Останні роки точаться дискусії із приводу інтеграції жінок у збройні сили.
Американська дослідниця Меді Сігел виділила три групи чинників, які спричиняють інтеграцію жінок в армію: зміни збройних сил; зміни соціальної структури суспільства та зміни культури. Під змінами у збройних силах дослідниця розуміє зміну концепції національної безпеки, воєнної технології, організаційної структури армії, призначення збройних сил та політики рекрутування військовослужбовців. Зміна соціальної структури суспільства полягає у тому, що протягом останніх десятиліть жінки активно вийшли на ринок праці та в публічну сферу. До культурних факторів Сігел відносить зміни культурних цінностей щодо ролі жінки в західних суспільствах та популярність ліберального принципу рівності прав і можливостей.
Дійсно, участь жінок у військовій діяльності протягом тривалого часу викликала суперечки. Аргументи противників гендерної рівності головним чином стосувалися фізичної та психологічної неспроможності жінок проходити військову службу. Але подібні аргументи неодноразово спростовувалися соціологічними дослідженнями. З’ясувалось, що жінки страждають від психологічних, фізичних незручностей так само, як і чоловіки.
Щодо аргументу про деструктивну роль жінок в армії, то дослідженняфункціонування гендерно-змішаних підрозділів армії США також спростовують цей стереотип. Змішані підрозділи були більш схильними до емпатії, проявляли цікавість до національних, культурних особливостей країн, де проводилася операція, а також віддавали перевагу несиловим формам взаємодії з місцевим населенням.
Під час Першої світової війни у складі збройних сил західноєвропейських держав уперше з’явилися військовослужбовці “слабкої” статі. Одним із найбільш помітних формувань того часу був Жіночий королівський допоміжний корпус, створений у Великобританії. Міжнародне гуманітарне право відреагувало на такі зміни додатковим захистом жінок шляхом прийняття у 1929 р. Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, у якій підкреслювалося, що до жінок “належить ставитися з усією повагою, притаманною їх статі”
У другій світовій війні радянські жінки боролися за свободу Вітчизни не менш самовіддано та героїчно, ніж чоловіки. Відразу були сформовані та активно діяли три жіночі авіаційні частини. 28 льотчиць і штурманів цих полків були нагороджеі найвищою нагородою Батьківщини – звання Героїв Радянського Союзу.І таких жінок було багато.
Але сьогодні варто відзначити, що ми значно відстали від цивілізаційного устрою, в якому жінка та чоловік рівні у всьому – у військових званнях також. За кордоном жінки, що служать в армії нерідко отримують найвищі військові звання та відзнаки, які для українок лише мрія. І не тому, що українські жінки поступаються у витривалості чи фізичній підготовці. Скоріше навпаки. Військове керівництво України демонструє, що жінка в армії має підкорятися чоловікові і не має права стояти на одній сходинці з ним.
Для порівняння можна навести приклад, які досягнення мають жінки-військовослужбовці за кордоном:
Вважається, що чи не вперше у світі жінки стали повноправними у Канаді в 1895 р. Їх приймали на військову службу в мирний час не тільки у структури забезпечення, а й у бойові частини. Прийняття в Канаді в 1985 р. Закону про права людини сприяло тому, щожінкам стали доступними 75% військовихспеціальностей.
В Ізраїлі жінки зобов’язані служити в армії. У збройних силах Ізраїлю понад 20% жінок, але вони виконують адміністративні, обслуговчі, інструкторські та санітарно-медичні функції. В Ізраїлі заборонена участь жінок у справжніх боях. Дівчата служатьв жіночих гарнізонах та призиваються до армії на рівні з чоловіками.
США – жінки служать в армії з колоніальних часів. В 1991 році Конгрес США скасував будь – які заборони на участь у військових операціях. Навіть більше, в армії США не має ніяких переваг для жінок - вони живуть в одних казармах, харчуються в одній їдальні та служать в тих самих частинах: морській піхоті, рейнджерських групах, береговій охороні. У збройних силах США більше 50-ти жінок мають військове звання генерала або адмірала. Жінки становлять 14% офіцерського й 14% рядового й унтер-офіцерського складу. Американки неодноразово була визнані кращими випускниками військових академій.
