24 листопада в Ужгороді на Театральній площі було проведено акцію-мітинг під назвою «Євромайдан». Здається, що тут поганого? Люди зібрались, щоб показати свою революційну позицію і те, які вони затяті патріоти Неньки-України (в той же час підтримуючи зміну одного економічного рабства на друге). Але зараз автор не хотів би торкатися теми політичної орієнтації, а проаналізувати власне те, що бачив своїми очима…
Собачий мороз, брудні калюжі і дощ були моїми супутниками на шляху до Євромайдану. Перше, що мене вразило: велика кількість літніх людей. В таку погоду їм би краще сидіти вдома, «гріти кості» та доглядати за онуками, кішками та іншими домашніми мешканцями, що не можуть дати собі раду. Але ні! Натомість, вони не залишили дітей вдома, а взяли їх з собою. От це правильний підхід до виховання! Потрібно привчати малечу, що політ-агітація не дає нічого, крім втраченого здоров’я.
Очікуючи зустріти цивілізований мітинг, я був «приємно» вражений такими європейськими вигуками, як: «Янукович гн*да!», «Геть москалів!» та «Злодії при владі!». Взагалі, лозунги летіли з усіх сторін і з будь-якого приводу. Згодом, громадські та політичні активісти зачитали так звану Резолюцію. Їхнє віче оголосило ультиматум Януковичу: або він підписує угоду у Вільнюсі або імпічмент. Новоприбулі, підхоплені незнайомим та таємничим словом, відлунювали наче папуги: «Так, імпічмент! Імпічмент!». Невже народ до цих пір вважає, що влада зосереджена у руках однієї людини? Час диктаторів пройшов - балом правлять демагоги…
Наступна зупинка у черзі моїх пригод: знайомство з вельми незвичною бабусею Тамарою та її онуком Максимом. Вона близько 20 хвилин читала мені монолог про «паршивих регіоналів-комуністів» та «плюси євроінтеграції». На запитання про місце її роботи, вона відповіла: продавець у кіоску… Ось так. Тепер люди, зайняті у сфері обслуговування, мають спеціалізоване уявлення про політично-економічну ситуацію в нашій країні. Казали же: «Кожна кухарка може керувати державою». Але чому ж Тамара не «кухарка»? В той же час, я поцікавився у 7-річного Максима, чи розуміє він, що тут відбувається і чому. Його слова, та й дорослим у вуха: «Бо в Україні все погано».
Замерзлі руки, промоклі ноги та одна єдина думка: «Що за маячня тут відбувається?» здавалося б, мали змусити мене покинути це місце в долі секунди. Проте, звичайне тваринне почуття цікавості вирішило цю дилему на користь євромайдану. Туди-сюди снували журналісти та телевізійники, в очах яких я бачив лише одне: втому. Втому від промов пафосних «політичних повій», які змусили медійників у загальний вихідний піти під дощ, і записувати потуги «майданерів» опиратися рішенням нашого уряду. Взагалі, уся подія за задумом організаторів, мала унаслідувати характер Помаранчевої революції (як пам’ятають деякі читачі, вона теж відбулася в кінці листопада 2004) – тобто, дати своєрідного стусана нашим політикам, які не виконують народні забаганки. Як бачите, вийшло не дуже вдало: мавпування і більш нічого.
Завершальним виступом стала пропозиція одного з ораторів про наступне зібрання у четвер. Узгодили це своєрідним чином: голосуванням. Спритний хід. Адже, ніхто з присутніх не хотів виставляти себе прихильником «азіатського курсу Росії». Більшість підняли руки, деякі утримались. На мою відмову голосувати та підспівувати якійсь піднесено-патріотичній пісні, молодик, що стояв поряд, зауважив на це: «Ти що, не українець?». Це змусило мене задуматись на певний час. Врешті-решт, випалив: «Українець, але готуюсь стати європейцем». Останній подих цього нежиттєздатного зборища ознаменувало ритуальне «Героям слава!» та ритмічне смикання (тобто танець) під народну українську музику.