8 квітня у світі відзначають Міжнародний день ромів. Це ще один привід згадати про яскраву громаду цієї етнічної групи, тим більше, що на Закарпатті ромська громада – одна з найчисельніших в Україні. Для Мирослава Горвата, лідера ромів в Ужгороді, 8 квітня – свято подвійне: він так само відзначає власний день народження. Традиційно у цей день ми поговорили про ромів, нагальні потреби, і процеси, які спричинила війна. Зокрема, про те, чому ромів треба активніше залучати до суспільних процесів.
— Тому що це питання часу. Якщо ми не інтегруємо ромську громаду в основні соціальні й державні процеси вже сьогодні, через 15 – 20 років ситуація буде значно складнішою. Ми вже бачимо демографічну тенденцію: народжуваність серед ромів зростає, тоді як у загальному суспільстві вона впала в кілька разів. Це означає, що частка ромського населення буде збільшуватися, і до цього потрібно готуватися системно.
- Зростання ромської громади справді відчутне?
— Так, це чітко видно. Крім того, є ще один фактор — міграція. Багато ромів виїжджали за кордон, але частина вже повертається, і цей процес триває. Люди повертаються через соціальні причини: лікування, сімейні обставини, зв’язок із домом. Після завершення війни цей рух лише посилиться.
- Чи готова держава до таких змін і чи є достатньо підготованих лідерів?
— Поки що не повністю готова. Саме тому я кажу: політика має формуватися вже зараз. Треба створювати умови, щоб роми були не лише об’єктом політики, а її учасниками. Йдеться і про участь у виборах, як виборців, так і кандидатів на різних рівнях, включно з парламентом.
Щодо ромських лідерів, то у кожній територіальній громаді на Закарпатті вони є: активні, авторитетні люди, часто з досвідом роботи депутатами або громадськими діячами. Питання не у відсутності людей, а у відсутності системного залучення.
- Які ключові проблеми сьогодні стоять перед ромською громадою?
— Насамперед – це освіта. Найболючіше питання. Дуже мало дітей закінчують 11 клас, ще менше вступають до університетів. І тут є об’єктивна причина — фінансова. Вища освіта в Україні дорога. Якщо навчання коштує 40 тисяч гривень на рік і більше, для більшості ромських родин це недоступно.
Раніше була допомога від міжнародних фондів, але зараз її майже немає. І це серйозний удар. Без цієї підтримки молоді значно важче отримати освіту. А без освіти ми не зможемо сформувати нове покоління фахівців: лікарів, вчителів, працівників соціальних служб, поліції, місцевого самоврядування.
До речі, сьогодні в Закарпатській області в школах, де навчаються ромські діти, практично немає ромських вчителів. А це дуже важливо, щоб діти бачили приклад. Раніше такі люди були, але їх одиниці, і багато з них уже пішли з життя.
Це впливає і на збереження культури, адже вона тримається на людях. Якщо немає носіїв, які передають традиції, мову, музику -- це поступово зникає. Діти вже не мають того зв’язку, який був раніше.
- Як війна вплинула на ромську громаду?
— Дуже сильно. Серед ромів багато військових. За даними 2024 року, понад 500 представників громади служили в ЗСУ, зараз ця цифра ще більша. Є втрати. Лише в Ужгороді та районі поховали понад 20 людей. І це не повна статистика, багато хто просто не говорить про це публічно.
- Чи змінило це внутрішнє життя громади?
— Повністю. Ми вже не будемо жити так, як п’ять років тому. Змінилися люди, змінилися пріоритети. З’являється новий досвід, нова відповідальність.
Потрібно готувати нове покоління. Молодих, освічених, активних людей, які зможуть інтегрувати громаду в сучасне суспільство. Це питання не лише ромів, це питання розвитку всього регіону. Потрібно думати, як жити далі після війни. Ми навіть створили організацію ветеранів, волонтерів і капеланів, для підтримки наших людей. Але багато питань ще без відповіді.
Сьогодні ми вже бачимо, що життя ромської громади змінюється. І ці зміни — незворотні. Люди, які повертаються або ще будуть повертатися з Європи, — це вже не ті люди, які виїжджали з України. Вони побачили інший світ, інші можливості, інший підхід до праці, освіти та відповідальності. Частина з них, безумовно, залишиться працювати за кордоном, але значна частина повернеться додому — і це новий ресурс для нашої громади.
Водночас зміни відбуваються і тут, на Закарпатті. Люди, які залишалися, також проходять непростий шлях трансформації. Але ми повинні чесно говорити про головне — про працевлаштування. Сьогодні важко говорити про повноцінну зайнятість ромів, коли значна частина громади не має належної освіти, а кадрова ситуація залишається складною.
- Як діяти у цьому випадку?
— Саме тому тут необхідна системна підтримка держави. Ми очікуємо від влади реальних кроків: зокрема, створення державних програм і замовлень, спрямованих на працевлаштування представників ромської громади. Без цього змін не буде.
Окремо хочу наголосити на необхідності активного залучення міжнародних партнерів — таких як ОБСЄ, Рада Європи, ЮНІСЕФ та інші організації. Закарпаття має стати майданчиком для реальних проєктів і підтримки. Але ініціатива в цьому має виходити від держави, адже ромські організації сьогодні об’єктивно не мають достатніх ресурсів для системних змін.
Час показав: за останні десятиліття ромські організації, на жаль, не змогли вийти на той рівень, який би дозволив повністю забезпечити інтеграцію ромської молоді в суспільне життя. І це також виклик, який потрібно чесно визнавати. Для реальних змін необхідно передбачити фінансування спеціальних соціальних програм, а також посилити вже існуючі ініціативи. Без інвестицій у освіту, зайнятість та соціальну адаптацію — ми не зрушимо з місця.
Ми хочемо жити тут. Це наша Україна, наша Батьківщина. Тут ми хочемо ростити своїх дітей, будувати майбутнє і бути повноцінною частиною суспільства.
І наша головна мрія сьогодні — це Божий мир.