З часу початку російської агресії в Україні наша область неодноразово ставала об'єктом нападок з боку сепаратистів, а точніше з боку російських ЗМІ, які намагаються його тут насадити.
Як це було?
Невизнаний прем'єр
Розпочалося все ще навесні з Петра Гецка, який за багато років до того проголосив себе "прем'єр-міністром Республіки Підкарпатська Русь". Відкритим залишається питання пасивності правоохоронних органів, які багато років ігнорували діяльність цього чоловіка.
Тим не менше з початком революційних подій він знову активізував свою діяльність.
Як сказано у повідомленні ГПУ, упродовж січня-березня 2014 року так званим самопроголошеним прем’єр-міністром Республіки Підкарпатська Русь Петром Гецком, який діяв за попередньою змовою з поки невстановленими досудовим слідством особами, на в інтернеті було розповсюджено статтю, в якій містилося звернення русинів Закарпаття до Президента РФ Путіна з проханням здійснити "миротворчу операцію, відновити та визнати державність Республіки Підкарпатська Русь".
Крім того, Гецко, в інтерв'ю одному з російських телеканалів, публічно закликав до визнання Республіки Підкарпатська Русь та невизнання унітарності України.
Такі дії чоловіка довго вивчали у правоохоронних органах і 28 квітня 2014 року його нарешті оголосили в розшук.
Втім, на той момент Петро Гецко заховався в Росії, звідки продовжує давати інтерв'ю російським ЗМІ, писати вигадану ним же статистику та фотографуватися з так званим русинським прапором. Сам чоловік через пресу неодноразово заявляв, що вважає звинувачення у державній зраді безпідставними.
Угорське питання
У травні 2014 до Закарпаття завітало одразу декілька російських журналістів, аби “вивчити” життя угорської нацменшини.
Журналісти з РФ "цікавилися" умовами життя угорської громади, подвійного громадянства, дізнавалися про ставлення етнічних угорців до автономії тощо. Керував знімальною групою кореспондент "Первого канала" Денис Давидов, який до того висвітлював у Криму проведення "референдуму". Про це повідомили у Берегівській РДА:
"У Берегівському районі третій день працює знімальна група центрального російського каналу "Первый канал". Росіяни проводять опитування місцевого населення, є інформація про зйомки сюжетів у школах та установах міста Берегове", - зазначили в райдержадміністрації.
Для прикладу, в одній з берегівських шкіл росіяни цікавилися, якою мовою випускники повинні здавати тести зовнішнього незалежного оцінювання, чи комфортно їм живеться у краї, а також ставленням до них україномовного населення.
У той же час, за непідтвердженою офіційно інформацією, з 16 травня, у містах Берегове та Виноградів почали працювати ще журналісти телеканалу "Россия 24".
Немало підігріли такий посилений інтерес російських ЗМІ наші європейські сусіди. Нагадаємо, 13 травня ЗМІ поширили заяву прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана про те, що угорці Карпатського регіону заслуговують на автономію і подвійне громадянство. Це викликало значне обурення, тому вже 14 травня міністр закордонних справ Угорщини Янош Мартоні заявив, що Орбан не вживав слова "автономія", говорячи про угорські громади за межами країни, а його слова було перекручено.
Трохи згодом знімальну групу з Росії, яка готувала на Закарпатті сюжети для програми Кисельова, взагалі вигнали з України. Жителі Закарпаття розповіли, що кореспонденти представлялися працівниками фінської компанії й розпитували про життя угорської громади та русинський рух. Питання були настільки провокативними, що люди поскаржилися на представників іноземної преси до СБУ.
Невдовзі російських журналістів українські правоохоронці затримали і вилучили в них всі матеріали. Виявилося, що російські кореспонденти опитали два десятка закарпатських угорців. Ніхто з людей не підтвердив, що в Україні їх переслідують, чи забороняють рідну мову.
