У операційній тихо гуде апаратура. Короткі команди лікарів, ритмічний писк монітора та приглушене дзижчання ангіографа, який повільно обертається довкола столу. Пацієнт із відкритими очима спостерігає за командою лікарів, які вдивляються в екрани моніторів. На великому екрані – серце. Воно б’ється просто перед очима: темно-сірі судини на сірому тлі пульсують у такт життю. Тут зараз буквально дають другий шанс літньому чоловікові: команда спеціалістів Закарпатського кардіоцентру впевнено, спокійно виконує стентування – складну процедуру, яка попередить виникнення інфаркту міокарда.
Про стентування доводилось чути неодноразово: про нього говорять з екранів телевізорів, переповнені відповідними повідомленнями соцмережі, НСЗУ зараз пропонує робити це безкоштовно, за рахунок держави. Прошу спеціалістів Закарпатського кардіоцентру про можливість потрапити на оперативне втручання, згода є. Проте мене попереджають: не факт, що потраплю одразу саме на стентування, адже зазвичай виконується процедура коронарографії, і тільки в разі потреби встановлюють стент.
У передопераційній мене зустрічає Завідувач відділенням інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії, лікар інтервенційний кардіолог вищої категорії Іван Сабов. Розповідає, що зараз саме він виконуватиме коронарографію – це спеціальний рентген судин серця (коронарних артерій) або ж, простішою мовою, спеціальне обстеження, що дає найточнішу картинку роботи судин, допомагає визначити «слабке» місце, де може виникнути інфаркт. Додає, що наразі таке дослдіження є «золотим» стандартом у кардіології, і щодня тільки в Закарпатському кардіоцентрі виконують близько десятка подібних процедур.
Тим часом, поки розмовляємо, мене одягають у важезний спеціальний одяг, що захищає від радіоактивного випромінювання. Кажуть, це звичайний регламент, інакше працювати біля ввімкненого ангіографа не можна. Шапка, бахіли, халат – все стерильне. Медсестричка окреслює поле саме моєї роботи: просить не наближатися до столу з медичним приладдям, не торкатися нічого, що стерильне, працювати віддалено.
Так само одягають і лікаря, який виконуватиме обстеження: Іван Іванович жартує з усіма, налаштовує на позитивний лад пацієнта, що з острахом чекає на процедуру, за допомогою медсестри одягає стерильні рукавиці, захисні окуляри й приступає до роботи. Вмить стає серйозним, сфокусовує погляд на екранах моніторів, віддає сухі скупі фрази-команди, колеги виконують їх миттєво.
«Зараз ми виконуємо коронарографію – це таке спеціальне обстеження судин серця, яке допомагає побачити, чи є звуження або закупорення артерій. Ось так через руку вводимо в артерію тонкий катетер, а через нього – спеціальну контрастну речовину. Пацієнт не відчуває болю, хіба що легкий дискомфорт. Відтак за допомогою рентгену маємо змогу побачити, як кров проходить по судинах серця», - пояснює лікар-інтервенційний кардіолог Іван Сабов.
Справді, на екрані велике серце, працюють судини, в такт їм дзижчать монітори. Лікар уважно розглядає кожну найдрібнішу судинку, просить колег вмикати ті чи інші ракурси, режими, огляд триває кілька напружених хвилин.
Я тим часом маю змогу фіксувати все навколо, знімаю відео, перемикаю телефон у режим фото. Спостерігаю, як чітко працює команда, котра зараз в операційній: кожен погляд лікаря – чіткий; кожен жест операційної медсестри вивірений; кожна команда , що для мене нічого не значить, багато говорить для колег в операторській та виконується миттєво. Одразу видно, що тут усе працює, як у годиннику…
Тим часом Іван Іванович звертається до мене, розказує:
«Найчастіше стентування виконуємо пацієнтам із ішемічною хворобою серця та гострим інфарктом міокарда. Процедура допомагає запобігти тяжким наслідкам, зменшити біль у грудях та врятувати життя при гострих станах. Таких людей дуже багато: тільки через цю операційну проходить щодня від семи до п’ятнадцяти пацієнтів, загалом потреба у стентуванні в Україні загалом та на Закарпатті зокрема залишається дуже високою, адже серцево-судинні захворювання є однією з головних причин смертності. Саме тому розвиток реперфузійних центрів дозволяє рятувати дедалі більше життів».
Після цього лікар придивляється до чергової судини: «Є критичне звуження», — спокійно каже Іван Сабов, не відводячи погляду від монітора. — «Це фактично передвісник інфаркту. Будемо стентувати одразу».
