Минуло перших півроку найскладнішої в історії України економічної кризи… На жаль, це про наш час і про нас із вами. І хоча закарпатців називають живучим підприємливим народом, який примудрявся виживати, знаходити шляхи заробітку в найскрутніші часи, те, що відбувається з економікою області зараз, лякає не на жарт. Покупці вкотре і ще міцніше затягнули паски і економлять на найнеобхіднішому. А що підприємці?
Про особливості нинішньої економічної кризи, поради представникам малого і середнього бізнесу від “бувалого”, як діяти в скрутних реаліях, і міркування щодо того, хто в подальшому міг би виступити захисником інтересів підприємців – у розмові з віце-президентом Спілки малих і середніх підприємств України, головою Закарпатського відділення цієї Спілки і бізнесменом з досвідом подолання не однієї кризи Андрієм Сугаєм.
Андрію Андрійовичу, спілкуючись із колегами-підприємцями, які настрої помічаєте у цьому середовищі? Чи насправді все так кепсько навколо, чи… ще гірше?
Відчуття, напевно, у всіх нас схожі. Щоб художньо їх описати, то, вдамся до метафори: всі в дитинстві каталися на американських гірках чи на гойдалці. Так от у мене відчуття, що ми потрапили на страшно високу гойдалку, нас розгойдали до найвищої точки і ми починаємо падати вниз. Всі органи піджимає, захоплює дух і ти розумієш, що летиш до землі. Можливо, тебе ще потім знову підніме і знову качне вниз, але про це ти не в змозі думати зараз, бо не знаєш: пролетиш над землю чи розіб’єшся. Ось такі відчуття напевно, не всі це так переживають, бо бізнес – він розмаїтий і живе з різних джерел доходів. Тим підприємцям, які мають не зовсім легальні доходи (на Закарпатті це звичне явище), киснева подушка у вигляді готівки дозволяє диверсифікувати ризики.
Інша частина просто розорюється. Це люди, які напряму залежать від щоденного виторгу: маленькі магазинчики, ресторанчики, кафе, базарні продавці. Отут жах! У них нема кисневої подушки, вони щодня живуть з виторгу, а в кінці місяця назбирують 5, 10 чи 50 тис. грн., з яких потрібно сплачувати витрати на бензин, податки, оренду, утримувати найнятих працівників. Оці волають страшенно. Так само у туризмі - порожні готелі, садиби, наляканий турист. В продуктових міні-АВС – відсутність покупців, бо люди ще більше скоротили витрати на харчі і йдуть на базари, щоб купити на кілька копійок дешевше.
Ми всі мали за спиною економічні кризи і зробили з них деякі висновки, але до цього не були готові. І сьогодні треба визнати, що така картина щодо інфляції виявилася не тільки тому, що це нам дісталося у спадок з минулого, і що зараз відбувається на Сході, а й від неоперативної, некваліфікованої, а місцями взагалі незрозумілої політики влади і того ж Національного банку. Про це говорять фахівці - я тільки читаю і аналізую. І пояснення цьому деколи взагалі нема. А що таке бізнес? Це те, що людина прораховує з метою виконання якоїсь дії задля отримання прибутку. Які можна виконувати дії і що розрахувати сьогодні, якщо ми не знаємо, по чому завтра буде паливо, яка буде закупка комплектуючих, вартість валюти і т.д. Одним словом – хаос і невизначеність.
Як повинна діяти держава за таких обставин?
У період гіперінфляції виживають тільки найсильніші і ті, що мають кисневу подушку. Останні можуть просто зупинити підприємство до з’ясування ситуації. Це стосується тих, хто залежить від імпортних комплектуючих, хто продає автомобілі, ліки. У людей справжній шок. Вони ж купують у доларах, а продають у гривнях. А покупці вважають, що це спекуляція. Хоча насправді тут також може бути спекуляція. Все змішалося. І абсолютно бути готовими до цього неможливо. Що стосується нас, продавців будматеріалів, то я знаю, що навіть сильні підприємства, з потужними запасами матеріалів, просто призупинили роботу. Вони не знають, за якими цінами продавати. Це далеко зайшло.
