У суботу, 21 червня, в Ужгороді відбулася вечірня демонологічна екскурсія містичними локаціями міста, де охочі змогли більше дізнатися про домовиків, русалок, вовкунів, упирів та відьом. Провела її Галина Рейтій — старша наукова співробітниця Закарпатського музею народної архітектури та побуту, яка вивчає народну демонологію та давні віруваннями мешканців краю.
Домовик — площа Петефі
Тут Галина Рейтій розповіла, як з'явилися демони, зокрема домовики, і чому раніше люди боялися згадувати імена чортів. З її слів, домовиків люди «заводили» у своїх домівках, щоб вони допомагали по господарству. Водночас ,вважалося, якщо образити домовика, він міг принести у дім хаос і навіть смерть. Цікавим виявилося пояснення, чому наречену виносять на руках, коли вона виходить заміж: це допомагає їй прийняти ауру іншого дому, і домовик не зашкодить їй у новому житлі. Як зазначила пані Галина, справжні домовик виглядає зовсім не так як у фільмах.
Русалка — Пішохідний міст
Пройшовши до пішохідного мосту, ми помітили мініатюрну фігурку русалки біля однієї з підпор. Фахівчиня розповіла як дівчата ставали русалками — це були незаміжні панянки, які втопилися з власної волі. Вона підкреслила, що у закарпатських русалок ніколи не було хвостів. Насправді ж це міф, нав'язаний західним фольклором.
Вовкун — Закарпатська обласна філармонія
Наступна зупинка була біля Закарпатської філармонії, де ми почули моторошні історії про вовкуна — людину, що могла перетворюватися на вовка та красти худобу. Давні люди відрізняли вовкунів за кількома ознаками: неприваблива та серйозна зовнішність, замкнутий або агресивний характер, а також значна волохатість на тілі. Пані Галина розповіла, як можна було допомогти вовкуну знову стати людиною. Один зі способів — накинути на нього пояс-кушак: широкий пояс, який у давні часи підтримував спину чоловіків під час важкої фізичної праці. Інший спосіб — почати тягнути шкіру вовкуна до пахвин, бо вірили, що саме звідти розросталася шерсть, ніби «навиворіт».
Баїля та відьма — Ботанічний сад
Біля Ботанічного саду УжНУ мова зайшла про баїлю та відьму. Як розповіла Галина Рейтій, баїля — це добра знахарка, яка лікувала людей травами та молитвами. Переважно це були старші жінки, адже вважалося, що з мудрістю та відсутністю менструації вони ставали «чистими». Вірили, що саме у період клімаксу Бог дарував жінці певні знання. Така жінка є людиною з демонологічними властивостями, тоді як відьма, або ж босорканя, вважалася напівдемоном, оскільки вірили, що вона укладала угоду із самим дияволом. Існувало два види відьом: спадкові, що були народжені такими, і навчені. Спадкові найчастіше не хотіли ними бути і намагалися спокутувати це, тоді як навчені мали певну мету. Відрізнити їх було майже неможливо, проте, за переказами, священики могли це зробити. Під час служби, коли священик піднімав чашу зі святою водою, вірили, що у народженої відьми очі ставали зеленими, а у навченої — червоними. Це руйнує міф про те, що відьми не ходять до церкви: вони ходять, проте не так, як інші. Вірили, що вони заходять боком у двері, бо прямо заважають зайти роги. Також вони були єдиними, хто не хрестився та не кланявся на службі і під час обходу ходили проти годинникової стрілки. Відьми могли красти молоко у корів та насилати прокльони.
Упирі — Ужгородський замок
Останньою зупинкою став Ужгородський замок, де йшлося про упирів. Науковиця розповіла, ким вони були, як ставали та як від них можна було позбавитись. Упирі найчастіше були людьми, які за життя мали магічні сили та після смерті повставали. Якщо люди знали, хто це, то виганяли нечистих перед похованням; якщо ні, то село могло почати занепадати. Іноді мешканці навіть розкопували могили та перевіряли положення і вигляд тіла: якщо воно було румʼяне, наче живе, або знаходилося у неприродному положенні, то кликали священиків і знахарів, аби провести ритуал очищення.
Під час розмов про демонів та мерців мимоволі всі ми стали свідками цікавої події: на мості замку з'явився силует людини у чорній рясі та масці, чи то демона, чи то ворона, який дивився прямо на нас. «Договорилися!» — сказала одна з учасниць екскурсії. На такій цікавій і водночас моторошній ноті екскурсія була завершена.
Текст Крістіна Крицька
Фото авторки