Серед перших кроків до інтеграції жінок у НАТО була також розбудова політики рівних можливостей, боротьби із дискримінацією і домаганнями. Ще у 1961 році старші жінки-офіцери НАТО організували конференцію задля обговорення ситуації із інтеграцією жінок у збройні сили країн Альянсу. У 1976 році було утворено таку структуру як Комітет із питань жінок у збройних силах НАТО, який у 2009 році було перейменовано на Комітет НАТО із гендерних питань. Відповідно до Резолюції Ради безпеки 2000 року - яку Україна досі не підписала - підкреслюється важливість зміни бачення ролі жінок не тільки як жертв конфліктів, а й як учасниць розв’язання конфліктів і миротворчої діяльності на рівні із чоловіками.
Щодо України, станом на кінець 2016 року, кількість жінок в армії зросла до 17 тисяч, що становить 8,5% від загальної кількості військових. Ця цифра близька до показників країн-членів НАТО.
Втім, не зважаючи на відносно позитивну статистику, збільшення кількості жінок у війську, та загалом підвищення інтересу жінок до військової справи, українське законодавство у сфері безпеки та оборони відноситься до представників різних статей зовсім неоднаково.
Пов’язано це у першу чергу з тим, що в українському суспільстві військова служба довгий час розглядалась як виключно чоловіча справа.
Жінки, якщо й мали право отримати заповітні погони, то в основному займали тилові і небойові посади.
Однак, часи змінюються і гендерні ролі теж.
Так, збройний конфлікт на Сході показав, що жінки несуть службу не гірше, а й інколи навіть краще, ніж чоловіки, і не тільки в ролі медика чи швачки, а з автоматом в руках у вогневому зіткненні з ворогом.
При цьому законодавчі зміни не відбуваються достатньо швидко, правові норми залишаються застарілими і такими, що не відповідають реаліям сьогодення.
Стаття 20 закону "Про військовий обов’язок і військову службу" визначає, що чоловіки можуть укласти контракт на проходження військової служби, якщо вони не досягли граничного віку перебування на військовій службі (залежно від військового звання 45-60 років).При цьому, враховуючи, що граничний вік перебування у запасі жінок становить 50 років, жінки віком від 40 до 50 років (на відміну від чоловіків) позбавлені змоги укласти контракт на проходження військової служби
Як наслідок, через вікові обмеження жінки мають значно менше можливостей у порівнянні з чоловіками укласти контракт на проходження служби.
Військовий конфлікт на українській території спонукає державу ретельніше поставитися до питання інтеграції жінок у збройні сили і надати можливість жінкам служити на передовій. Наприклад, чималий резонанс, зокрема, у ЗМІ, отримали представлені 5 грудня 2015 року результати соціологічного дослідження «Невидимий батальйон: участь жінок у військових діях в АТО».
На сам кінець, варто зазначити, що метою встановлення гендерної рівності в армії є не прагнення закріпити повну рівноправність чоловіків і жінок у нашому війську.Основне завдання - розкрити професійний потенціал військовослужбовців-жінок, що однозначно призведе до посилення боєздатності Збройних сил та інших військових формувань.
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку про те, що положення міжнародного гуманітарного права, які надають жінкам особливий захист, носять або загальний характер, на кшталт того, що “до жінок слід ставитися як і належить їх статі з пошаною”, або конкретніший характер, як положення, що передбачають, як цей загальний обов’язок має реалізовуватися на практиці
Порушення норм міжнародного гуманітарного права, що застосовуються в період збройних конфліктів, а також незнання цих норм самими учасниками військових дій здатні заподіяти значну шкоду міжнародним відносинам і міжнародній спільноті. Подальші наукові дослідження зазначених проблем є актуальними також тому, що Україна, бувши учасницею практично всіх договорів у цій сфері, узяла зобов’язання з їх застосування, вивчення і розповсюдження у силових відомствах та серед цивільного населення.