Показує мені на судинку, яка справді в одному місці звужена. Порівняно з іншими судинами – доволі сильно. Це видно навіть мені, не спеціалісту. Лікар пояснює, що саме це – той випадок, коли рахунок іде не на дні – на години чи й хвилини…У голосі ж лікаря – жодної паніки. Лише концентрація.
Пацієнт при свідомості. Він чує все, що відбувається довкола. Лікар нахиляється ближче й питає: «Як ви себе почуваєте? Будемо вас стентувати, це займе кілька хвилин, не переймайтеся, все буде добре. Дихайте спокійно, не робіть глибоких вдихів».
Подібні запитання про самопочуття Іван Іванович повторює кілька разів протягом усієї процедури — коротко, спокійно, так він додатково контролює стан хворого. І саме ця людська інтонація в операційній, де кожен рух має математичну точність, чомусь запам’ятовується найбільше.
А тим часом ангіограф над столом рухається плавно й точно, на думку спадає асоціація, що це механічне око заглядає в саму середину слабкої й крихкої людини. На екрані ангіографа судини серця нагадують карту річок. Лікарі бачать те, чого не бачить пацієнт: небезпечне звуження, яке могло будь-якої миті перекрити кровотік до серця і викликати інфаркт...
Колега подає Івану Сабову стент. Лікар виймає зі стерильного пакета й показує мені маленьку , тоненьку й доволі довгу пружинку – майже непомітну на перший погляд. Ось він - сталевий порятунок сердець… Стент спроєктований так, щоб розширити судину і врятувати її від повного закриття та відмирання ділянки серця. Спеціаліст працює швидко, але без жодного різкого руху: за мить катетер проходить судинами до серця. Кілька секунд – і на екрані з’являється тонка конструкція, що впевнено рухається судинами.
Стент проходить до місця звуження. «Зараз може бути легке стискання за грудиною», - попереджає лікар пацієнта. Ще мить – і кровотік у звуженій судині повністю відновлено.
Усе це – від діагностики до завершення стентування у цього пацієнта – зайняло близько 18 хвилин. На моніторі чітко вино час, тривалість процедури. Так, цього разу вдалося все зробити швидко, але бувають випадки, які займають у рази більше часу, коли стентів потрібно ставити кілька, коли стан пацієнта гострий…
Я ж думаю про інше. Вісімнадцять хвилин між потенційним інфарктом і врятованим життям. Відверто: захоплює подих! Увесь цей час я стояла збоку у важкому свинцевому халаті й ловила себе на думці, що вкрилася потом від важкості самого захисного халату, від переживання. Вісімнадцять хвилин мені під вагою одягу та напруження здалися кількома годинами.
А лікарі працюють у таких умовах щодня. На них – важкі захисні костюми, схожі на лицарські обладунки. Свинцевий захист від радіації тисне на плечі та спину. Під ним – спека. Але жоден із медиків не скаржиться. Вони рухаються злагоджено, ніби давно відпрацьований механізм.
«Для нас головне — не втратити час», - каже інтервенційний кардіолог уже після процедури. - «Коли бачиш критичне звуження, рішення треба приймати одразу. Бо завтра для пацієнта може вже не настати».
Іван Сабов ще в операційній тисне пацієнтові руку – саме ту, через яку тільки що проходив катетер. Питає, як пацієнт себе почуває. Той піднімає угору великий палець на знак «Все ок», лікар так само показує у відповідь. Пацієнта переводять у палату. Він усміхається. Серце працює рівно.
Ми знімаємо свинцеві халати та виходимо в пультову кімнату. Ще раз розглядаємо серце та звужену судину – вже в записі на комп’ютері. Тут , після операції, вже легше сприймається вся інформація. Питаю Івана Івановича, як це - виконувати такі операції, що допомагає найперше – знання, досвід чи відчуття?
«Усе разом, певна річ, - каже Іван Іванович. – Але коли виконаєш кілька сотень таких обстежень та стентувань, то працюєш уже інтуїтивно».
Щодня в Закарпатському кардіоцентрі виконують до 10 планових коронарографій та стентувань, а також усі ургентні випадки. Відділення працює цілодобово, без вихідних. Тільки Іван Сабов виконав за 16 років роботи в закладі понад 6000 подібних утручань. Його колеги такі ж досвідчені та вправні. Усі – потужна та злагоджена команда, яка щодня виконує найважливішу місію – рятує серця. Від усвідомлення відповідальності та значущості цього завмирає серце і в мене.
…А в операційній тим часом уже готуються до наступного пацієнта.