Самотня жінка сьогодні вже соціальна норма. Всі навколо дивуються: така гарна, розумна, чого тим чоловікам ще потрібно?..
Вона приходить додому ввечері, де ніхто на неї не жде. З деяких пір стала сторонитися чоловіків через важкий минулий досвід. З колегами по роботі також не надто відкрита. Вони мало чим можуть зарадити в її долі. «І взагалі, мабуть, я не достатньо …. , щоб мене прагнули любити, хотіли бути поряд». Відчуття «недостатності», меншовартості, або, зверхність і самозакоханість (немає достойного бути поряд) стають психологічними чинниками самотності.
В своїй практиці я неодноразово чула від матері критику доньки: «ти мало читаєш книг, тому хлопцям з тобою не цікаво!» або «вічно все в тебе розкидано по кімнаті – кому ти така потрібна!», чи ще краще «ти чого з отим прищавим вештаєшся по нічних клубах – він тебе не вартий!».
От і виходить, що дівчинка поступово «замикається» в своїх мріях і фантазіях вийти заміж за принца, народити йому дітей, жити в палаці і померти в один день, палаючи одне до одного коханням.
Життя швидко вносить свої корективи у рожеву мрію: або принців з палацами на всіх не вистачає, а як любити звичайного мийника автомобілів – в книжках не написано; мама не показала прикладу життя в сім’ї, бо ж батько виявився негідником, тобто, не гідним бути поряд з такою досконалою жінкою, як вона; ну і як можна дозволити собі бути щасливою і потрібною, коли в кімнаті і досі відсутній ідеальний порядок і стерильність…
До цього додається неприйняття власного тілесного образу в підлітковому віці, шкільна «кличка» виявляється міцно утримує самооцінку десь нижче середнього, знецінювання матір’ю (батьками) думок, вчинків, поглядів, виборів своєї доньки… Після всього переліченого – самотність нечутно приходить у життя.
Поступово формується звичка не мати емоційних зв’язків з іншими людьми. Надто страшно помилитись або надто страшно розчаруватись. Виявляється, самотність - це почуття, яке ізолює.
От і виходить, що «я така розумниця, тільки живу…»
Подібні матеріали читайте на сайті: www.bratasyuk.com