Влітку все чекають зими. Адже це та пора року, коли приходять «празники в гості». У католиків трохи раніше починається декада свят, бо ж Святий Миколай – Мікулаш – завітав до діток з презентами ще 6 грудня, а у греко-католиків та православних практично через два тижні (як знаємо, 19/12). Але по-справжньому свята починаються коли настає час Різдво Христове у перших та Новий Рік у других.
І ось тут починається метушня і готування до свят. У цей час всі намагаються по традиції, як заведено у суспільства, нарядити вдома, на роботі чи де-ін-де зелену красуню – ялинку. Усі базари завалені цими деревами так, що й проходу нема від них. Всі вони на кучі одна на одній неряшливо лежать бездиханні, але все ще живі… ще трохи життя жевріє у їх стовбурах, гілочках, подекуди і навіть у шишечках.
Цього року, себто вже минулого 2012-го, для того, щоб вберегти беззахисні дерева від браконьєрів і злої наглої та безсердечної вирубки, придумали, що на кожній зеленій, що продається на ринку має бути бірка, тобто лісгоспи дали добро на її продукування далі – за межами лісу.
Але ж ми всі прекрасно бачили, що на центральних базарах такого порядку ніхто «не чув», на ці якісь нововведення всі забили і весело впихували перехожим ялинки різних розмірів та за різну ціну без ніяких бірок, наклейок чи ще чогось оригінального.
Дехто, з ніби більш гуманних жителів Земної кулі, воліють краще купити штучну ялинку на заміну справжній з лісу. З одного боку, це і вигідніше, бо раз вкладеш гроші і служить тобі красуня щороку, доки не набридне і тобі не захочеться вже нової, можливо, більш сучасної, як та, що є. А з іншого – вона не передасть того відчуття коли вдихаєш запах новорічної лісової мавки – от з цим тут проблемно, хоч це стосується більше саме гурманів нью єрс трі.
Але я не до цього веду і не про це хочу сказати, бо ж спитаєте ви де я була, коли це питання було актуальним, так сказати на «повестке дня», а після бою кулаками не махають.
Ідея написати про кладовище ялинок виникала тоді, коли різдвяно-новорічні свята закінчились і прийшлось красуню виносити з дому на смітник.
Одразу кажу, що сама ялинку не купую, то все хтось з родичів придбає її, або хтось подарує. Але запах живої зеленої у хаті – це для мене велика радість у зимову пору. Коли зустрічаю дерево, то одразу тестую його – воно ніби проходить фейс-контроль у мене на запах. Я вважаю, що якщо вже зрубали, то ми маємо її врятувати. Відомо ж, що після 31 грудня ялинки ніхто не купує і вони нікому вже не потрібні, оскільки на них вже не заробиш, то навіть продавці не баламутяться з ними, щоб кудись їх відвезти, а залишають їх прямо на місці, де продавали. Хоча як би не купували живі дерева, то ніхто їх не вирубував би, але це складна система і традиції родин, суспільства проти яких важко в одиночку боротися. Твоя думка мало цікава і не завжди може на щось вплинути.
Ну ось, приготувала я нашу зелену квартирантку на виніс. Було якось сумно, але не за святами, а саме за нею. Хоч це, можливо, смішно декому звучатиме… я до неї прикипіла – вона стала особливою для мене, хоч вона і не пахла лісом.
Коли підійшла я до нашого смітника, то побачила, що біля нього вже багато «таких» лежить, які, думаю, складуть компанію моїй. Саме тоді виникла думка написати про це.
По дорозі побачила ще кілька таких картин і вирішила сфотографувати. На мене звернув увагу один прохожий і ще з далеку почав вигукувати, що я не там знімаю, бо «на іншій вулиці є ще май більша "могила" з ялинок». На жаль, я до неї не дійшла та й не хотілось ще більше засмучуватися.
Сумно, що така доля лісових красунь, які милують око людям протягом 2-3 тижнів, а потім опиняються на «братській могилі». Я нікого не засуджую і не намагаюсь повчати, не подумайте! Це просто мої думки, які виникли під час прощання з моєю красунею…