Тим не менше закарпатським угорцям програма "Вєсті" присвятила 9 хвилин ефірного часу. Епітетів одіозний ведучий Дмитро Кісельов не шкодував, розповідав, що угорців притісняють, що вони побоюються за своє життя і взагалі збираються відділятися від України.
До слова, перед тим, як посилати власних журналістів, російські ЗМІ намагалися найняти на цю роботу місцевих власкорів, однак жоден не пристав на цю пропозицію.
Ракошино і російські журналісти
Потім були масові блокування доріг. 29 липня жителі села Ракошино перекрили міжнародну трасу "Київ-Чоп". Через це утворився багатокілометровий тромб, переважно з вантажівок і туристичних автобусів.
Втім, ніхто з пікетувальників так і не зміг пояснити, чого домагається. Люди переповідали про те, що по їхніх селах, начебто, виловлюють чоловіків і відправляють у зону АТО. Але жодної родини, яка би підтвердила такий факт, указати не могли. Як і сім'ї, у кого призовники перебувають у зоні АТО.
Дісталося від розлючених людей і журналістам, і військовим, і голові села. Розблоковувати дорогу і сісти за стіл переговорів, селяни категорично відмовлялися, але за тиждень таки дослухалися до розумних слів і звільнили дорогу.
Керівники військкомату запевнили, що жодного чоловіка силою не забирали, а хтось цілеспрямовано поширює такі чутки і підбурює жінок.
Ці події російські ЗМІ одразу ж назвали справою рук русинів, а на місце відправили свою журналістку. Аліну Емпріміан затримали, коли вона знімала один із мітингів у закарпатському Ракошино. Уже на громадських слуханнях, російська журналістка, наполегливо цікавилася у ракошинців, чому вони знову не перекривають дорогу і цим викликала підозру. СБУ на три години затримала дівчину для з'ясування обставин. Виявилося, що Аліна працює на Russia Today і є громадянкою Америки. Утім на територію України дівчина потрапила за російським паспортом, бо має також і російське громадянство.
До слова, сільський голова Ракошина зауважив медійникам, що бачив її автівку в ці дні в селах Ракошинської сільради. Врешті журналістку Russia Today зобов'язали стерти відзняте відео і полишити територію України через спроби дестабілізувати ситуацію на Закарпатті.
Закарпатська автономія
Окремо варто розглянути питання неодноразово декларованої псевдоавтономії Закарпаття.
Останній подібний випадок трапився на самісінькі різдвяні свята. Російський телеканал LifeNews розповсюдив інформацію про проголошення незалежного русинського державного утворення. Це начебто мало відбутися 8 січня. Неодноразово говорив про автономію і Петро Гецко. Згадували її російські канали і у контексті угорського населення. Та насправді закарпатці не підтримують автономію у жодних її проявах.
Так, у прокуратурі після розгляду справи Гецка заявили, що погляди представників русинського руху не співпадають із позицією «прем’єр-міністра» Підкарпатської Русі.
«Досудовим слідством встановлено, що офіційний русинський рух не підтримує позицію Петра Гецка. Це виключно його самостійна діяльність і погляди русинського руху з поглядами Петра Гецка не співпадають», – сказав Олег Сидорчук.
Тоді ж прокурори повідомили, що порушили 4 кримінальні провадження щодо проявів сепаратизму.
26 листопада співробітники СБУ викрили та зруйнували плани російських спецслужб розхитати ситуацію в Закарпатській області та втілити антиукраїнський сценарій створення так званої «Республіки Підкарпатська Русь».
***
Врешті можна підсумувати, що сепаратизм у прямому його вигляді на Закарпатті “не пройде”. Адже закарпатці насправді не підтримують відокремлення від України. Зате цілком реальною є небезпека інформаційних викидів, один з яких швидше за все і спрацював у Ракошині під час перекриття доріг. Люди, які не пішли б на мітинг за автономію, все ж повірили байкам про примусову мобілізацію і піддалися паніці. Щось подібне відбувається і зараз. До прикладу, соцмережі заполонила інформація про те як “відкосити” від мобілізації, котра розпочалася вже сьогодні. Військові називають такі повідомлення неправдивими і наголошують про кримінальну відповідальність за спроби "відкосити".
