До відправлення електрички «Ужгород-Львів» залишається 6 хвилин. Купа часу, як на мене. Проте двоє моїх колег, які на вокзал прийшли завчасно, так не думають. Воно й зрозуміло, бо їхні квитки у мене в кишені :) За ті 6 хвилин я вискакую з таксі, ми вираховуємо свій вагон, заходимо, встигаємо мило поспілкуватися з хлопцем та двома дівчатами, які зайняли наші місця, розміститися таки згідно з квитками, покидати наверх торби, перекинутися враженнями від підйому о 5 ранку і тільки тоді електричка рушає. «6 хвилин - це достатньо часу, - підкріплюю своє виправдання фактажем. – «А нерви?!», - зауважує колега. «Люблю адреналін, що поробиш», - це вже подумки.
П’ять годин у дорозі до столиці Галичини і п’ять у зворотньому напрямку. Один день таки можна провести в електричці. На щастя, цей день у мене складається частинами, до Ужгорода повертаюся через кілька днів.
З Ужгорода пасажирів небагато. Крім хлопця з двома дівчатами, середнього віку стильний дядечко, жіночка з гламурною валізкою, троє чоловіків у чорно-сірому, з обличчями, які не запам’ятовуються. Основний контингент сідає в Мукачеві, стає важко дихати і пересуватися.
В електричках не подорожувала давно. Ніби чисто, не страшно покласти торбу і під сидіння. Є світло і не холодно. Це плюс. Вікна брудні. Сидіння аж занадто ортопедичні (тверді «як фрас») і близько одне навпроти одного: щоб не впиратися колінами у незнайомого дядька треба ближче їх підтягти до підборіддя. Це мінус. Читати не хочеться, зв'язок поганий, бо вже десь гори наближаються. Та й кому звонити о 7 ранку! Інтернета нема - прекрасно! Година проходить у обговоренні свіжих пліток, мозок активізується і хтось згадує просту і веселу гру у слова. На певну літеру треба назвати якнайбільше слів, які вміщаються у трилітрову банку :) Починаємо з «К».
- Ковбаса
- Копійка
- Купюра
- …
Слова вичерпуються на хвилині 20-тій, підключаємо фантазію. Навколишні «сидіння» прислухаються до нас, перестають читати, жувати, медитувати і подумки, мабуть, самі підшукують слова.
Гаджети з торб витягати не хочеться, аналізуємо краєвиди за вікном. Під літеру «Г» доїжджаємо до Львова. – Гаті (маленького розміру), - Гашиш,- Гребінець – добираємо слова вже на ходу і вискакуємо у туманний, мокрий, сирий Львів.
…На зворотньому шляху до Ужгорода в електричці людно. Мало того, наші клунки нікуди примостити, бо всі полиці зверху зайняті! Навпроти нас (трьох дівчат) сидить старша пара у спортивному вбранні. У санаторій прямують, 100%. Жіночка біля пари - теж туди. О, в руках у жіночки книжка Юрія Винничука, - цей факт явно виділяє її на тлі інших з журнальчиками та любовними романами. У нас тут теж свого добра вистачає: я розгортаю «свіжачок» від Ірен Роздобудько «ЛСД», збірку «Теплих історій до кави» Надійки Гербіш, подруга перелистує «Лінгвістичний аналіз», чим шокує хлопця у сусідньому ряду.
Ще одна подруга таки вибирає нотбук. О! Так у ноутбуці комікси власного виробництва. Обговорюємо незвичне хобі, встигаю прочитати півромана.
Тут я помічаю краєм ока якесь загадкове явище: попереду обличчям до мене сидить манекен! Жіночої статі, з матовим обличчям кольору, як після ґрунтовного фотошопу, незворушною укладкою, очима, які застигли і без жодної міміки. Як з вітрини якогось магазину! Я не можу ніяк зрозуміти: це лялька чи жива істота і фокусую свій зір. Жодного поруху м'яза. Починаю хвилюватися, чи мені не ввижається. І тут манекен все-таки ворушиться :) Дівчина оживає, бо звонить телефон. Я розумію, що це були за спецефекти: вечірнє світло падало на неї так, що здавалося, сидить лялька. Дівчина завмерла від звуків, що долинали з навушників (захованих під густим волоссям) і тому здавалася повністю незворушною. Привидиться ж таке:)
Пасажири навпроти нас міняються: пара і жіночка таки вийшли на Свалявщині, точно у санаторій. Хлопець у навушниках, мабуть, поринає у якісь свої астрали і ніби дрімає. Однозначно треба розважитися і ми повертаємося до гри у слова. У радіусі 3 метрів пожвавлення – прислухаються. Хлопець все ще слухає музику з відстороненим поглядом. Ми саме згадуємо слова на літеру «К», на слові «Кендериця» (кукурудза – по-закарпатськи) хлопець у навушниках не витримує і просто вибухає сміхом :) Ха, а робив вигляд, ніби нічого не чує.
До Ужгорода хвилин 40, у вагоні залишилося з десяток пасажирів. І тут колега помічає, що по сусідству сидить її знайомий. Є про що поговорити. Я дочитую роман, залишається 6 хвилин до станції «Ужгород». Це ж ціла вічність !:)
Один день в електричці провела Ірина Бреза
Прожити 1 день не так, як ви звикли зазвичай, змінити оточення чи місце перебування, інтер’єр чи рід занять. Такий день точно не пройде дарма: можливо додасть свіжих емоцій, підштовхне до нових ідей або ж трішки змінить одноманітний потік буденних справ.
Zaholovok.com.ua вирішив розпочав ще один проект - «Один день». Ми проводитимемо його в різних ситуаціях і місцях. А враженнями поділимося з вами :)
Читайте також: