Приїзд міністра в регіон – завжди інформаційна подія, тому коли я довідався що І.Жданов відкриватиме чемпіонат України з гірськолижного спорту, захотілося поставити кілька запитань керівникові фізкультурно-спортивної галузі країни. Благо, незважаючи на свій високий статус чиновника, Ігор Олександрович виявився цілком відкритою для спілкування людиною. Правда, на скандальну тему засніженості траси в Кострино, якою так нині рясніє Інтернет, ми не говорили, оскільки на час проведення змагань снігу було достатньо, та й спортсмени не чув, щоб скаржилися: мовляв, усі в однакових умовах. А щодо іншого, то розмова вийшла такою…
– Пане міністре, скажіть, будь ласка, якою є основна мета приїзду на Закарпаття?
– Не приховуватиму, я перебуваю у відпустці. Але знав, що тут, у Кострино, буде чемпіонат України з гірськолижного спорту. Отож, незважаючи на відпочинок, приїхав на відкриття цього заходу. Бо знаю точно: для його учасників дуже важливо, коли приїде міністр, коли він поспілкується зі спортсменами, тренерами. Це дозволяє краще розуміти проблеми того чи іншого виду спорту, який розвивається в країні.
– Нещодавно я був у НОК і мав можливість поставити запитання його президентові Сергію Бубці, яке хочу адресувати й Вам. Мова ось про що. Крим тимчасово відійшов до Росії. У зв’язку з цим актуалізувалося питання будівництва спортивних баз у Карпатах. Яким є Ваше бачення цієї проблеми?
–Абсолютно справедливе запитання. Ми дуже багато втратили у зв’язку з окупацією Росією території Криму, зокрема, Євпаторії, де, Ви знаєте, Національний центр паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів. Розташовані на півострові й інші бази. Зважаючи на це, роль Карпатського регіону тільки зросла. Наприклад, великі перспективи в літніх видів спорту. Адже тут доволі сприятливий клімат і може виступати аналогом природних умов у Криму. Окремий пріоритет становлять зимові, зокрема лижні види спорту. У нас тут є два регіони-лідери – Прикарпаття й Закарпаття. Зрозуміло, що поки вони «недотягують» до рівня Швейцарії, Італії або Франції. Але ж успіхи є. Візьміть той же акробатичний фристайл. Олександр Абраменко завоював Малий кришталевий глобус. На змаганнях побачив ряд цілеспрямованих спортсменів. У нас підростає чимало талановитих дітей. І чудово. Міністерство й надалі підтримуватиме розвиток гірськолижних та інших перспективних видів спорту, але держава сама цю проблему не вирішить. Лише за допомогою наших спонсорів, небайдужих людей у федераціях, товариствах, клубах тощо, тобто разом, зробимо справу. Поодинці нічого не вийде.
– У зв’язку з необхідністю здійснення реформ у державі постає й питання модернізації фізкультурно-спортивної галузі країни. Ваше бачення цієї проблеми, особливо щодо фінансування. Адже серед фахівців і досі тривають дискусії, хто повинен бути розпорядником коштів: федерації, профільні управління, ДЮСШ тощо?
– Правильна постановка завдання. І саме це питання я обговорював із фахівцями. Уважаю, що федерація є основою, а міністерство створює фінансові умови для успішного розвитку того чи іншого виду спорту. Ми проводимо експеримент, який спрямований на те, щоб федерація отримувала більше коштів. Зараз як фінансуємо? Є певний календар спортивних змагань, і ми складаємо на них кошторис. А я пропоную спонсорувати федерації. А вони самі визначатимуть, які їм змагання проводити, куди відправляти спортсменів і тренерів. Це якщо говорити про спорт великих досягнень. А є ще й масовий. Потрібно підтримувати ДЮСШ. Я проти їх скорочення. Уважаю: доречним буде враховувати такий термін, як конвергенція, коли найкраще брати із соціалістичного й капіталістичного ладів. Давайте, наприклад, дамо більше прав дитячо-юнацьким спортивним школам, щоб вони могли більше заробляти коштів. З іншого боку, є спортивні клуби, там займаються теж наші діти. Чому вони, наприклад, не можуть розраховувати на фінансування від міської ради? Із погляду громадянина України мені все одно – моя дитина займається в ДЮСШ чи спортивному клубі. Головне – щоб займалася спортом. Тому позиція моя така: дитячо-юнацькі спортивні школи повинні мати більше свободи, займатися не лище спортивною діяльністю, а й заробляти гроші. Водночас хай функціонують і спортивні клуби, оскільки вони можуть навчати наших дітей, а отже, хай мають право й на фінансування з державного бюджету. Однак такі СК повинні відповідати певним державним стандартам, яким, скажімо, відповідають ДЮСШ.
– У контексті цього ще запитання щодо розмежування масового й великого спорту. Хто більше чим мав би займатися?
– Тут зрозуміла ситуація. Міністерство займається національною збірною командою. А всіма масовими видами спорту – органи місцевого самоврядування через відповідні структури. Вони проводять марафони, забіги, займаються ДЮСШ, масовими видами спорту. Міністерство буде встановлювати тільки певні стандарти державної політики, які повинні виконувати органи місцевого самоврядування.
– І останнє запитання. Чи мали Ви можливість ближче ознайомитися зі спортивним потенціалом Закарпаття?
– Я хоч і у відпустці, але спеціально попросив, щоб мене ознайомили зі спортивною інфраструктурою області. Зокрема з цією метою відвідаю Хуст, Ужгород. До речі, у Хусті, є цікавий проект. До мене підходили депутати стосовно побудови одного спортивного об’єкту. Кошти на нього будемо просити через відповідний держаний фонд. Загалом моя позиція дуже проста: у кожному обласному центрі повинен функціонувати стадіон не лише з метою пограти на ньому у футбол, а на якому б функціонували й легкоатлетичні доріжки, були місця для метання ядра, стрибків тощо. Наведу приклад. Якось приїжджав у Хмельницький. Там є стадіон «Поділля». Його потрібно реконструювати. Ми домовилися з місцевою владою, з обласною державною адміністрацією, що подають відповідний проект, а ми його підтримуємо. Було отримано гроші, і там будують легкоатлетичні доріжки. Так само в Чернігові зробили нормальні легкоатлетичні доріжки, на яких можна бігати. І таку політику далі продовжимо, доки я є міністром.
– Щиро Вам дякую за розмову!
– А я дякую Вам!
Володимир Тарасюк