До тої ж когорти можна віднести і повідомлення про страшних переселенців зі Сходу, яким люблять приписувати всі біди. Звісно, частково це правда, але серед переселенців та ж відсоткова частка бандитів, злодіїв і головорізів, що й серед закарпатців. Але серед новоприбулих є і чимало звичайних спокійних сімей, тож рівняти всіх за одним стереотипом неправильно.
Як це пояснити?
Zaholovok.com.ua вирішив розпитати у експертів, в чому криється інтерес російських ЗМІ та яка імовірність успішного розвитку їхніх провокацій.
Василь Лемак, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії держави і права УжНУ зауважує, що боятися прямих сепаратистських закликів не варто.
“Фейкові повідомлення російських телеканалів про події на Закарпатті завжди мають дві цілі. Перша ціль – дезінформувати мільйони російських глядачів, яким така інформація подається на виправдання агресії проти України. Мовляв, ви бачите, проблеми в України не лише на Донбасі. Однаково ж ніхто з росіян не перевірить інформацію. Друга ціль – пробувати вплинути на своїх тут, у регіоні, показати, що у Москві про них не забувають. Щодо змісту повідомлень Москви про Закарпатті, то тут зазвичай все йде заплутано і впереміжку – кадри одні, коментарі про інше, згадки про незаконний референдум 1991 р., якась республіка, незалежність, автономія, хоча в цьому ряді одне з іншим має дуже віддалений зв'язок. Вони спрямовані на їх подальше «розжовування» в інформаційному середовищі. Будь-хто, незалежно від мотивів, умисне чи неумисне, хто ретранслює зміст московських фейків – де-факто підігрує творцям цих фейків. Останні на це й розраховували.
Хочу звернути увагу ще на одне. Зараз стають більш зрозумілими мотиви людей, які восени 1991 р. ініціювали питання про місцевий референдум в області. Мотиви колишніх комуністів (вони становили більшість в обласній раді) були дуже чіткими – організувати проблему для молодої держави. За кримським сценарієм, апробованим у січні того ж року, пробували провернути щось подібне і на Закарпатті. В Криму вдалося, а в Закарпатті – ні, бо в серпні вже була виголошена незалежність України.
Наскільки впливають телефейки з Москви на ситуацію в регіоні? Та ніяк не впливають. Про них взагалі не варто згадувати. Зараз не лише силовики, а й пересічні громадяни чітко розуміють, що і як треба робити з тими, хто бажає принести неспокій і війну в наші домівки. Україна чомусь таки навчилася за останній рік.”
Письменник Олександр Гаврош нерідко підіймав питання русинів та угорської нацменшини у своєму блозі на “Радіо Свобода”.
Зокрема він говорить про географічну недоцільність угорської автономії чи навіть окремого угорського виборчого округу:
“Угорці Закарпаття мешкають вузькою 15-20 кілометровою смугою вздовж кордону з Угорщиною, яка тягнеться через чотири райони області. Тільки в одному з них, у Берегівському, вони мають більшість. Але проблема в тому, що тут мешкає менше половини закарпатських угорців (навіть із Береговом – усього 62 тисячі зі 150). Більша частина їх живе локально в Ужгородському, Виноградівському, Мукачівському, Хустському, Тячівському районах. Угорські громади мешкають навіть у закарпатській Гуцульщині – в Рахові та Ясінях.
