Німецька Мокра, Усть-Чорна, Руська Мокра – три села на Тячівщині, де проживає значна частина німців Закарпаття та нащадки німецьких переселенців, які оселилися на території Мароморошу, в долині річки Тересва у 70 – 90х роках ХVІІІ століття. Тоді Марія-Терезія та Йосиф ІІ вирішили відправити в цей регіон жителів німецьких та австрійських сіл, котрі добре знались на лісогосподарюванні. Зараз на Тячівщині в багатьох населених пунктах є нащадки корінних німців. Мову значна частина етнічних німців не зберегла через боязнь бути засланим до Сибіру: у радянські часи бабусі-дідусі часто відмовляли своїм онукам у навчанні німецькій. Проте, традиції, звичаї та обряди на свята збереглися на у гірських селах Тячівщини й досі.
Ми розпитали жителів німецько-закарпастьких сіл про популярні колись звичаї на свята.
Традиції виховання: строгість і дисципліна – понад усе
Про свої спогади нам розповіла жителька с.Усть-Чорна Магдалина Дорошенко: «Я народилася в австро-угорській сім`ї. Сім'я була багатодітною й виховували нас дуже строго. Всі мої брати й сестри знали доїти корову, поратись по господарству й куховарити. Нас часто не відпускали на вечорниці. Намагались тримати весь час під контролем».
«Діти в німецьких і австрійських сім’ях дуже вірили у Бога. Церква була греко-католицькою, в ній дітей вчили з дитинства слухати закон Божий й шанувати батьків. Дітей христили лише тоді, якщо мати і батько були повінчаними, якщо ні, то їм у цьому відмовляли. Дітям в цих сім’ях завжди приділялася велика увага. Порядок і дисципліна були в цих сім’ях на першому місці, як кажуть: «Німцям Бог дав дисципліну і порядок, а українцям пісню», – каже пані Магдалина.
Жителька села Лопухово, вчителька Ольга Брюхович теж згадує традиції виховання від своєї бабусі-німкені: «Бабуся привчала нас до роботи під час літніх канікул. Я з братом і сестрою допомагали їй полоти грядки, гребти сіно. Вона часто казала: «Без труда, нема плода».
Праця і домашні звичаї на вихідні
Магдалина Дорошенко розповідає, що у німецьких сім’ях жінки працювали майже на рівні з чоловіками, але, як і в русинських сім’ях, мали свої «хатні обов’язки», проте часто виконували і «чоловічу» роботу: «Німцям та австрійцям жилось тут важко.Чоловіки працювали в лісі, а жінки порались по господарству, хоч часто, і вони виконували чоловічу роботу (пиляли дрова та складали їх у відведені для цього місця). Дівчата та жінки ткали на кроснах верети (килими для підлоги з порваних ганчірок). Не у всіх була змога ткати такі килими, бо для їх виготовлення потрібно було мати нитки й старий одяг з якого відривали невеликі смужки. Використовували для верет, зазвичай, чорний та червоний колір. Багатші люди, які мали овець, ткали й вовняні килими та джерги (теплі покривала). Джерги стелили на сіно, вони були дуже корисними, оскільки, на них лікувалися люди (джерги добре вигрівали тіло), які працювали в лісах у холодну пору року».
«Жінки була справжніми хазяйками й знали багато рецептів. Перед приготуванням страв господині одягали фартух та хустку. Їжі варили дуже багато, бо будь-хто з перехожих міг зайти в гості (німецькі переселенці були дуже привітними й для них було б соромно, якщо б вони не пригостили гостей вечерею, або обідом).Також німецькі переселенці завжди збирали ягоди й гриби, вони робили це у лікарських цілях, наприклад, чорницю збирали для покращення роботи шлунку (вони казали, на черево), малину від температури, тощо. У неділю в німецьких сім’ях обов’язково,повинен був бути левеш (бульйон) з галушками», – згадує Магдалина Дорошенко.
Про улюблену домашню страву бабусі-німкені згадує і Ольга Брюхович із Лопухова: «Однією цікавою стравою бабусі була лобода, готую я її й до сьогодні. Бабуся казала, що лобода врятувала від голоду та смерті в лихі часи багатьох людей. Для приготування цієї страви вона різала копчене сало, запарювала лободу, піджарювала її, й туди додавала яйця з сметаною. Подавала страву з молодою вареною картоплею. Готувала також і тістечка, в неї їх замовляли на весілля і дні народження. Багато рецептів вона знала від своїх батьків та родичів німців».
Святий вечір і Великдень
За словами місцевих жителів, на Тячівщині німці і австрійці були досить релігійними, проте, майже не дотримувалися посту: «У них на вечерю часто були млинці й оладки. Але німці обов’язково постили на Святий вечір. Того дня обов’язковими стравами були штрудлик та грибний суп. Перед Святим вечором, вони нічого не їли, поки не сходила перша зірка. «Бог дасть чоловікові хорошу жінку, а дівчині – знатного парубка» казали німці про те, чому варто постити на Різдво. Великдень святкували по два дні, а не по три як русини», – каже пані Магдалина.
Про традиції на Великдень розповідає і вчителька із Лопухова Ольга Брюхович: «Моя бабуся-німкеня ходила до греко-католицької церкви й святкувала греко-католицьке Різдво та Великдень. На Великодні свята виготовляла Пасху й масло, не тільки для своєї сім’ї, але й для сусідів. Масло прикрашала у формі троянди, й казала, що так робила і її мама. Окрім цього, бабуся займалася виготовленням похоронних вінків та весільних букетів».
