Кладовище – дощ, мряка, дошкульний вітер.
А я лежу собі, мені тепло і затишно :)».
«СВЄТКА»
Хто не був на Мукачівському центральному кладовищі – нічого не втратив. Все ж, якщо туди навідаєтесь – неодмінно зустрінете «Свєтку» або таких як вона...
«Свєтка» – це забута могила невідомої жінки, яка лежить біля моїх дідуся з бабусею. Спочатку помер дід. Через тиждень біля нього оселилася Свєтка. Скромний напис із дерев’яним хрестом сповіщав, що жінку звуть Світлана і померла вона у віці тридцяти з гаком років. Чому Свєта так рано пішла із життя ми не знали. Припустили – рак. У діда теж був рак (він багато палив і злоякісна пухлина оселилася в його горлі). Але він у два рази пережив сусідку. Бабця тоді ще була жива і побивалася за чоловіком. Учащала до гробу, поки не вмерла сама: полола, підгортала землю, висаджувала квіти і, просто, - молилася. До Свєтки ж нікому не було діла, вона потерпала від бур'яну. «По сусідському» бабця доглядала і Свєтку. Та коли полягла поруч – Свєтка зникла. Спочатку пропав хрест із написом, а потім могила обросла чагарником. Люди подумали – Свєтка – звалище і стали скидати на неї могильне сміття. Здавалося, що Свєтка насправді не смітник знає лише кілька осіб. Коли ми розчищаємо Свєтку – марафет довго не тримається. А поки Свєтка пропадає, в Мукачеві сперечаються: перепоховати чи ні загиблих воїнів із цетру міста на центральне кладовище. Особисто я - «за», але спершу Свєтці і такими як вона раду дайте. На жаль, «Свєток» на Мукачівському цвинтарі – хоч греблю гати.
А ось таких поховань, схоже, одне. На відміну від «Свєтки», ця могила неприступна і заґратована.
«КРУКИ»
Цвинтар – чи не найбільш підходяще місце для роздумів. Та круки, невід’ємна складова цього місця, порушують мертвий спокій своїм різким карканням. Туди-сюди із лопатами сновигають цигани – пропонують прибрати могилу за 250 гривень. Відповідаю, що й сама впораюсь, а вони закидають: «Нє, так добре ти не вимиєш». Ач, які професіонали?! Не зліть мене, мені й так вже ніде трупи ховати! Жартую-жартую… місця ще багато :).
Від тривалого перебування на кладовищі починає боліти голова. Тож, як би сказала кров здорової людини – час згортатися. І все-таки – тут гарно, особливо у переддень Всіх святих. Могилки – як квітки. Ну, якщо не брати до уваги таких як «Свєтка».
На загальному тлі одразу вирізняються «новачки». Могили щойно похованих пишно вбрані вінками.
ЕПІТАФІЯ
Особливу тугу в серці викликають дитячі надгробки. Від чого вони померли? Чому так рано? Ким би вони стали, якби виросли? На жаль, на плитах не вказують причину смерті.
Написи й малюнки на пам’ятниках – то взагалі окрема історія. У мого діда, до прикладу, висічено потяг – бо все життя пропрацював машиністом. А з епітафій – одна із найпопулярніших на цвинтарі: «Любимо, сумуємо, пам’ятаємо».
А я б воліла «бачити» на своєму надгробку такий напис:
Він говорить, що людина прожила довге і щасливе життя в парі.
Один день на кладовищі провела Галина Сернівка
Прожити 1 день не так, як ви звикли зазвичай, змінити оточення чи місце перебування, інтер’єр чи рід занять. Такий день точно не пройде дарма: можливо додасть свіжих емоцій, підштовхне до нових ідей або ж трішки змінить одноманітний потік буденних справ.
Zaholovok.com.ua вирішив розпочав ще один проект - «Один день». Ми проводитимемо його в різних ситуаціях і місцях. А враженнями поділимося з вами :)
Читайте також: