Забезпечення армії має здійснюватися на державному рівні, а інституалізація волонтерства перетворюється на повноцінну роботу із високим рівнем відповідальності. Таку думку під час форуму Re:Open Zakarpattia 2022 висловив письменник Андрій Любка.
"Для мене волонтерство - це все-таки присвята свого вільного часу в межах своїх можливостей суспільно корисній справі. Я завжди виступав проти таких "суботників" - піти почистити узбіччя, але виникає питання - а де комунальні служби? Радість єднання від спільної праці - це чудово, але це мають робити професійні люди, які за це отримують гроші. І волонтерство, коли ми почали діяльність на початку війни, заповнювали всі ніші - це було зрозуміло. Зараз мені здається, що держава почала опиратися на волонтерів і на певні проблеми вже не звертає уваги, бо знає, що це "закриють" волонтери", - вважає письменник.
На думку Андрія Любки, єднання українців у волонтерському русі - безумовно, позитивний наслідок загрозливої ситуації війни, в якій опинилася Україна. Водночас письменник порівняв волонтерство із процесом написання поезії: "Волонтер - це як поет. Він пише вірш - коли в нього є натхнення. І те саме - у волонтерській роботі".
Саме тому системна робота волонтерів протягом майже 9 місяців спротиву російській агресії спотворює сприйняття суті волонтерської роботи та дозволяє державі не допрацьовувати у своїй діяльності.
"Зараз мені здається, що держава дуже сильно спирається на волонтерів. Якщо це у квітні було зрозумілим, то зараз це небезпечно. Забезпечення армії має здійснюватися на державному рівні. Держава в якийсь момент, відчувши плече волонтерів, перестала реагувати на деякі потреби. Я боюся інституалізації волонтерства. Якщо є волонтерство - держава десь не допрацьовує", - переконаний Андрій Любка.
Своєю чергою письменник, зайнявшись волонтерством, наголосив на основних проблемах, з якими стикнувся у своїй діяльності. Головна з них - неможливість допомогти всім. "Це така моральна дилема, коли ти знаєш, що людям потрібна допомога, але ти не можеш допомогти або допомогти вчасно. З одного боку це тисне, а з іншого боку мотивує працювати ще більше і не зупинятися, не втомлюватися".
А ще - неможливість фахово оцінити ситуацію та забюрократизованість процедур із передачі волонтерської допомоги військовим. Особливо, коли йдеться про передачу автомобілів на баланс військових частин. "Для мене з початку повномасштабного вторгнення однією із основних проблем було неможливість фахово оцінити ситуацію. Оскільки я не військовий і не до кінця розумію реальні потреби військових оцінити дуже важко. В якийсь момент прийшло усвідомлення того, що не все що просять військові - їм насправді потрібно", - наголосив письменник-волонтер.
За словами Андрія Любки, в якийсь момент прийшло розуміння, що треба сконцентруватися на чомусь конкретному, і не виходити за ці межі. Наприклад, не займатися тактичною медициною, турнікетами, дронами, біноклями, оптикою - якщо в цьому не розумітися. "Тому ми з моєю командою почали займатися автомобілями. І завдяки тому, що нам вдалося сконцентруватися на конкретному виді діяльності, дуже конкретному напрямку - вдалося більш менш правильно побудувати досить ефективний системний процес доставки авто. Система працює нон-стоп: одні авто доставляють на фронт, інші ремонтують, а окремо волонтери вже підшукують потрібні авто за кордоном. І це правильний та ефективний підхід", - пояснив письменник.