Якщо вас хтось колись запитає, чи є на світі людина, яка може із вікна номера дуже непоганого готельчика у центрі Нью-Йорка не помітити знамениту і величезну Empire State Building, сміливо відповідайте «Так». Бо та людина якраз пише ці строки і хоче вернутись назад: аби помітити з першого разу і ну майже без акценту вигукнути «Wow!» і щось там ще некультурне і синонімічне до вандерфул.
Про наше не дуже довге і дуже комфортне добирання до іншого континенту ви, напевно, читали у першій частині моєї «Амерікен дрім». Там же було сказано і про те, наскільки важко спершу дихалося моїм карпатським легеням на безжальній Нью-Йоркщині. Але все пройшло з першою вечірньою прогулянкою містом. Частина нашої групи від втоми залишилася відпочити в готелі. У мене, якщо чесно, теж було закралася думка про «паспать і ну його то всьо», але якоюсь невідомою мені силою я загнала себе в манхеттенський душ, як слід себе збадьорила і пішла бродити бродвейським Бродвеєм.
Мушу сказати, що взагалі обидва перельоти у мене були під Coldplay «Up & Up». І вся подорож, в принципі, асоціюється з цією композицією. Якась така атмосфера мене окутувала і постійно супроводжувала. Напевно, саме вона й дала можливість розслабитися і дивитися на все з широко відкритими очима з величезним бажанням це запам’ятати. Надовго.
Кажуть, що в Нью-Йорку майже неможливо заблукати. І це правда: вулиці побудовані сіткою. Однак, це не гарантує того, що чисто випадково ви не намотаєте лишніх кілометрів. Загалом орієнтуватися досить просто. Головне включати внутрішній GPS. Мій, наприклад, деколи просто відмовлявся працювати :).
Якщо мене запитають, як виглядає Бродвей, Таймс Сквер, Уолл стріт, то я без сумніву відповім: «Як у фільмах». І це дійсно так: височезні хмарочоси, купа мерехтливих екранів, і контрасти на кожному кроці. На Манхеттені дуже часто поряд із квадратно-прямокутними скляними будівлями – готичні церкви й історичні будівлі. Попри поширену стереотипну думку, що Нью-Йорк – це суцільний бетон, він, насправді, дуже зелений. За винятком самого центру, де знаходяться найбільші хмарочоси, майже у кожному кварталі є невеличкий, але досить зелений скверик, який спокійно можна назвати повноцінним міні-парком. Та й вулиці досить озеленені. На тротуарах часто прямо з переносних холодильничків продають воду. Маленька пляшечка – один долар. Можете бути певні, що, якщо гулятимете Нью-Йорком у липні, то вода у вас буде йти, як у суху землю.
Кілька цікавих спостережень. У Нью-Йорку дуже добре прибирають: у парках, сквериках, на набережних – просто чистота. Але в самому центрі складається враження, що сміття просто не встигають вивозити: під вечір під готелем спокійно може собі лежати з десяток (а то й більше!) велетенських пакетів зі сміттям і чекати часу, коли їх звідти заберуть. Від того по вулицях подекуди можуть літати кульочки-пакети, обгортки, етикетки чи стаканчики. Але, будьте певні, на ранок того всього вже не буде. Помітила, що працівники, які сортують сміття, дуже ображаються, коли бачать, що хтось викидає сміття не у смітник або «доповнює» їхній контейнер «не тим».
Тут дуже простий і відкритий народ. Перехожі, хоч і вічно кудись страшенно спішать, залюбки пояснять допоможуть зорієнтуватися. Правда, якщо не зрозуміли, то будуть ваші проблемс: у Нью-Йорку дуже швидко говорять і просто безжально з’їдають слова. Впевнена, що кожному закарпатцю тут не раз захочеться емоційно і голосно сказати: «Чуєш, ану май помале!». Бо меригує, чесне слово :). Мені, звичайно, про флюент інгліш говорити не доводиться, але розумію я, все-таки, дуже непогано. Так от навіть у готелі, наприклад, мені доводилося або перепитувати, що мені сказали на рецепції, або здогадуватися, що від мене хочуть, або ну майже мило усміхатись у відповідь. Мушу зізнатися, що третій варіант – не дуже той во: як тільки я вирішила розслабитися, подумавши «Ну шо серйозного у мене можуть питати?», як мені тут же ледь не втулили пакет із шампанським, призначений для іншої Енн.