Фейдер-бал, перини з подушками і «німецький холодильник»
У німців на Тячівщині була цікава традиція святкування завершення роботи над пуховими подушками і перинами. Жителька Усть-Чорної Ольга Веприк розповідає: «По сусідству зі мною теж жили німецькі сім’ї, в яких були свої традиції. Наприклад, влітку, коли гуси та качки починали линяти, німці запрошували до себе інших сусідок, які допомагали їм скубати пір’я. Це були свого роду вечорниці. В осені скубли лише тих гусей і качок, яких хотіли зарізати на зиму. Пір’я сортували. На таких вечорах співали пісні та розпивали чаї зі смаколиками (зазвичай, з рулетами). Хазяйка робила з пір’я перини та подушки. Після цього організовували «Фейдер-бал». На Фейдер-бал запрошувалися всі, хто допомагав створювати подушки. На цьому святі всі веселилися, співали, й їли святкову вечерю, – господиня дякувала всім за допомогу. Перини й подушки в той час символізували хазяйство й багатство господарів», – згадує пані Ольга.
«Ще один мій сусід був русином,а його жінка мала німецьке коріння, в неї було прізвище Гольцбергер. – розповідає Ольга Веприк. – Цей чоловік перейняв від німців багато досвіду й традицій. На Дмитрів день, його сім’я завжди колола порося, й робила кров’янку. Для того щоб зберегти м’ясо на довгий період, вони розміщували його на горищі в комені (там воно коптилося). М’ясні продукти зберігалися там до того періоду, поки не теплішало. На літній період в цього сусіда був холодильник, який він виготовив самотужки. Для цього холодильника сусід зробив два ящики (один більший, інший менший) між стінами яких знаходились опилки, в менший ящик поміщали лід, який заготовляли для цього ще взимку. М’ясо зберігалось там до середини літа, оскільки лід був утрамбований й не танув через таку систему. Сусід казав, що це все німецькі технології», – каже з посмішкою Ольга.
Дні народження і похорони
Згадує Магдалина Дорошенко і незвичні для русинів традиції й обряди на відзначення днів народжень і похоронів: «Коли хтось помирав, то у німецьких сім’ях заборонялося пити спиртні напої. На похороні повинен був бути кривленик (рулет) і біла кава (кава з молоком). Ввечері вони збиралися біля покійника, й влаштовували гру «цідити м'ясо»: на стілець сідала людина, яку накривали до колін простирадлом, вона нічого не бачила й повинна була вгадати, того, хто до неї доторкнеться. Якщо вгадала, то той, хто до неї доторкався мінявся з нею місцями. Коли вже вирушали з покійником до цвинтаря, то люди молились дуже голосно, це була так звана молитовна хода».
День народження, за словами місцевих жителів, у німецьких сім’ях особливо не святкувалися, людей вітали словесно без подарунків, хоч інколи й балували одне одного цукерками.
Рідна мова і боязнь бути депортованими
«В австрійських і німецьких сім’ях було багато традицій, але вони не дуже сильно прижились в цих місцях, бо люди боялись розповідати, що вони мають німецьке коріння через страх депортації до Сибіру. Тепер у нашому селі святкують тільки день літнього сонцестояння з 21 по 23 червня (три дні). В ці дні всі бажаючі (зазвичай молодь) йдуть в гори й запускають в небо підпалені квадратні дерев’яні дощечки. Ці дощечки є символом початку літа (лише з того дня у давнину дозволялося купатися в гірських річках, які були досить холодними)», – розповідає каже жителька Усть-Чорної Магдалина Дорошенко.
Схожою історією поділилася і Ольга Брюхович: «Моя бабуся була німкенею, так було написано у неї у паспорті, а от у мого батька – русин. Так було вказано у документах через те, що люди дуже боялися цькувань і депортації. Під час війни бабуся втікала до Німеччини, як й інші німці, але через 4 місяці поневірянь знову повернулась у Дубове, де проживала. Я пам’ятаю як в дитинстві мене з моїми братом і сестрою дражнили: «Німці – шваби, наїлися жаби», бо знали, що ми відносимось до німецької нацменшини».
Про своє німецьке коріння розповіла вчитель Усть-Чорнянської ЗОШ Ольга Веприк: «Бабуся моя була родом з Німеччини. Її прізвище – Ціллер. До 1939 року вона їздила у Німеччину до родичів. Потім кордони закрили і в неї не було можливості туди потрапити. Її дядько пропонував їй землю в Німеччині й просив залишитися, але на Тячівщині проживали її четверо дітей, і серце тяжіло до Закарпаття. Бабуся добре знала німецьку, і я просила навчити мене цієї мови. А вона відповіла: «Дитино, не кажи нікому, що я знаю німецьку. Мене через це можуть заслати до Сибіру». Вона боялася й нікому не розповідала про своє коріння й про те, що була в Німеччині. Бабуся була римо-католичкою й до останніх років свого життя сподівалась, що в селі побудують римо-католицьку церкву. Їй було тут важко, але вона любила цей край. Наше сімейне німецьке коріння є втраченим, ми не змогли зберегти традиції, мову, оскільки мої родичі «змішались» із тутешнім населенням».
Корінне населення Закарпаття, за словами мешканців сіл теперішньої Тячівщини, жило з німцями та австрійцями в хороших відносинах, дуже швидко поріднилися. Німці й корінні закарпатці жили в своїх селах дуже дружно й ніколи не відмовляли одне одному в допомозі. Місцеві запозичили від німців та австрійців культуру та навички, якими їхні нащадки користуються й до сьогодні.
Зоя Брюхович
Фото до публікаці – зі шкільного музею Мокрянської ЗОШ
В Україні з 3 по 23 жовтня тривають Тижні Німеччини, присвячені 30-річчю об’єднання Німеччини. На Закарпатті з цієї нагоди проходить інфокампанія «Об’єднані історією» від Ужгородського прес-клубу.