Учора, 4 вересня, жителі прикордонних сіл Тисаашвань, Тисауйфалу, Соломоново, Сюрте і Тийглаш Ужгородського району гостинно приймали директора Центру нейрохірургії та неврології, депутата Закарпатської облради Володимира Смоланку.
Хоч, як зізнається сам кандидат у депутати Верховної Ради України по округу № 68, у нього є виборча програма та план дій, які він планує реалізовувати у парламенті, він завітав сюди, щоб почути думку селян, обговорити проблеми, які найбільше їх турбують.
Найперше, чим вони виявилися вони занепокоєні, це тим, чи не втратить Закарпаття всесвітньовідомого нейрохірурга через його політичну діяльність. Володимир Смоланка запевнив, що за життя йому випадало чимало спокусливих пропозицій залишитися працювати у столиці, проте він не погодився на жодну з них. «Тому, гадаю, що депутатська робота не змусить мене переїхати до Києва, — зізнався кандидат у народні обранці. — Як мені відомо, засідання у Верховній Раді тривають лише 88 днів на рік. Відтак весь інший час я планую бути в Ужгороді, надалі залишатися у практичній медицині і науці, працювати у своєму окрузі. А тут, як відомо, робити є над чим: незадовільні стан доріг та якість освіти, погане надання медичних послуг, несвоєчасна виплата мізерних зарплат, пенсій та й загалом низький рівень якості життя».
Селяни ж зізнаються, що саме через невдоволення останнім чинником, вони подаються шукати кращої долі до найближчого зарубіжжя. Їдуть до Угорщини чи то Словаччини — хто лікуватися, хто на заробітки, а хто навіть перебирається туди назавжди. Мовляв, етнічна батьківщина створює для цього сприятливі умови. Тут же навіть мову ділять. Безумовно, що угорсько- та словацькомовне населення краю, що є національною меншиною України, занепокоєне таким станом речей. Думку з цього приводу питали і у обласного депутата.
Сам Володимир Смоланка розповідає, що свого часу почав розмовляти саме російською, добре нею володіє і не має нічого проти цієї мови. «Проте, на жаль, мені здається, що цей закон прийнятий для визнання регіональною лише російської. Це у своїй заяві навіть підтвердив сам заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов. Він сказав, що болгарську, угорську, румунську, єврейську мови розуміє лише «купка» людей. Тому в парламенті ж говорять лише про дві мови (російську та українську), які розуміє увесь народ, — каже Володимир Іванович. — Вважаю, що цей закон прийнятий задля спекуляції людьми, для того, аби зайвий раз нас «зіштовхнути». Я не згідний з ним! Я за той закон, який би дозволяв людині вільно висловлювати свою позицію і бути зрозумілим».
На думку кандидата у народні депутати, уникнути такої несправедливості можна: у Верховній Раді мають бути свої люди, які, у першу чергу, будуть дбати про своїх краян, лобіювати їхні інтереси при прийнятті важливих рішень, законів, проектів. Як мажоритарник, людина-самовисуванець Володимир Смоланка каже, що це має велике значення, адже на Ужгородщині є ще безліч таких питань, що потребують залучення великих державних коштів. До прикладу, це і забезпеченість робочими місцями, і розробка системи цілодобового водопостачання, і збереження екології краю тощо. А це те, що не під силу ні міському, ні обласному бюджету.
Знову ж таки потребують вирішення на загальнодержавному рівні болючі питання мешканців села Тисаашвань, найбільші пов’язані із залізницею, що проходить селом. Через недосконалі транспортні розв’язки, потрапити сюди не так вже й легко: дорогу до села перекривають товарні потяги, а через це у черзі можна простояти близько години.
А ще, залізнична станція Чоп, яка займає площу 22 га, жодну копійку не сплачує до сільського бюджету. Як прибутковий податок із найманих працівників це все йде в Ужгород, хоч і здійснюють свою діяльність на території іншого настеленого пункту. Відтак село має понад 50% недовиконання бюджету. Врегулювання ж цієї ситуації теж повинне бути на державному рівні: сплата податків має відбуватися за місцем ведення діяльності.
Відомо, що допомоги потребують і освіта й медицина Закарпаття. Зважаючи на національні особливості нашого краю, варто і подбати про збільшення пунктів пропуску, щоб етнічне населення країн-сусідок могло підтримувати близькі стосунки із друзями чи то родичами, яких історично розділив кордон, - вважає кандидат. А загалом, потрібно вирішувати і політичний вектор країни — його професор бачить лише у європейській спільноті.