Харків — насправді східна столиця України. Місто у своїй архітектурі разюче нагадує десь Київ, десь Одесу, хоча швидше перше.
Але добре роздивитися його мені не пощастило, бо ж падав проклятий дощ, до якого не були готові ні харківські тротуари, ні мої кросівки.
Але все врятувало метро. Взагалі метро- це стовідсоткова гарантія, що місто круте. Чому? Метро часто виходить у самісінький центр міста. Метро полюбому буде поблизу вокзалу (у Празі вони взагалі як єдине ціле). Метро поєднує всі кінці міста. Метро швидке. У метро є ескалатори (чим довші, тим краще). У метро зручно читати книги. Взагалі можна назвати ще купу таких позитивних моментів про метро. Але головне, що метро- то майже залізниця, а потяги я страх як люблю. От і у цей міський транспорт закохалася з першого погляду.
Окремо варто поговорити про відмінність нашого метро і закордонного. Радянські інженери чи то пак самоврядуванці ставилися до будівництва підземки з любов'ю. Вони вигадали унікальні назви, розмалювали станції, прикрасили їх барельєфами, мозаїкою, литвом, унікальними лавицяим. Харківські таланти пішли ще далі. Тут на кожній станції унікальний дизайн ламп і увага, він відповідає назві станції. Якщо то “Пушкінська”, то ви побачите красиві вигнуті форми, а на якогось ”Академіка Павлова” будуть більш строгі квадратні конструкції. Казка, а не світильники.
А ще дизайн стін. На тій же “Пушкінській” є цитати з творів письменника, а на станції “Героїв Праці” тематичні барельєфи. Нехай це пережиток минулого, але його не можемо, не маємо права забувати.
У Празі чи Римі метро зовсім інше. Назви різні, але от саме воно якесь сіре й одноманітне. Переплітати станцію надто легко, тому потрібно слідкувати за назвами, рахувати зупинки. Інша справа Київ чи Харків. Один раз вийдеш на станції “Університет” і вже її ні з якою іншою не сплутаєш.
А про що я взагалі? Любімо свою країну. У нас багато прекрасного.
