Про собак та їх вірність й відданість господарю є багато афоризмів та не менше історій з реального життя. Кожен з прикладів бере за душу, чіпляє за те місце, яке викликає катарсис і яке болить за тварин.
Одного разу вночі, як завжди, я зайшла у оновлення в одній із соціальних мереж. Останньою новиною був репост знайомої – вірш про рудого собаку, якого господар вирішив покинути. Автором є Едуард Асадов:
СТИХИ О РЫЖЕЙ ДВОРНЯГЕ
Хозяин погладил рукою
Лохматую рыжую спину:
– Прощай, брат! Хоть жаль мне, не скрою,
Но все же тебя я покину.
Швырнул под скамейку ошейник
И скрылся под гулким навесом,
Где пестрый людской муравейник
Вливался в вагоны экспресса.
Собака не взвыла ни разу.
И лишь за знакомой спиною
Следили два карие глаза
С почти человечьей тоскою.
Старик у вокзального входа
Сказал: – Что? Оставлен, бедняга?
Эх, будь ты хорошей породы...
А то ведь простая дворняга!
Огонь над трубой заметался,
Взревел паровоз что есть мочи,
На месте, как бык, потоптался
И ринулся в непогодь ночи.
В вагонах, забыв передряги,
Курили, смеялись, дремали...
Тут, видно, о рыжей дворняге
Не думали, не вспоминали.
Не ведал хозяин, что где-то
По шпалам, из сил выбиваясь,
За красным мелькающим светом
Собака бежит задыхаясь!
Споткнувшись, кидается снова,
В кровь лапы о камни разбиты,
Что выпрыгнуть сердце готово
Наружу из пасти раскрытой!
Не ведал хозяин, что силы
Вдруг разом оставили тело,
И, стукнувшись лбом о перила,
Собака под мост полетела...
Труп волны снесли под коряги...
Старик! Ты не знаешь природы:
Ведь может быть тело дворняги,
А сердце – чистейшей породы!
Без сліз дочитати до кінця цей вірш неможливо... Безпритульні тварини не винні, що нахабні люди награвшись ними, викидають їх на «сміття»... напризволяще!
Кожна тварина, яка потрапляє на вулицю – залишається один на один з реальністю, тому повинна боротися за своє місце під сонцем – боротися за виживання! Але цього ці псевдогосподарі не розуміють, коли так не гуманно вчиняють зі своїми домашніми, у цьому випадку так званими улюбленцями. Адже для них ці живі істоти, як іграшки – купують їх лише для забави, не зважають на почуття самих тварин, на їх бажання повноцінно жити – жити у взаємній любові з господарями.
Проблема безпритульних собак, кішок не є новою, але є постійною, актуальнішою і проблемнішою з року в рік (хоч щось у нашій країні стабільне, але, правда, це з-поміж негативних явищ, як зажди). Тенденція така, що кожна тварина, яка потрапила на вулицю продовжує рід (бо так закладено природою і умови не грають роль), отже, на світ з’являються п’ять і більше цуценят, кошенят і т.д. Ця малеча дорослішає (хтось, на жаль, вмирає – природній відбір), а це зумовлює те, що кількість голодних і часом через це небезпечних тварин, збільшується. У силу різних обставин вони нападають на людей.
І тут все закономірно – і бумеранг повертається до людей. Тепер прийшла до мене думка-теорія: адже ж людина першою скривдила собаку, а далі тварина «от жизни собачей» ніби відплачує двоногим тією ж кривдою. А у потомства цих відкинутих тварин уже у генах закладено, що людина – це ворог.
Це рух по колу і він триватиме допоки людина не перегляне своє ставлення до тварин, допоки не зрозуміє вагу життя тварин і почне думати перед тим як заводити якогось домашнього улюбленця. Адже ж винні у такому свавіллі безпритульних чотириногих на вулицях міста у першу чергу самі його мешканці.