Назустріч мені йде жінка… ЇЇ хода впевнена і неспішна… Так ходять в тому віці, коли поспішати немає сенсу… Головні справи життя вже зроблені, а попереду - роки без поспіху і метушні…
Жінка дивиться поперед себе – вона знає, куди йде… В її погляді – суміш пережитих почуттів… Коли на тебе дивляться такі очі, розумієш, що приховати нічого не вдасться, та, попри все, тебе приймають з усіма твоїми «скелетами у шафі»… Виявляється, буває, коли слова зайві, бо ж і так все зрозуміло: старшій жінці, яка пережила чимало і молодшій, котра переживає якусь частину того, що часом стається в житті…
Навколо очей і по вилицях незнайомки химерним візерунком лягла павутина років… Та, схоже, її це не дуже хвилює… Вона просто йде…
Куди йде жінка?.. Кажуть, молода жінка йде віддаватися, середніх років - поспішає у справах… Куди ж іде жінка, спускаючись з вершини своїх літ?.. Можливо, до своєї душі, до самої себе… Бо як інакше прийняти невблаганний плин часу?
Іде жінка… Проводжаю її поглядом… Відчуваю вдячність до випадкової незнайомки за нехитру науку прийняття себе і часу…
Подібні матеріали читайте на сайті: www.bratasyuk.com