Фото кави у порцеляні, а точніше – у філіжанках із колекції Еріки Файнорової, викладачки словацької мови, можна побачити на фотовиставці «Добра кава», що триває в ужгородській кав'ярні «На каву». Це не лише світлини аромтаного напою, а й історії про подорожі, пам'ять, спостереження та звичку знаходити час для себе.
Пані Еріка шість років викладала словацьку мову в Ужгородському ліцеї №4. Також вона навчає словаків, які живуть за кордоном, та іноземців, які хочуть знати словацьку.
«Це моя професія, яку я здобула за освітою. Окрім цього, мене цікавить фотографія. Коли я працювала вчителькою словацької мови в Угорщині, потрібно було фотографувати й писати про заходи, які ми організовували. Згодом я почала отримувати гонорари за свої фотографії та статті, і так паралельно з викладанням розпочалася ще одна моя професійна діяльність. Мої статті та фотографії були опубліковані в газетах і на сайтах, – розповідає Еріка Файнорова. – Усе це угорські ресурси, але ними керують словаки, які живуть в Угорщині. Там дуже сильна словацька громада».
Згодом пані Еріка працювала в Румунії, де також публікувалася в місцевих журналах і брала участь у виставках. Її перша фотовиставка «Миті» відбулася в Угорщині у 2003 році. Пізніше у Братиславі вона представила цикл виставок «Здалеку додому», присвячений словакам, які живуть за межами батьківщини.
«Ці люди колись вирушили далеко від дому – до країн, які стали для них новою батьківщиною. Вони оселилися в Угорщині, Румунії, Сербії, створили там свої домівки, прийняли ці країни як рідні й живуть там донині, зберігаючи свою мову та культуру. А завдяки фотографіям ніби знову повернулися додому, до Словаччини», – говорить авторка.
Як виниклаі ідея "кавової" фотовиставки
Ідея ж нинішньої виставки визрівала упродовж багатьох років.
«Я часто подорожувала, і щоразу, коли сідала випити кави в якомусь новому, затишному місці, мені хотілося це зафіксувати. На запрошенні до виставки є фотографія чашки кави поруч із капелюхом та окулярами – вона зроблена на Вишеграді у Празі. Я сиділа там, насолоджувалася кавою й намагалася фотографувати так, щоб людина, дивлячись на ці світлини, теж захотіла випити чашку кави», – каже Еріка Файнорова.
Удома вона щоразу п'є каву з іншої філіжанки, адже має невелику колекцію, яка дісталася їй від бабусі.
«Спочатку ця колекція виникла завдяки моїй тітці, яка після війни була змушена переїхати до чоловіка в Угорщину. У неї був прекрасний китайський порцеляновий сервіз. Там культура сервірування столу й кава означали також гарне товариство, гостинність і красиву філіжанку».
Частина колекції нині зберігається в мами пані Еріки, інша – вдома: «Я ще не зібрала їх усі в одному місці, бо постійно їжджу. Іноді я спеціально стилізувала композиції. Наприклад, є фотографія, де філіжанка стоїть у маминому саду серед квітів. Є інша, де вона стоїть на балконі, звідки відкривається вид на ту частину Братислави, де я живу. Я фотографувала це в різні пори року».
Вибрати фотографії для виставки було непросто, каже жінка, адже їх назбиралося дуже багато.
«Є одна світлина з рожевою порцеляновою філіжанкою, зроблена взимку. Над чашкою, яка стоїть на підвіконні балкона, здіймається пара. Учора мої учениці побачили в цій парі… слона. А ще є одна філіжанка, де можна пошукати єдинорога, – каже Еріка Файнорова. – У каві завжди народжуються якісь образи. Навіть коли допиваєш натуральну мелену каву й дивишся на гущу, можна побачити різні фігури. Це завжди дуже цікаво, бо нагадує своєрідну медитацію. Людина може замислитися, про що це говорить, які асоціації викликає. Дуже часто можна знайти несподівані зв'язки.
Одного разу зі мною сталася цікава історія в Хорватії. Я жила біля моря в однієї літньої жінки. Вона побачила, що я розглядаю кавову гущу, і попросила: "То й мені подивіться в каву". Я подивилася й сказала, що там бачу. Наступного дня вона знову випила каву – і в чашці з'явився майже такий самий малюнок, як і напередодні.
Якби я цього не побачила на власні очі, то не повірила б, що може вдруге виникнути майже ідентичний візерунок. Можливо, справа була в самій чашці – може, на її поверхні були якісь нерівності. Не знаю, я цього не досліджувала, але це було дуже дивно.
Тому для мене кава – це завжди нагода для медитації, заспокоєння, можливість побути із собою. Я часто кажу, що не байдуже, з чого саме ви п'єте каву. Мене не приваблюють паперові стаканчики, з якими люди поспішають. Так, якщо я в дорозі й мені потрібна кава, то, звичайно, я вип'ю її й так. Але це вже не той момент, коли можна сповільнитися, заспокоїтися й по-справжньому насолодитися кавою.
Я читала історичну книжку, де було написано, що імператриця Марія Терезія теж дуже любила каву і свідомо смакувала нею, сприймаючи її як спосіб відпочинку й розслаблення. Думаю, саме цього нам і варто шукати в чашці кави».
Спогади про Закарпаття
За словами Еріки Файнорової, роки роботи на Закарпатті залишили дуже теплі спогади.
«Мені тут дуже подобалося. Я почувалася дуже добре і в самому місті. Закарпаття має свою особливу чарівність. Тут у мене є друзі, з якими я із задоволенням зустрічаюся. Цікаво було й навчати. Оскільки діти розмовляють слов'янською мовою, їм легше розуміти словацьку. У мене були також студенти, які планували вступати до словацьких університетів. Я навчала й дорослих, викладала у "Матиці словенскій". Власне, зараз там усі колеги викладають по черзі. Це був дуже гарний і цікавий досвід».
На запитання, чи планує вона ще приїжджати в Україну, відповідає без вагань: «Обов'язково. Ми вже домовилися з дітьми, що наступного року нас чекають в угорському місті Сарваш на дитячому театральному фестивалі. Ця група дітей, з якою я працювала, дуже талановита. Вони настільки здібні, що можуть самі вигадувати ідеї, самостійно працювати. Їм лише іноді потрібен невеликий напрямок, щоб я допомогла їм зорієнтуватися».
Каже, що й місце для виставки обрала невипадково: «Я побачила, що власник цього кафе працює дуже професійно. Видно, що він любить свою справу, ретельно добирає якісну каву і справді приділяє багато уваги її приготуванню. Наприклад, послідовники руху Харе Крішна у Братиславі мають невеликий заклад, де готувати може лише той кухар, який перебуває в гармонії із собою, у доброму душевному стані й готує з любов'ю, адже вважається, що цей настрій передається людям через їжу. Саме тому я й обрала це кафе».
Це ще й символічно, адже на вивісці зображені відомі закарпатські митці А.Ерделі та Й.Бокшай, які кавують, а навпроти розташований художній музей. Стіни цього кафе ніби самі просилися, щоб на них з'явилося щось мистецьке, каже авторка. До речі, дівоче прізвище пані Еріки - Ерделійова. Тож усе це невипадково.