Цю історію мені розповів ужгородець Володимир Демидчук , якого вразила доля військового.
«Його серце билося до останнього. Вірило в життя, хотіло вижити. Та все було марним, 15 грудня 2012 року покинув цей світ той, кому самі батьки напророчили дивну долю, давши йому таке незвичайне ім’я— Малесталь( походить від імен вождів пролетаріату Маркса, Леніна та Сталіна). У цієї людини було незвичайне не тільки ім’я, а й сама доля. У 60- ті він був один з тих, хто згуртував народ Анголи на боротьбу за власну незалежність. І ціле своє життя був змушений приховувати про себе правду, навіть від найближчих.
Хоча Малесталь Андреєєв народився аж в Алтайському краї, довгий час він прожив в Ужгороді. Саме це місто стало для нього другою батьківщиною.
Бути військовим він вирішив ще у школі. Тому, одразу після її закінчення вступив в Череповецьке загальновійськове училище. Відбір до училища був надзвичайно жорсткий — майбутній абітурієнт мав був бути не тільки різносторонньо розвиненою особистістю, а й мати хист до вивчення іноземних мов.
Але із тих курсантів відібрали найбільш талановитих та перспективних майбутніх розвідників диверсантів і бійців різних військових спеціальностей. З таких людей надалі у Свердловську було зібрано більше 250 чоловік, яких навчали всіх військових спеціальностей для служби за кордоном в гарячих точках світу.
Потрапивши в ГРУ, курсант одразу був змушених підписати підписку, згідно якій він не розголошуватиме ні за яких умов процес навчання та служби. За п’ять років навчання Мелесталь Андреєв опанував п’ять іноземних мов:французьку, англійську, німецьку, португальську та… навіть мову африканського племені «банту».
На початку 60 років, лейтенант проходить службу в Німеччині в складі радянських військ. Приблизно в ті ж самі роки ООН прийняло рішення, згідно з яким країни-колонізатори змушені звільнити підневільні їм народи. Цьому рішенню підкорили всі країни, окрім Португалії. Занадто ласим шматком була для неї Ангола, щоб так просто випустити з рук.
Тому, Андреєва терміново викликають до Москви, де формують спеціальну групу з десантників. Військові могли потрапити в Анголу хіба, що впавши у прямому значенні на голову з парашутом, тому, що всі кордони країни були добре захищені португальськими військами.
Висадка парашутних військ сталася 1961 року. Під час цього сталася сутичка з противником, внаслідок чого була прострелена радіостанція та вбитий зв’язковий. З цієї причини вся команда довгий час лишалася без зв’язку. Та це було ще пів біди. Тоді ж лейтенант Андреєв з іншими товаришами організовували загони самооборони серед місцевого населення. Проблема була в тому, що африканці зі зброї мали тільки луки. Щоб хоч зарадити в цій проблемі, військові вночі нападали на окремі пункти португальської армії. Зброя, яку після забирали від португальців роздавалася народним повстанцям.
У 1963 році старшому лейтенанту Андреєву керівництво Максисько- ленінської партії Анголи( МПЛА) доручило командування військами Анголи й присвоїло звання Коменданте ( на мові африканських племен «Малік»). В подальшому близькі рідні та знайомі так і звали його Малік.
Декілька разів його з товаришами оточували португальські військові біля Кіліманджаро. Але Маліку кожного разу вдавалося вивести своїх солдат,» - згадує розповіді про роки Анголі його друг Володимир Демидчук.
Одного разу снайпер влучив Мелесталю в ключицю. Свого Коменданте ангольці намагалися винести з поля бою. Супротивники побачили скупчення народу й відкрили мінометний обстріл, внаслідок якого Андреєв ще більше постраждав. Ледве живого, зовсім без пам’яті Андрева через Заїр було відправлено додому. І тут починається чи не найбільш цікаве. При посадці на літак супроводжуючий загинув і не зміг передати документи Коменданте. Коли ж літак прибуває в Союз, ніхто не може дати відповіді лікарям, кого вони привезли.
Перенісши кілька понад складних операцій, хворий без пам’яті говорить щось, то на французькій, то на португальській мовах. Так, як не було відомим ні ім’я, ні прізвище пацієнта, лікарі в медичній картці записали його під буквою «Х».
Малесталю Андреєву довелося заново вчитися говорити та писати на рідній мові. Через деякий час, в його голові промайнули залізнична станція та довгі бараки. І тоді він зрозумів, що це може йому допомогти повернути пам’ять. Саме ці спогади допомогли в пошуку рідних Малесталя Михайловича, яких до речі, під час першої зустрічі він не впізнав…
За участь в бойових діях, нагороджений орденами Леніна, Бойового Червоного Знамені та Червоної Зірки.
Після довгої реабілітації Андреєв не пішов з військової служби, служив заступником військового комісара Камінь – Каширськокого райвоєнкомату Волинської області, начальником навчального центра Стрийського полігона, начальником директриси стрільби тактичних ракет, начальником штабу, заступником командира мотострілкового батальйона. Дослужився до звання майора.
За мирну службу у військах ССР нагороджений медалями «За бездоганну службу 3-2-1 ступенів, медалью «За військову доблесть. Та ще багатьма іншими медалями та відзнаками.
Закарпатський обласний воєнкомат за бездоганну службу виділив взвод почесної варти котрий був при похованні Маліка, та дав триразовий салют з військової зброї.
Нам нині сущим, треба знати та довго пам’ятати свої Героїв».