Але якщо тільки рюмсати і чекати чергових траншів із Заходу, то це неправильно. Згадаймо Ющенка, коли він був керівником Нацбанку. Він зміг впоратися навіть за слабкої гривні, він її тримав, нехай навіть адміністративними засобами. Бізнес розвивався, а Нацбанк не давав банкам робити якісь великі спекуляції. А що тепер? Знаєте, набридло читати, коли нинішній керівник Нацбанку каже, що 20 банків дуже погано себе ведуть. Нас, коли ми себе погано ведемо на дорозі, зупиняє працівник ДАІ і забирає права. Невже Нацбанк не може “забрати права” - зупинити операції, покарати порушників, накласти штрафи, відібрати виручку? Мені здається, що якби керівниками і їхніми радниками у фінансових установах були справжні спеціалісти, до яких би прислухалися, то не було б такого великого маятника. Так, напруження було б, інфляція була б. Але те, що відбувається сьогодні, - це не інфляція, а безлад.
Ви пережили не одну кризу. Якщо без паніки і емоцій, то що характеризує нинішню? Яка вона у порівнянні з тими, що були до цього?
Основна її характеристика – це безлад. Зрозуміло, що нам не потрібні порядок і стабільність, які були за Януковича, бо це були порядок і стабільність однієї кишені. Абсолютна олігархія і абсолютна монополізація влади – саме те, проти чого виступило суспільство і своєю кров’ю вистраждало право поміняти такий порядок. Але все було б інакше, якби нова влада відразу взяла ситуацію в руки і не діяла безпорадно, а вдалася до рішучих правильних реформ.
Якщо ж звернутися до історії і пройтися по кризам, які мені особисто випало пережити, то перша була у 1991 році, коли розпався Радянський Союз. Розвал системи, становлення нової держави, нема чітких правил гри, але й нема контролю. Далі 1993-95рр. – купонізація і нерозуміння, що робити з цими папірцями. Кризу 1995-98рр. я б назвав кризою законодавства і періодом декретів. Наступна – 2000-й рік, криза першого Кучми, олігархізація, азаровщина, податковий пресинг. 2008-й – гіперінфляція, валютна кабала. 2010-2012 – криза пригнічення підприємницької діяльності, кроки на знищення малого і середнього бізнесу. І нарешті 2014-й… Я б назвав цей період кризою відродження і очищення. Вона найскладніша і після неї нас або не стане, або країна почне відновлюватися.
Нещодавно Україна отримала перший транш фінансової допомоги із Заходу. Чи варто дуже радіти цій вакцині і чи немає загрози, що ці гроші знову осядуть в приватних компаніях? І куди, на вашу думку, їх потрібно спрямувати?
У нас не було варіантів уникнути банкрутства без цієї допомоги. Тому Україна в найближчий час приречена брати кредити. Питання і побоювання, чи будуть вони ефективно використовуватися, пояснює заяви деяких людей, що Майдан не закінчився. Рано розслаблятися. Суспільство повинно виробити якісь дієві механізми контролю за державою. Тобто не чиновники самі себе повинні раз на 4 роки обирати, а люди повинні контролюють свою владу.
Як використати фінансову допомогу? Найперше, це – “локомотивні” теми. Тобто галузі, які тягнуть за собою економіку. У різних представників були свої теми: машинобудування, літакобудування, металургія, сільське господарство, новітні технології і т.д. Так от справа фахівців у нинішній ситуації - дати рекомендацію найефективнішого вкладення грошей і відбору тих галузей, які насправді можуть стати локомотивами економіки.
Чи можна сподіватися на стабілізацію курсу долара у зв’язку з фінансовою підтримкою Заходу?
Прогнозувати надзвичайно щось складно, бо питання не в економічній площині, а зовнішній політиці. Фактично переднадзвичайний стан взагалі перекреслює будь-які прогнози. Більше того, військові дії проходять у тих регіонах, що дають третину експортного потенціалу країни. Валютний обіг порушено – це тягне за собою нестабільність гривні.
Інша складова і те, що ми маємо в позитиві, - це колосальну підтримку на Заході. Це потужний позитив, який дає шанси. Тим не менше, про курс, нижче 9 і навіть 10 грн. треба забути.
Чи задоволені ви вибором українців і чого чекаєте від нового президента?
