Новини

Про забуття

image

Актуальна тема до дня, коли на Закарпатті заведено згадувати усіх померлих.

Нещодавно була на кладовищі поблизу Білочки, і враження звідти якісь двоякі. При вході вас одразу зустрічають купи сміття, розкурочені могили і зарослі. Навіть не фотографувала те все лайно... Через огорожу бачила, як прямо на могилках сиділа якась купка чоловіків не найпристойнішого вигляду і, судячи з усього, випивала. Можливо, обісрані штани при вході належали комусь із них. Потім чула, як з ними сварилася жіночка, котра прийшла прибрати якусь могилку. Але алконавти поста свого так і не покинули, й далі веселилися на цвинтарі. Утім, я б їх не сильно звинувачувала. Те враження занедбаності і пустки цілком логічно привабило відповідний контингент. Що ж там іще серед зарослів робити?

Якщо ж заглибитися далі, то картина стає трохи кращою. Трава все ще до пояса, але джинсів на могилах і гілках висить менше. Тут уже видно, як природа повернула свої права і цвинтар поступово перетворюється у такий собі моторошний парк. Про могили нагадують то тут, то там більш стійкі хрести, а місцями згадкою про померлих є лиш невеликі горбочки. За якихось десять років, думаю, не стане і їх. І от там, де сміття нема, все дуже атмосферно. Я би зняла якусь моторошну короткометражку на цій локації, доки вона не зникла. Збиває настрій хіба той факт, що ти не завжди розумієш, ходиш ти зараз по чиїйсь могилі, або ні. Бо воно все ж якось не дуже зручно...

 

Але це все емоційна сторона питання. Якщо підійти з практичної точки зору, то парк тут зробити не вийде, бо це або по могилах ходити, або кістки викопувати та кудись переносити. А у нас для свіжих померлих місця не вистачає. Та і як шукати ті могили, коли частина їх вже точно зрівнялася із землею? І хто за це платитиме? Але й доглядати цю площу як цвинтар — нікому. Ні, є відсотків 15 доглянутих могил, але решта території — чагарники, напіврозвалені пам’ятники та сміття. У такому вигляді тримати їх теж не варіант. Та навіть ласі до землі забудовники поки око не накинули на цю територію і, сподіваюся, не зроблять цього у майбутньому.

Тож, імовірно, місто має розробити якусь стратегію того, як ми діємо з нашими покійниками. І нещодавно розкручена тема крематорію тут дуже актуальна. Наприклад, можна би було дійсно зробити такий моторошний парк, куди люди могли б висипати попіл. Не зайвим було б також перейняти закордонний досвід, де люди офіційно періодично платять за площу на цвинтарі, а якщо раптом перестають, то їх земельку віддають комусь іншому. Не заглиблювалася у нюанси цієї процедури, але Прага — не так далеко, все можна з’ясувати. Тоді був би порядок. І тоді був би сенс вкласти бюджетні кошти у цвинтар коло Білочки і привести його до ладу тим чи іншим чином.

Поки ж маємо купу могил, які нікому не потрібні. Між тим виявилося, що десь на тому цвинтарі під деревом лежить мій прапрадід, але де саме мама вже не пам’ятає. А вона з тих людей, які дуже акуратно доглядають могили родичів. Тобто є от навіть небайдужі нащадки, але час таки затер деякі речі у родинній пам’яті. Так само ніхто з нас не має гарантії, що наші діти чи праправнуки доглядатимуть наші могили. Тож переосмислення способу поховання — наша тема, тема живих, як би це страшно для когось не було. Бо коли про це думати ще, на тому світі?

Hey very nice site!! Man .. Excellent .. Amazing .. I will bookmark your website and take the feeds additionally?
I'm happy to seek out a lot of helpful info right here in the submit,
we need work out extra techniques in this
regard, thank you for sharing. . . . . .

Here is my web page; coupon [lessontoday.com]

пн, 05/10/2020 - 03:49 Постійне посилання
Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.