Таким чином примарна автономія Берегівського району залишає більшість закарпатських угорців поза її територією. (Мовчимо, що в самому місті Берегові угорці вже в меншості – 48%). Якщо ж утворювати автономну одиницю із вузької смуги в 15-20 кілометрів вздовж стокілометрового кордону, то це не має ніякої ні економічної, ні адміністративної доцільності. Тоді треба перекроювати всю карту Закарпаття. Відрізати третину Ужгородщини, четвертину Мукачівщини, четвертину Виноградівщини, що порушує весь усталений і традиційний спосіб життя в краї. Закарпаття на це ніколи не погодиться”.
Політолог Віктор Пащенко підтверджує думку Василя Лемака і називає заклики до сепаратизмі на Закарпатті такими, що не мають за собою ніякої реальної основи:
“Будь-які заклики повинні мати те, що називається ґрунт,щоб вони спрацювали. Наприклад, чому так легко було забрати Крим. Тому що там абсолютна більшість кримчан (що би там не говорили люди з сильним проукраїнськими настроями) себе вважають росіянами і належними до російської культури. Тому там це дуже легко спрацювало. Чому є така напружена обстановка у Донецьку і Луганську? Там не є настільки велика підтримка проросійських настроїв, але на відміну від, скажімо, того ж Харкова чи Одеси, там набагато сильніший вплив так званого “русского мира”. Тому і маємо там таку ситуацію. Чому на Закарпатті ці заклики не спрацьовують? Тому що тут немає ґрунту.
Задатися варто іншим питанням. А чому саме на Закарпатті пробують такі заклики на відміну від, наприклад, Галичини. Тому що все-таки певний ґрунт, самостійницькі настрої, які пов'язують з русинством, тут є. Корінне місцеве населення не пов'язує себе 100-відсотково з Україною у традиційному, скажімо так, уявленні галицької України.Тим не менше це автохтонне населення і не вважає за можливе чи взагалі серйозне говорити про якесь виокремлення з України чи інші подібні рухи. Тому ці заклики сьогодні є холості.
При яких обставинах вони би могли спрацювати? От якби в Україні почалася тотальна, що називається, українізація по жорсткому націоналістичному типу, отоді би ці настрої відокремлення з-під такого жорсткого націоналістистичного впливу проявилися. Але на сьогодні навіть близько про це мова йде. Тобто ніякого культурного, політичного чи мовного ущемлення не те що місцевого населення, а навіть угорського чи інших нема. Тому зараз абсолютно нема підстав говорити, що якась група населення за національною ознакою відчуває неповноцінність. Заклики російських ЗМІ пусті. Вони намагаються їх штучно роздути, у першу чергу, з Москви. У них є якісь відомості, що тут не та традиційна галицька Україна і вони намагаються через своїх окремих, бо це навіть не можна назвати масових, представників, як то Гецко, котрий вважається несповна розуму, або Сидор тут пробував через московську православну церкву якісь такі настрої будити. Але вони у нас, повторюсь, не мають ґрунту.”
Доводить беззмістовність закликів і відомий закарпатський історик Сергій Федака:
“Закарпатська історія підтверджує, що наш край десятки разів був зв'язаний з Україною, отримував звідти живильні сили. І найбільш важливе те, що ми отримуємо підтримку. Нема змісту розривати ці зв'язки, це суїцид.”
Соціолог та психолог Маріанна Колодій пояснила, чому російські ЗМІ пробують збурювати Закарпаття та чому у них з цього нічого не вийде.
“Російські ЗМІ роблять ці інформаційні закиди, тому що вони можуть спрацювати, якщо ряд соціальних і економічних факторів цьому сприятиме. Причин може бути декілька і одна з найпоширеніших — неоднорідна історія з основною частиною України. Довгий час Закарпаття не входило до складу радянської України і тільки з 1945 року стало її частиною. А саме це відчуття прийшло пізніше, як мінімум при зміні одного покоління. Це важливий історичний фактор. Другий момент, який може спрацювати, більш сучасний. Річ у тому, що Закарпаття дуже віддалене від центру України. І ця географічна відстань, така собі інфраструктурно-транспортна віддаленість, у сенсі того, що ми можемо добратися до Києва хіба на потягах або автомобілях за добу, працює. Це не добратися до Мукачева чи навіть Львова. Тому власне через фактори розрізненого минулого, яке неоднозначно приймається, як простими закарпатцями, так і у середовищі істориків, є певна розрізненість у ідентифікації серед населення.
