Вийти можна, але хіба це вихід?

Вийти можна, але хіба це вихід?

Це відчуття, коли прокидаєшся і згадуєш, хто тобі наснився. Через тебе в мене просто зносить дах, і я не можу собі пояснити, звідкіля взялась ця потреба щодня тебе бачити. Тілом просто гуляє протяг , а кістки все дужче болять спогадами про зустрічі, яких по суті й не було... Закриваю книгу, беру сумку і прощаюсь з брудним вікном потягу. Обережно, двері зачиняються. І наступна станція - наша розлука. Вийти можна, але хіба це вихід?

Я вийшла на балкон з чашкою гарячого чаю. Присіла на поріг дверей і підпалила цигарку, насолоджуючись виглядом темних вуличок навколо. Я пила свій чай, але ще не навчилась палити. Я просто хотіла бути як всі. А, може, не варто? Намагаюся сконцентрувати свої думки в одне русло, та не можу. Не знаю що мені заважало, чи шум машин під моїм балконом, чи просто я не знала про що думати.



Повітря було якесь дивне, водночас приємне і гидке. Здавалось що десь горить старе засохле листя і труп живої колись істоти. Все так неоднозначно. З руки на руку пересипаю спогади. Вони пахнуть чимось таким незвичайним: паленим, давно забутим і нудотним, згорілим.

Все так неначе мене запхали і зачинили у будці, на якій написано "обережно,висока напруга". Синоптики не віщували ще зими і температури з мінусом. Та всі вже давно навкруги заморожені, переморожені і відчужені.Холоду й так вистачає. Ми не бачимо людей на вулиці, а навпаки: зіницями дивимось крізь них. Скоріш помічаємо те, в що вони одягнені, а не те чи глибокі в них очі. Пальці, руки, ноги, носи - вже все повідмерзало. Так скоро і серця замерзнуть.
 

Всі пишуть у статусах, що люблять дощ, а самі нарікають на похмуру погоду і верещать, що забули вдома парасольки. А я люблю літні зливи, бо вони найкращі. От йдеш ти по гарячому асфальту, а з нього йде пара. Краплі охолоджують шкіру, плечі і голову. Мокре волосся та одяг прилипають до тіла, гарячі краплі стікають по холодній шиї . Хочеться чогось такого: може, анонімного листа, приємної історії на ніч чи побачення наосліп. Та зараз моя компанія - це тиша. Це мій ліпший друг. Але я так часто плутаю її з мовчанням...
Loading...
Зображення користувача registratsiya-sayta.

Людей не смешите.? Вы с начало свой сайт раскрутите, а потом у свои услуги предлагайте. И над дизайном поработайте.

Зображення користувача Гість.

Андрій Любка, «40 баксів плюс чайові», ну хіба так можна?
або зазначаєм автора або ми дуже "хитрі"

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання