Еміль Ланер - самородок Карпат

Еміль Ланер - самородок Карпат

Ця історія почалась 28 березня 1893 року у Великому Березному коли у родині німців-переселенців з Ельзасу на світ з’явився хлопчик із незвичним для верхів’я Карпат іменем Еміль Ланер (Emile Lahner).

Становлення

Його мати померла при народженні малюка і не змогла навіть як слід подивитись на сина. За виховання хлопчика взявся батько, але коли Емілю минуло сім, той загинув внаслідок нещасного випадку.

Сироту взяв під свою опіку служитель єпископа і, за певним часом, відправив на навчання до інженерної школи у Банській Штявниці (нині - Словаччина). Це не можна було назвати свідомим вибором, доводилось радше прислухатися до настанов суворого служника, а тому навчання йшло важко. Водночас, Емілю більше кортіло займатися улюбленою справою – малювати. Жага до пензля з’явилася у ньому ще в дитячі роки, коли майстер, яки приводив до ладу хрест на роздоріжжі за селом, подарував зацікавленому хлопчику трошки зеленої олійної фарби, що згодом визначила подальшу долю юнака.

Завершивши навчання на інженера, Еміль звільняється від опіки служника єпископа і кидає роботу, успішно склавши іспити до Угорського університету образотворчих мистецтв у Будапешті. Тут його учителем стає Янош Восорі, визначний угорський графік та імпресіоніст, який мав тісні зв’язки з французькою школою живопису.

Під час свого навчання Ланер відвідує виставку в Лозанні де вперше зустрічає роботи майстрів штибу Ван Гога, Делакруа та Моне. Знаходячись під сильним враженням, Ланер приймає рішення відвідати Париж, де можна було б глибше ознайомитись з діяльністю цих авторів.
Водночас, Перша світова війна досягла свого завершення і Угорщину почергово роздирають хвилі Червоного та Білого терору, що аж ніяк не сприяє творчій зосередженості та натхненності. Як і багато його співвітчизників у ті часи, Ланер емігрує, вирішивши здійснити давню мрію, опинившись у столиці Франції.

На берегах Сени

Еміль прибув до Парижа у 1924 році і оселився у Латинському кварталі. Приблизно за рік, молодий художник змінив помешкання, переїхавши на Авеню Жуно, що на Монмартрі.

Найближчі роки також стали першим етапом його мандрівок. Як і багато сучасників, Еміль часто відвідує узбережжя Середземного моря, де найулюбленішими його куточками стають Санарі-сюр-Мер, Сен-Тропе та Сен-Поль-де-Ванс. Тут же з’являються перші знамениті пейзажі художника, що змальовують життя спокійної провінції, місцевих селян та природи.

Втім, фінансова криза кінця двадцятих позначилась і на доходах, а тому слід було повертатись до Парижа. У французькій столиці довелося поєднувати приємне з корисним – навчання у скульптора та живописця Антуана Бурделя, який, у свою чергу, був учнем знаменитого Родена, доводилось поєднувати із зароблянням на життя. На щастя, Ланеру вдалось використати свій хист і тут – він став відомим у професійних колах оформлювачем сцен паризьких театрів, а також регулярно виступав членом знімальної команди режисера Александра Корда, оформлюючи лаштунки кінострічок.

Останній також походив з Угорщини (справжнє ім’я кіновиробника – Шандор Ласло Келлнер), а тому часто давав підзаробити співвітчизнику протягом своєї роботи у Франції. Згодом режисер переїздить до Англії, щоб за певним часом отримати звання лицаря за творчі успіхи, і шляхи митців розходяться.

У житті Ланера на той момент склалася парадоксальна ситуація – він міг дозволити собі лише оренду невеличкої брудної кімнати для життя, але при цьому продовжував професійно розвиватись, успішно експонуючись у залах Парижа, Нью-Йорка, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу та Бостона.
Вражала в цей час і ширина тем, до яких звертався майстер – це згадувані пейзажі, замальовки тварин (особливо Ланер любив коней) акробатів, а також оспівування досконалості людського тіла. До останньої належить одна зі знакових робіт Ланер «Бюстовий етюд». Також в тридцять дев’ятому він написав один з трьох відомих дослідникам автопортретів, що дає нам уявлення про нього у останній мирний рік.