Багато хто схильний говорити про себе “я закарпатець”, а не “я українець”. Але у світлі Революції гідності, подій на сході України, АТО, загибелі закарпатських військових збільшується кількість тих, хто ідентифікує себе як “я українець”. У цій ідентифікації з територіальною громадою нічого поганого немає, але на цих настроях можна грати, кажучи: “Ти не українець, ти закарпатець, нащо тобі проблеми отої великої України, яка так далеко?”. Тим не менше це нестійкі установки, вони змінюються, але на них можна емоційно впливати і отримувати політичні дивіденди, чи то всередині України, чи закордоном. Врешті саме через те і піднімаються подібні сепаратистські питання.
Я б порівняла ці сепаратистські настрої з сірниками. Вони існують, але говорити про те, що сірники — це зло, неправильно.
А от якщо ми дамо їх в руки дитині, це може призвести до великої біди.
Хочу зауважити, що такі сепаратистські настрої підіймають, як правило, у тих регіонах, котрі прийнято називати поліетнічними, але за умови, що є достатньо серйозні представництва цих етнічних груп. Закарпаття — це якраз один із тих регіонів. З одного боку, ми дуже етнічно і культурно насичений регіон, а з іншого боку ми кожного дня врегульовуємо інтереси, настрої, історію і ментальність різних людей. Це вдається завдяки багаторічному досвіду комунікації, але якщо у цей процес втрутиться людина, яка захоче його збурхати і знатиме, які важелі натиснути, то звичайно, вона зможе це зробити. Бо є багато конфліктних ситуацій. Взагалі вони виникають у будь-якому полісередовищі, але як правило, не виходять за рамки території виникнення.
У Росії нічого не вийде, бо потрібно багато факторів, щоб зійшлося. Поки цього немає. Це треба, якщо говорити про наш приклад, щоб мама прийшла з дому, щоб дитина залишилась сама, щоб сірники лежали у доступному місці, а поряд було сухе листя. І тоді може виникнути пожежа. На сьогоднішній день листя у нас нема, тому серйозних сепаратистських тенденцій не вийде. Тим більше, що у закарпатському середовищі переважають тенденції, які згуртовують. Але ось 20 січня почнеться мобілізація. Вона може стати тим фактором, який додасть, скажімо, таких важелів до сепаратистських тенденцій. Будуть говорити: “А для чого нам ця мобілізація? Ми тут Закарпаття, ми так далеко. Ми й без того Сходу маленька Швейцарія”. Такі розмови будуть точитися, бо люди не володіють повною інформацією.
Але насправді причиною цього настрою буде постановка “не хочу віддавати свого сина-чоловіка у армію”, але за допомогою політичних лозунгів і викликів її можна перетворити на іншу “не хочу знати проблем іншої України, бо я тут”. Тобто є така первинна причина і відлуння. То у Закарпатті сепаратистські питання, як правило, відлуння більш глибоких соціально-економічних причин і проблем. Самого сепаратизму, як бажання від'єднатися у нас немає, але як відлуння інших проблем вони можуть існувати. Просто деякі з людей можуть бачити виходом з цих проблем відокремлення.
Це завжди існувало й існує у будь-яких ситуаціях. Наприклад, США чи не найоднорідніша за населенням країна, але у різні часи різні штати підіймають питання автономій. Але тільки в тих країнах сепаратизм досягає свого втілення, де він першопричина і частина населення дійсно готова стати нацією. А у нас нічого окрім збурення мас чи соціального напруження чекати не варто”.
Ярина Денисюк для Zaholovok.com.ua
Фото з мережі Інтернет