Не для кого вже не секрет, що сьогодні мода відвідувати психолога заполонила навіть наш провінційний Ужгород. Популярності набули психологічні факультети, які масово штампують психологів з невизначеною спеціалізацією, так би мовити, широкого спектру діяльності, а деякі місцеві психологи чи то психіатри навіть стверджують про існування закарпатської психологічної школи (при цих словах Фрейд перевертається у власній домовині).
Та найболючішим є те, що оця масовість породила цілу зграю професійно незрілих, а подекуди, навіть не побоюся цього слова, професійно інфантильних «спеціалістів». Мене вже не дивує студент-четвертокурсник заочного відділення, який сміливо заявляє що відкриває школу психологічного консультування, а для цього чекає тільки на отримання диплома, який у нашій державі дає йому право на будь-яку психологічну діяльність. При цьому наш шановний студент прослухав годин так 16-18 спецкурсу з основ психологічного консультування за навчальним планом. Напевно і те, що здобувати ці особливі знання до далеких нам Києва, Харкова чи то навіть і Москви студент-заочник не їздив. І ніхто із гуру психології із згаданих міст спеціально його навчати не приїздив.
Хочеться відмітити особливу категорію психологів, які себе коронували і займаються всім, чим тільки можна…починаючи від груп підготовки до навчання в школі і закінчуючи таборами для дітей-аутистів. Низька психологічна освіта батьків та населення – ой як сприяє процвітанню цієї категорії. Не кожен пересічний ужгородець знає, що почеплений на стінку в блискучій рамочці сертифікат – ще не показник професійності чи майстерності, що ціна в 40 евро за годину аж ніяк не гарантує вам осяяння і глибинних змін.
Мені кожного разу боляче вислуховувати історії про те, що можуть чи не можуть психологи міста Ужгорода. Прикро, коли людина потрапляє в непропрацьовані і несвідомі руки одного психолога, в якого замість зіниць в очах грошові знаки доларів, як у героя діснеєвського мультфільму, і робить висновки в цілому про систему. Щиро шкода таких клієнтів, їм не поталанило. І ой як хочеться сказати декому – працюйте над собою, бо люди вам довіряють свої долі і хто-зна куди вас, шановні психологи, приведе ваша власна доля… до чиєї кушетки чи крісла..
Щиро підтримую Вас ,шановна
Щиро підтримую Вас ,шановна пані Оксано ! Хочу доповнити,що в роботі професійного психолога чи то психотерапевта основним мірилом є допомога в усвідомленні людиною власної внутрішньої сили чи то потенціалу вважати себе психологічно здоровою людиною.Натомість деякі з професіоналів вважають,що основна місія їх професії-підчепити на гачок гаманець поки що здорової людини і зробити з неї хвору,інфантильну,залежну від психолога,людину.Відомі випадки,коли замість того,щоб прямо сказати-ви людина,яка вже можете повністю нести відповідальність за себе і т.д.,примушують відвідувати хоча б декілька раз на місяць під егідою переживань за стан клієнта з доповіддю його самого на кшталт- як ви себе почуваєте,а якщо цього не відбувається....з острахом за життя клієнта виносять вердикт- якщо не прийдете ,Вам може стати гірше.Люди ,котрі ходять до психологів,й так зазвичай чутливі і невпевнені в собі натури,підсідають на психологічну голку,поповнюючи роками бюджет горе- психолога.Натомість варто задуматись-що то за психолог ,котрий максимум за рік й не допоміг...(не будемо обговорювати довготривалі сесії психоаналізу,котрі можуть тривати й 6 років.Теж спірне питання)