Документальний фільм-портрет "Сповідь художника" Іван Бровді створив відомий закарпатський фотохудожник Михайло Дорогович. Авторський проєкт став першою спробою Михайла у документалістиці, який працює у фотографії 25 років. Презентація та перегляд фільму відбулися в Ужгородському прес-клубі.
За словами Михайла Дороговича, фотохудожника, автора ідеї, цей фільм назрівав давно. Два митці знайомі трохи більше року, під час художніх фото, які робив Михайло, чимало спілкувалися. «Я записав маленький відеофрагмент, коли Бровді розповідав про Коцку. Зрозумів, що це не просто так, і почав постійно думати, як зафіксувати Івана Бровді в документальному фільмі. Він дуже жива емоційна людина і хотілося передати це в кадрі. Я 25 років у художній фотографії, це перший мій фільм. Не знаю, чи буде ще, але Іван Бровді надихнув мене. Він – «останній із могікан», який черпає натхнення із свого життєвого досвіду, а не із соцмереж», - розповідає Михайло Дорогович.
Спочатку автор планував встановити 2-3 камери, познімати багато планів та ракурсів. Але зрозумів, що навантаження технічне завадить розкриттю особистості художника. У результаті зняв співрозмовника власноруч на камеру. «У цьому фільмі є багато веселого, сумного, кохання, драми. Я пишаюся цим фільмом, він запав у душу»,- додає автор.
Три зустрічі та 4-5- годин зйомок у результаті склали 2 частини фільму-портрету, тривалість кожної – 1 год. Бюджет – 0, за словами автора, вони з героєм вкладали у роботу свій час, сили та талант.
Олександр Коваль, продюсер фільму зауважив, що такі фільми мають неабияку цінність, адже фіксують, якою є особистість, що і як вона говорить, які жести використовує. «Інколи, коли читаємо книгу спогадів, уявляємо собі це, - каже Олександр Коваль. - У фільмі також дуже чітко переданий месидж: молодші повинні поважати старших. Це те, що нам бракує у наш час. Ми всі дуже прагнемо швидкості, а треба зупинитися, переосмислити і сприймати інформацію. У фільмі багато досвіду, спогадів, деталей».
Іван Бровді, народний художник України, скульптор зізнається: про такий фільм про себе і не мріяв: «Вийшло так, що ми з Михайлом познайомилися випадково. Він мене зацікавив, по-перше, я його фото Семана, Бедзіра в газетах бачив і зрозумів, що це серйозний фотограф. Професіонал з душею. Потім вийшло так, що зустрілися. І я відчув до мене повагу як до батька з його боку. Очевидно я його зацікавив. Так все непомітно і сталося. Я пив паленку і вино, а Міша лиш фотографував. Все було експромтом. Мистецтво - це така річ, деколи створиш за годину, те, що роками не можеш створити. Є майстерність, а є мистецтво, і це велика різниця. Бо майстерності, технічних прийомів можна навчитися. Але мистецтву не навчишся, це від душі має бути».
Іван Бровді на презентації розповів також кілька цікавих фактів про себе. «Відгукувався на події державні, але ніколи не був політизований, нигда не був у партії. Хоча рекомендації давали перші секретарі райкому. Одного разу Микола Семенюк, секретар райкому запросив мене і каже: «Іван Васильович, даю вам першу рекомендацію». Я чомусь не хотів у партію і кажу йому: «Микола Миколайович, я відчуваю, що я не созрів, щоб бути в партії». Так що всякі моменти були. Вийшло так, що жодну роботу ні про партію, ні про Леніна, ні про Сталіна я не робив. Хоча мав серйозний договір з Мінкультури і з фондом художнім. Планувалася виставка до 100-річчя Леніна. А я працюю з художнім фондом. Коли даєш на виставку роботу, якщо вона проходить три круги і виставком оцінює, то закуповують. І тут до 100-річчя Леніна я роблю таку картину: стара верховинська хата, посередині хати на дротові висить лампочка, і дідико з бабков ручками до тієї лампочки. Така собі «лампочка Ілліча» вийшла J. Все затвердили. Розум треба хоснувати».
Гості також презентували новий альбом з роботами художника "Іван Бровді", скульптура, живопис (видавництво 2022 року). У видання увійшли роботи за останні 10 років, а також кілька ранніх робіт (60-ті роки XX століття).
1 частина фільму:
2 частина фільму: