Про місяць лютий...

От втюхалось мені в голову – що я пам'ятаю в місяці лютий саме перше?…

Перше і яскраве – то коли я ходив у другий клас у нашу Малу Школу. У Драгові тої доби були дві – одна біля сільради – Мала і друга біля мого дому – Велика Школа. В Малій були перші-четверті класи, а у Великій п'яті-десяті…

Так ось – доводилось вставати доволі рано, на вулиці сіро, темно, сиро. В брудному снігу чорними цятками гілочки с горіха, дорога вкатана коліями колгоспних вантажівок до сизого льоду, поки добредеш до школи – десять раз на дупу гепнешся…

То я виходив мимо церкви на центральну дорогу і топав через увесь центр, біля магазинів, які тільки-тільки починали відчиняти, і помалу вливався в такий, досить великий гурт малокласників, який чмовгаючи ногами йшов до школи.

А в цей час рівно посередині путі в пекарні допікали булки і тістечка…
Боже мій, які то були тістечка – то був такий пряник, на якому стояли два грибочки, один маленький, а другий трохи більший, з ніжками білого крему… Коштувала ця розкіш 11 копійок, але треба було бігти, щоб встигнути зайняти чергу під вікном пекарні, їх продавали прямо через вікно, забираючи з мокрих лапок дітлахів срібні п'ятнадцятки і даючи здачу дві по дві, або три і одну… Або всі чотири одиничками – тоді здавалось, що задешево купив, бо в кишені ще багато монеток.

Після пекарні, ще метрів зо триста до школи, всі йшли повільно, злизуючи крем з тістечок, а то як послизнувся, то і думати не хочеться, як було прикро і плаксиво…

А ще по дорозі жили гуси, якась бабка-сусідка іх випускала на вулицю і ці огидні тварюки шипіли і тупотіли ногами на нас малюків, а ми, хлопці, котрі вже встигли закохатись в сусідок по парті героїчно боронили портфелями своїх дам…

В Малій школі ще була «молочарня» - туди всіх нас вели вчительки табунцем після другого уроку, і там кожен дістав гранчак горячого молока і булку-сайку. От ніколи на розумів, чому так назвали цю зав'язану дулею булку, трохи пригорілу і политу цукровим сиропом – сайкою…

Так ось, щодо місяця лютого. В другій його половині починали робитись потічки. Тому, хто це не зажив не варто ані пояснювати…
Після школи небо вже не сіре, а синє-синє. А на тротуарах під товщою криги вже весняна вода нарила тунелі і дзвіночками переливаючись, сріблом і золотими сполохами сліплячи очі біжить по них весняна вода. Само собою – каблуком по такому тунелю хрясь! І нога –хряп і застрягла в воді, і поки її витягнеш, а нога мокра-мокра. Тре скоренько бігти додому… А воно зовсім не хочеться. А хочеться з зошиту з математики (бо в ньому 18 аркушів і непомітно) вирвати одненький листок, скласти кораблик і пустити по цому чудовому каналу…

А потім дома, сумно дивлячись на ополовинений зошит, тягнути новий і підписувати - 
                                                    ЗОШИТ
                                         з … матматики
                                         учня/учениці .. 2-А .. класу
                                        ..Драгівської середньої шкли
                                         .. Шиншинова Аркадій
... )))

До речі, напишіть ваші перші згадки  про лютий - поностальгуємо разом :)