Проблема засміченості на вулицях населених пунктів України з кожним роком постає все гостріше. Ще загрозливіше виглядає проблема засміченості лісів, річок, з їх пляжами, полів...
Щоб зрозуміти серйозність проблеми, не потрібно заглядати в підручник з екології, де написано, що «в Україні накопичилась велика кількість відходів – близько 25 млрд. тонн промислових і близько 5 млрд. побутових (за вагою близько 1 млрд. тонн) – тобто близько 500 кг на одного жителя України» – досить вийти на вулицю чи на подвір`я, де на смітнику, поблизу нього, на дорозі, на траві, одним словом, скрізь відходи.
Боротися з ними ми почали вже давно: 1992 року було прийнято Закон України «Про відходи», у 1998, після ратифікації Орхунської конвенції, Україна також взяла на себе відповідні зобов’язання, які малаа б неуклінно виконувати. Метою конвенції є «сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту, кожна із Сторін гарантує права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища». Проте, крім самого усвідомлення наявності проблеми засміченості, з усім іншим справи в нас ідуть не дуже добре…
Починає здаватися, що всі спроби боротися з горами сміття, які ростуть в геометричній прогресії, не дають бажаних результатів. Існують проекти, проводяться наради та слухання, різноманітні волонтерські заходи, спрямовані на вирішення «сміттєвих» питань. Національним проектом “Чисте місто” передбачено збудувати в Україні 10 заводів з переробки твердих побутових відходів до 2015 року. Але поки проекти лише на стадії затвердження техніко-економічного обґрунтування.
Щорічно мільйони побутового сміття складаються на 6 тисячах українських звалищ і полігонів. Дуже багато звалищ несанкціонованих – у лісосмугах, на полях, навіть на міських вулицях. Ніхто не хоче замислитися над тим, що для розпаду в природному середовищі, наприклад, шкіряного взуття – потрібно близько 40 років, пластикової пляшки – понад 400 років, пластикового пакету – до 1000 років.
Проблема утилізації сміття є надзвичайно важливою. Логічним виходом з цьої проблеми є налагодження сучасної сміттєпереробної галузі. Нам дуже потрібне будівництво сміттєпереробних заводів, проте вони, по-перше, річ дорога, а по-друге, не приносять миттєвих прибутків. Тому чиновники й не поспішають докладати зусиль до розв`язання цієї проблеми й витрачати на це кошти й зусилля.
Проте такі заводи нам все-таки потрібні. Кожен вид сміття на таких заводах окремо переробляють: з пластику роблять нові упаковки, з макулатури – чистий папір, з органічних відходів – добрива... Вони набагато безпечніші екологічно, ніж сміттєспалювальні, хоч і потребують більших фінансових затрат та високої суспільної свідомості населення.
Та поки з будівництвом таких заводів справи у нас не дуже і немає чітко налагодженої системи роздільного збору, ми повинні допомогати рідному місту у боротьбі проти сміття самотужки. Потрібно навчитися правильно поводитися з домашніми відходами – розділяти сміття на органічне й таке, що можна буде надалі переробити, при наявності пунктів прийому сировини здавати туди якомога більше сміття, купувати як найменше зайвих товарів на зразок поліетиленових пакетів, не викидати сміття в недозволених місцях, пам`ятати про те, що у появі сміття винні, у першу чергу, ми самі, тож і боротьба з ним лежить на наших плечах.