. Минулого року, щоб отримати 50-55 літрів продукту, закупили 200 кг слив.
Особливо припав до душі новий гастрономічний винахід місцевим споживачам. За словами Олександра Ляхіна, туристи пробують, але поки не так часто. Більше полюбляють основну продукцію - пряники. До речі, виготовляються вони із сливовим лекваром теж. «Найоригінальніший і найпопулярніший -- це пряник з нашим закарпатським лекваром. На другому місті -- фундук в шоколаді, далі горіх, родзинки, мак, перець чілі. З перцем, мабуть, в світі ніде немає. Його дуже добре купують туристи. Місцеві в основному купують медові пряники, з горіхами, маком, фундуком в них більш класичні смаки»,- розповідає Олександр.
На початку жовтня «Закарпатський пряник» знову запускає новий продукт-- медові коржі для тортів. Більшість продукції, яка присутня на ринку, за словами Олександра, пов`язана з медом лише назвою. «Там немає меду: або він штучний, або абсолютно не їстівний. На основі цих коржів ми будемо готувати класичний Мезешколач. Це чотири шари тіста з сметанним кремом та різними горіхами, таких буде декілька видів», - ділиться антикризовими планами закарпатський виробник.
Хліб, який роздавав король Штефан
16 березня цього року, коли вся сфера громадського харчування закрилась на невизначений термін, командаВалентина Штефаньо, відомого в цілій Україні закарпатського кондитера, вирішила переформатувати роботу. «Ми почали виготовляти те, щоб було б цікаве на кожен день. Не тільки раз у тиждень, як тістчека чи торт. Почали робити хліб, - розповілає Валентин. - Розробили більше різновидів хліба на заквасках. Це такий асортимент, який дозволяв нам працювати щодня, хоча і не у звичному обсязі. У результаті підприємство тільки тиждень було на карантині, в інший час працювали «на винос». Цей час був для того, що можна було придумати щось нове. І ми його використали, пропрацювали досить непогано».
Зараз пекарня готує 10-12 сортів різного хліба, акцент робиться на хліб на заквасках. По-перше, це -- здорове харчування, по-друге, можливість зберігати замішаний хліб в холодильній камері при температурі +4 – +5 градусів, і випікати за потреби, пояснюють у пекарні.
Та головною «антикризовою фішкою» Штефаня став хліб Сирний Штефан. «Того дня я їхав на роботу. Пам’ятаю, на вулицях було взагалі пусто, жодної людини, собаки чи кота, - згадує, як виникла ідея новинки Валентин Штефаньо. - У пекарні я приготував хліб на заквасці і вирішив поексперементувати з готовим тістом, додати якийсь закарпатський інгредієнт. Подумав: непогано, якщо це буде сир. У нас же винний регіон, Вино, хліб і сир -- це їжа, яка буде постійно з людьми. Я знайшов Селиський сир, дуже смачний, і додав його до хліба. Трохи змінив технологію. Спочатку це був хліб більше м`який, але потім я вирішив: до вина потрібно щось хрусткіше із скоринкою і змінив його форму. Так народився цей хліб. Назву допоміг придумати Федір Шандор, він знайшов історію про короля Штефана. Про те, як він платив людям не грошима, а їжею. Ця їжа була більш багатою, бо це були люди «Штефана». Тому ми назвали хліб «Сирний Штефан».
Спочатку у пекарні ми не встигали навіть випікати цей хліб, за день розкуповували 90 хлібин і замовляли ще. Зараз виробництво випускає щодня від 30 до 50 «Штефанів». Людям подобається, каже Валентин, покупці навіть рахують відстані по Ужгороду «штефанами», за скільки десятків метрів можна з’їсти всю хлібину. Додому таку смакоту донести складно.
Відомий кондитер, який пережив за час роботи не одну кризу, каже: «В якийсь момент, коли приходить криза, бізнес повинен швидко, мобільно переорієнтуватися. Я не кажу, що повністю змінити свою сферу діяльності, а підлаштуватися під умови. Тому, що так або інакше ми повинні пережити цей коронавірус, він не вічний. І було б добре, щоб ми його пережили з мінімальними втратами».
Напій, який має зробити Ужгород центром «пивних» гурманів
Крафтова пивоварня Yuber в Ужгороді відкрилася наприкінці минулого року, у листопаді почали працювати у тестовому режимі, у грудні пивоварня отримала ліцензію. А потім прийшов коронавірус і зіпсував масштабні плани. Вже у червні виробництво набрало обертів і випустило іменне пиво міста -- «Ужгородське».
«Почали з того, що привезли каміон продукції -12 сортів солоду з Чехії, Німеччини та США, - каже Юрій Бережник, господар пивоварні. -- Я купив в одних з найкращих виробників пива в Чехії технологію та рецептуру. Допомагав у запуску виробництва теж чеський пивовар, фахівець, який 27 років працював на заводі у Пльзені, 18 з яких був головним пивоваром. Я мав свою уяву, як запустити процес, але ми все зробили, як рекомендували чехи».
У приміщеннях із солодом сторожами - коти. Продукція недешева і якісна, миші йдуть не гірше, ніж клієнти на пиво.
Юрій Бережник коротко пояснює процес пивоваріння та демонструє обладнання: «30 градусна рідина закачується у чан, 2 години проходить температурні режими, щоб була ферментація. Поті надходить у чани для фільтрації, знову у варочний чан і з додаванням хмелю. Після того, як пиво зварене, міряється рівень цукру, рідина охолоджується. вариться, після чого пиво готове, міряється цукор, готове можна охолоджувати.
Ми не працюємо поки що 100%, бо обладнання дуже дороге. Запускаємося поступово, потужність пивоварні - 300 тис.літрів, наразі ми виготовляємо 100 тис. літрів. Якби не було коронавірусу, ми б працювали на повну потужність. Три місяці карантина нас вбили і незрозуміло, коли це все закінчиться. Але все влаштовано так, що у будь-який момент ми можемо довстановити обладнання і розширити виробництво».
У пивоварні спеціальна базальтова підлога, яка не піддається впливу кислот та іншим руйнівним процесам. Так само багато інших речей, які витримують агресивне середовище.
Юрій Бережник розказує, що з початку реалізації своєї ідеї зіштовхнувся з купою скептиків, але хотів зробити справді якісний місцевий продукт, за який не соромно. «Я не мав завдання зробити тільки пивоварню, продавати кудись пиво і не відповідати за продукт. Пивоваріння, особливо крафтове, -- це культура, до котрої Україна лише йде. Ми на початковій стадії. Потрохи крафтові виробники забирають ринок у не дуже чесних пивоварвів –монополістів, які під себе зробили закони з купою перепон для малих виробників. Я розраховував на одну суму. Думав впишемся у 300-400 тис. євро, коли приїхали чехи пояснили, що потрібно мінімум 700-800 тис.євро. У результаті на все пішло півтора мільйона євро».
Криза, навіть світового коронавірусного рівня, - не привід згортати виробництво, переконують всі три герої нашої історії. Це час мобілізувати всі ідеї, які не мали часу на доопрацювання, привід обєднатися з іншими виробниками та запропонувати цікаві продукти. Які принесуть успіх підприємству і задоволення споживачам.
Ірина Бреза
«Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов'язково збігаються з офіційною позицією NED».