Закарпаття, здається, завжди було багате на традиції та звичаї. І їх різноманітність – досі дивина для жителів інших регіонів України. Бо кожна народність, кожна нація, котра мала історичний стосунок до теперішньої Закарпатської області, додавала в скарбничку місцевих традицій свій особливий колорит.
За часів Австро-Угорської імперії, в 70-90-х роках 18 століття на території теперішнього Тячівського району, за ініціативи Марії-Терезії та Йосифа ІІ, переселили мешканців з німецьких та австро-угорських сіл. Причина – потреба якісного лісогосподарювання в регіоні. Німці проживали у межах сучасних сіл Німецька Мокра, Усть-Чорна та Дубове.
Німці, шваби привезли у Карпати не тільки свою рідну мову, а й цікаві звичаї святкувань. Весільні традиції німців – особливо яскраві. Частина з них схожа на власне закарпатські, проте, деякі з них – дуже вирізняються серед місцевих.
Ми розпитали мешканців «німецьких» сіл на Закарпатті про особливості весільних святкувань.
Своїми згадками про німецькі та австро-угорські весілля поділилась жителька с.Усть-Чорна Магдалина Довженко (дівоче прізвище Цаунер): «Хлопець, який хотів оженитися на дівчині, мав просити дозволу її батька, щоб той пустив його до хати. Парубок міг заходити до хати, якщо в нього були лише серйозні наміри (оженитися на дівчині), в інших випадках це заборонялось робити, бо німці були строгими й любили порядок. Так, наприклад, якщо хлопець хотів піти з дівчиною на побачення то її батько пускав лише до певної години. Пара повинна була повернутися з побачення вчасно, якщо цього не виходило зробити, то батько не дозволяв їм більше спілкуватися й бачитися».
«Традиційними того дня були й танці – молодята танцювали «Парнотанс». Так для танцю брали сильно набиту пухом та пір’ям гуски подушку. Вона символізувала, що мама молодої є хорошою господинею. Подушку брала наречена, підходила до нареченого, цілувала його після чого був весільний танок. Після танцю з молодою, наречений брав у руки подушку й танцював з першою дружкою. Потім з цією подушкою повинні були перетанцювати всі гості. По завершенню свята, наречені забирали подушку, знімали молодій фату й одягали на голову хустку, а нареченому одягали капелюха з великим пером. Після цього всі розходилися. А от діти ніколи не були присутні на весіллі, для них це було заборонено», – розповідає пані Магдалина.
Також весільними історіями про традиції німецьких нацменшин поділилася вчителька Лопухівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ольга Брюхович: «Я народилась в с. Руська-Мокра в мене було багато сусідів та родичів швабів, і їх весільні обряди я добре пам’ятаю. Наприклад, цікавою традицією у німців було вшивання аспарагусу (південноафриканська рослина) в сукню та фату нареченої Це символізувало чистоту (незайманість) дівчини. Німецькі весілля були цікавими та запальними, вони відрізнялись від наших. Коли починалося весілля у німецькій сім`ї, то першим хто супроводжував молодят до церкви був «курагов» –метрові палки, на які вішали хустину, стрічки, ройти (нав’язані нитки) та дзвіночки. Курагови несли дружби, вони йшли перед молодими й були повернуті обличчям до них обличчями (йшли задом на перед). Дружби витанцьовували традиційні танці з прикрашеними палицями. А за наказом головного дружби, підкидували курагов високо вгору, викрикували різні привітання й ловили палиці».
Імій Горбас, житель села Усть-Чорна, розповів про німецьку традицію «праці» дружок і дружбів офіціантами на весіллях: «За допомогою келихів посилали гроші молодим. Дружби і дружки в той час на весіллях були офіціантами. «Лиш щоб мене на дружбу не покликали», – казали вони. Дружбам потрібно було заносити й виносити столи та лавиці, бо весілля були зазвичай, у будинках, а місця для танців не було. За кожен стіл дружби ставили келих, в який наливали алкоголь, ставили зверху невелику тарілку й перевертали його вниз головою. Біля молодої стояли тістечка, зазвичай «Пулячі яйця» або «Підсніжники». Тістечка з грошима передавали молодим, після чого гості були повинні випити, а ці смаколики мали бути з’їдені нареченими».
«На весіллях співали пісні на німецькій мові «Ольбаріже», це так звані польки. «Ольбаріже», перекладається як полонинські коломийки. Також витанцьовувались старі німецькі танці», – ділиться спогадами Імій Горбас.
Жителька села Усть-Чорна Магдалина Тимків розповіла про традицію оплати праці кухарок на німецьких весіллях: «На таких застіллях готували кухарки. В кухарки в кінці свят була перевита рука, яку вона нібито обпекла й гості повинні були збирали гроші на бинти й пов’язки (так в той час оплачували їй роботу».
Про німецькі традиційні смаколики та обов’язкові страви для весіль багато цікавинок знає Магдалина Довженко: «На німецьких та австро-угорських весіллях, обов’язково повинен був бути колочений «грісяник»(торт). Для його приготування 45 хвилин збивали яйця із цукром, після чого, додавали манку й пекли в блодарі (своєрідна духовка в печі). На німецькій мові ця страва називалася «Гріськот». Його готували в суботу, оскільки німецькі весілля завжди святкувались в неділю після обіду. На другий день, тобто у неділю, парили молоко й заливали ним «грісяник», після чого він ставав дуже соковитим. Традиційною стравою на весіллі був крученик зі сливовим повидлом. Окрім нього, на столах того дня повинні були бути голубці, бочкова квашена капуста, а в більш багатих німців кров’янка» , – розповідає пані Магдалина.
Також однією із обов’язкових страв був «Весільний суп»(«Готзет суп»). Для цієї страви, як розповідає жителька Усть-Чорної Магдалина Тимків, сусіди «жертвували» своїх курей: «Жодне весілля не обходилося без цього супу. Для його приготування сусіди приносили на весілля курей. Сусіди були дуже дружніми й допомагали одне одному. Спочатку для супу варили бульйон з ший, крил та нутрощів птахів. У суп додавали галушки, які готували з яєць і муки. Галушки робили дуже малими, бо вони добре наростали в супі. Потім у суп додавали домашню сметану, (наприклад на 40 л супу, використовували 3 л сметани). В супі було багато овочів та зелені. Він був кислуватим від сметани, та золотистим від моркви. На одне весілля готували переважно 2-3 казани такої смакоти, бо гостей було багато.
Усі ці колоритні традиції та звичаї ще пів століття тому на весіллях німців у Карпатах були серед першочергових та обов’язкових. Наразі частина цих обрядів вже призабуті та не використовується під час проведення сучасних весіль етнічних німців.
В Україні з 3 по 23 жовтня тривають Тижні Німеччини, присвячені 30-річчю об’єднання Німеччини. На Закарпатті з цієї нагоди проходить інфокампанія «Об’єднані історією» від Ужгородського прес-клубу.
Автор: Зоя Брюхович
Фото до публікації - із шкільного музею Мокрянської ЗОШ.