Однозначно, кожна патріотична людина і навіть та, яка вболівала за іншого кандидата, має бути задоволена тим, що ми пережили це жахіття виборів – коли на Сході вбивають наших людей, а ми всі обираємо президента. Тим не менше, вибір зроблено, і він продемонстрував єдність і симпатії країни в цілому.
Щодо обраної кандидатури, то мене, як бізнесмена тішить, що ні за 100, ні за 500 млн. президента купити вже не можна, і тому, можливо, він дійсно буде працювати на економіку. Тому що інших, які піднімали себе, дітей, зятів, ми вже бачили.
Якщо не чекати, коли ж новий президент згадає про малий і середній бізнес, хто може в майбутньому вас захищати від потрясінь і що можна робити вже зараз?
Звичайно, що покладатися, в першу чергу, потрібно на себе, а паралельно щось робити з нашими спілками, прямий обов’язок яких – захищати представників малого і середнього бізнесу. Якщо говорити про мікрорівень на прикладі нашої області, то мені здається, що ця спілка ніколи не була ефективною. Вона і подібні професійні об’єднання завжди залежали від політичного лідера, навколо якого вони об’єднувалися і ставали кишеньковими. Сьогодні кардинально все потрібно міняти. І зробити так, щоб спілки впливали на органи влади, змушували їх чути себе і дослухатися. Це не повинна бути спілка одного лідера, а колективна позиція незалежного об’єднання.
Як досягти такого переформатування?
Тут, можливо, не переформатування допоможе, а створення нової спілки. Наша колишня спілка не така зубата – я це казав не на одному з’їзді. Спілка повинна мати можливості захищатися.
Я взагалі вважаю, що всі спілки, які у нас були, повинні відійти у минуле. Моя позиція така: неважливо, які були старі спілки, які вони озвучували гасла – треба забути старі регалії і постаратися почати з нового чистого аркуша і створювати об’єднання не під когось, а під бізнес. І борони Боже брати туди олігархів.
Якими повноваженнями ви б наділили нові спілки?
Нас не треба наділяти повноваженнями. Влада повинна нас боятися за нашу безпристрасність, непідкупність, професійність в оцінці дій. Влада повинна боятися, бо ми повинні говорити про проблеми в пресі, витягати на світло чиновників, якщо вони щось роблять не так. Якщо говоримо про митницю і є факти, що такі-то вантажі не можуть перетнути протягом доби кордон за належних документів - заява. Якщо є факт, що ми подаємо документи на реєстрацію, а вони затримуються – знову заява. До того ж, ми повинні подавати ці факти від спілки, а не від одного підприємства чи фізичної особи, бо таким чином нічого не доб’єшся – клерки міцно тримаються за своє місце. Нам не потрібні спілки при ОДА, нам не треба, щоб нам дозволили прийти в зал і щоб хтось із представників-богів очолював наше засідання. Нам потрібно їм давати наші рішення рекомендаційного і інформативного характеру. Якщо не допомагає – писати на Київ, в прокуратуру і головне – залучати пресу. Але для цього потрібне наше бажання об’єднатися. Все від малого проектується на велике. Чому слабка Україна? Бо розрізнений народ. Після Майдану ми почали гордитися, що здатні вийти і стати разом. То зараз час говорити про спілку об’єднану. На Заході найстрашніше для влади – це громадське лобі, незалежні журналісти. Ми мусимо такими стати, якщо насправді хочемо змін у країні.
Яку б пораду ви дали підприємцям, які вперше опинилися в умовах такої жорсткої кризи? Що робити? Як діяти? На що орієнтуватися?
Найголовніша порада підприємцям за нинішньої кризи – не зупинятися в жодному разі. Не боятися, не згортатися. Будь-яка зупинка – це кінець. Треба йти вперед і заробляти при будь-якому курсі. Коли ми програмуємо себе на погане, так і стається. Так, можливо, будуть збитки. Але це необхідний елемент бізнесу, бо це школа, накачка м’язів, стрес, адреналін, який тобі необхідний для досвіду. Чи можна зробити помилку, коли ти зупинився? Ні. То краще робити помилки, на яких ти вчишся, ніж вмерти і не мати нічого. Тому моя позиція і порада бізнесменам – стиснути зуби і працювати.
Лариса Липкань