Якщо запитаєте, як тут народ одягається, зразу відповім: дуже просто! І ніяких каблуків і «тижнів моди» у понеділок. Джинси, футболки, шорти, сорочки, кеди, кросівки, босоніжки. Навіть до ділового одягу жінки часто одягають або мінімальний каблук, або звичні для нас класичні «балетки». Повірте, ніхто не буде намотувати кілометри на 12-сантиметрових шпильках в будній день. Та й у вихідні таких теж знайдете не багато. Випендрюватися – то «на особий случай». А не як у нас.
Їжа. Тут, звичайно, теж купа стереотипів. Те, що американці їдять тільки фаст-фуд – неправда. Але те, що його тут ну дууууже багато – факт. Нью-Йорк просто пропах отими хот-догами і бургерами. Можливо, це через високу температуру повітря і якісь потужні витяжки у приміщеннях ресторанів-кафе, але на вулицях реально постійно стоїть запах швидкої їжі. Настільки сильний, що бажання спробувати її у мене не виникло жодного разу. Хоч зараз я трохи шкодую, що не з’їла щось таке вуличне і шкідливе.
У Нью-Йорку я харчувалася, переважно, салатами і пастою з курячим м’ясом з невеличкого магазинчика, де такі страви продають на вагу і зовсім недорого (якщо не брати кілограм :)). Досить смачно. Овочі, звичайно, дуже відрізняються від наших. І тут можу сказати, що «пластмасові» американські помідори-чері дуже програють нашим закарпатським.
Кава – це взагалі окрема тема. Одним із найважливіших висновків, які вплинуть на моє життя, за всю поїздку стало те, що справжнє американо, тобто, американське американо – це таке собі болотце із запахом кави, яке подають величезними порціями (по 400-500 грам у великих стаканах) і яке я жодного разу так і не змогла допити. По суті, якщо хочеш випити в Америці американо, але таке, яке готують у нас, то треба просити «італіан кофі». Якщо виберете просто «фреш кофі», вам 100% принесуть ту бодягу, які закарпатці за каву не вважають. Величезний плюс у тому, що у США, якщо ти заплатив за напій, то можеш попросити його ще, не сплачуючи додатково. Але для такої кави це не плюс . Тут моє закарпатське его спіткала жорстка невдача.
…І про прекрасне! Централ Парк – просто чудовий. Він величезний і дійсно вражає своєю красою. Ніколи б не подумала, що він такий, як є: це справді якийсь островок спокою у тому шаленому місті. Там дуже багато людей навіть у будні. Дуже-дуже зелено, акуратно, дерева вражаючі – і старезні, і молоді, – кілька озер, лавички із присвятами, чистота-чистота і якесь таке відчуття, що природа прямо дихає на тебе. У Нью-Йорку!
Empire State Building, яку я спочатку умудрилася не помітити з вікна свого номеру, – візитна картка Манхеттена і символ американської архітектури – колись була найвищою будівлею у світі. А тепер 102-поверхова махіна – це справжня Мекка для туристів у Нью-Йорку. Оглядовий майданчик розміщений на 86 поверсі. Він дає можливість обійти будівлю і помилуватися видом з висоти на всі 360 градусів. Для цього нам довелося більше години вистояти у черзі до холу і ліфтів. Коли бачиш Нью-Йорк з такої висоти (при цьому ти не летиш, а стоїш на своїх двох за товстезним склом, воно, звичайно, вражає. Але я, стоячи там і шукаючи кращі ракурси для фотографій, думала, що було на цьому місці тисячі років назад. І у якусь мить захотілося побачити перед собою чудовий природній пейзаж – те, що могло бути на місці теперішніх бетонних споруд, якби… Якби.
За один день ми об’їздили і обходили дуже багато. Ну просто настільки, що коли прийшла в готель, ноги були ватними і, здавалося, на півтора а то й два розміри більшими. Але це приємна втома: коли маєш відчуття крутого і наповненого різними враженнями дня, коли розумієш, що такий екпсіріенс навряд чи колись повториться і цінуєш його від того ще більше, коли знаєш, що власні висновки просто наповал вбивають живучі стереотипи, коли відчуваєш себе, як в кіно і чекаєш, що буде далі.
Enjoy!
P.S.: Жити на Манхеттені я би не хотіла. Хіба мати квартирку для гостей :) Далі буде.
Нічні вулиці Манхеттена
Буділвя ООН
Chinatown
East Village