Війна і повернення до свободи

Після того як Франція впала під ударами Третього Рейху про свободу творчості годі було й говорити. А тому Ланер, як і багато його однодумців, переїздить до відносно спокійнішої частини під керівництвом уряду Віші.

Вибір художника припадає на департамент Дордонь, що у Аквітанії. Ставши гостем шато родини Аверсен, Ланер постійно мандрує регіоном, переносячи його побут на свої картини. Саме тоді з’являється серія робіт, на яких незмінно зображуються червоні стіни містечка Коллонж-ла-Руж, що їх можна побачити і у наш час.

Окрім того, згадуючи свій фах гірничого інженера, Ланер із великим зацікавленням досліджує місцеві печери, на стінах котрих збереглися прадавні малюнки первісних людей. Побачені зображення залишають глибокий слід в уяві митця і призведуть до появи елементів примітивізму у багатьох працях пізніших періодів творчості.

Отримавши можливість повернутись на вулицю Перішо у Парижі в 1945, Ланер збирається з силами і продовжує ще активнішу працю з частими виставками у галереях світу. Окрім того, повоєнні роки також були багатими на подорожі. Саме в 1948 Ланер здійснив свою першу з багатьох мандрівок до Алжира.

Пятдесяті

Шосте десятиліття двадцятого століття було особливо важливим у житті Ланера. У п’ятдесят першому році він зустрічається з Пабло Пікассо у Валлорісі, що поблизу Канн, ділячись досвідом і дискутуючи на художні теми. Наслідком зустрічі стала спільна виставка у 1954 році.
А вже незабаром дає про себе знати і тісна дружба з родиною Аверсен, що зав’язалася у роки війни. Художнику пропонують знов поїхати до Алжира аби зайнятися оформленням церкви у місті Ель-Аффрун.

Каплиця Святої Мартіни не залишилася поза увагою французької публіки, в той час як сам Ланер робить акцент не стільки на розписи, скільки на вітражі культової споруди. Виконані в радше схематичному, аніж деталізованому стилі, вони стають першим серйозних кроком художника на його шляху до абстрактних форм у творчості, що характерні для пізнього періоду.

Окрім творчих зрушень, п’ятдесяті лишили свій слід і в особистому житті Еміля. В 1957 у віці шістдесяти чотирьох років він одружується на французькій художниці Жанні Казенав і нарешті залишає свій притулок на вулиці Перішо, що слугував йому чверть століття.

А ще за два роки доля зводить його з каліфорнійським арт-дилером Ласло Локі. Спільні смаки та етнічна спорідненість стали гарним підґрунтям для міцної і довготривалої дружби, що гармонійно доповнила життя обох.

Великий успіх

На дворі розквітала весна шістдесят першого, коли у Галері Жан Кастель під патронатом поета та першого президента Сенегала Леопольда Седара Сенгора, який також був великим другом Еміля, відбувається виставка, що приносить Ланеру світове визнання. Його різнобарвні вітражі із чітко розмежованими частинами зображення, контрастні тони, що допускали гру тіні і світла спантеличували критиків. Останні хіба могли описати творчість Ланера як «суміш кубістичних формул із кольорами імпресіонізму».

Надалі виставки тривають одна за одною по обидва боки океану – як у Франціїї, так і в США. Митець, усамітнившись на невеличкій віллі у Вансі, продовжує свої творчі експерименти, дивуючи поціновувачів синтезом постімпресіонізму, фовізму, кубізму та примітивізму. Все це накладалося на його ранню творчість, із характерними стилями першої третини двадцятого століття і призводило до дедалі цікавіших образів і художніх форм.
Чотирнадцятого грудня тисяча дев’ятсот вісімдесятого року Еміль Ланер, один з останніх представників Паризької школи, відійшов до кращого світу у вісімдесяти семи років. 

Його спадщина лише зараз починає оцінюватися належним чином, а його ім’я – повертатися на перші шпальти газет та журналів.


Олександра Фогаш
Кирило Воротинцев
спеціально для Zaholovok.com.ua

ілюстрації сайту elahner.com

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання