Ранкова кава з Вікторією Слюсаренко

Ранкова кава з Вікторією Слюсаренко

Громадські об’єднання за останній рік значно виросли «у ціні». До них дослухаються, їх коментують, їх не хочуть бачити, бояться і не проти б співпрацювати. Вікторія Слюсаренко представляє одну з таких груп - Громадську раду при Ужгородській міській раді, вона – секретар ГР. З нею розмовляємо про те, чи можна вплинути на свідомість ужгородців, для чого це їй взагалі і..про каву, звісно.

На що сьогодні може вплинути громада і чи справді може вплинути на важливі процеси?

Звичайно може і впливає на багато подій та рішень. Разом з тим має впливати і на рівень свідомості людей, які пішли у владу після подій, що відбулися в Україні. Моя думка підтверджується останніми цьогорічними подіями на майдані 21 листопада, коли Порошенко і його «свиту» народ готовий був розірвати на площі, і тільки диво врятувало від фатальних наслідків.

Хоч тим, хто зараз при владі, не дуже хочеться вірити, що рівень свідомості українців виріс. І влада всілякими методами намагається створити ілюзію впливу громади на суспільні процеси, наприклад, через кишенькові громадські ради при податкових органах, прокуратурі, ОДА. Ці ради на сьогодні очолюють колишні працівники цих органів, або дотичні до влади люди.

Наприклад, консультативну раду при прокуратурі Закарпатської області, очолює Олександр Бондаренко, який є своєрідним рекордсменом, адже займав посаду головного прокурора Закарпатської області два конституційні строки (10 років) та був обраний ще й на третій.

Щодо ГР при Головному управлінні Міндоходів у Закарпатській області, то в її складі багато колишніх працівників податкових органів. До прикладу, пані Волощук М.Г., яка багато років очолювала податкову службу в Закарпатській області (начальник ДПІ в Закарпатській області, голова ДПА в Закарпатській області), а в 2004 році була обрана головою ради Територіального відділення ВГО «Асоціація платників податків України» в Закарпатській області та входить до складу Президії ГР при Закарпатській ОДА. А очолює громадську раду при ОДА пан Харута Ф.Г., який з 2001 р. був заступником голови Закарпатської ОДА.

Усе це стосується й інших членів громадських рад – майже усі вони були причетними до влади або є у владі і, на мою думку, назавжди залишаться її прихильниками і не прагнутимуть змін, а тільки створюють ілюзію роботи громадськості. Таким чином, органи, при яких створені кишенькові ГР, намагаються формувати лице та  думку громади так, як їм це вигідно.

Тому вважаю, що справжнім обличчям громади є Громадська рада при Ужгородській міській раді.

Чому саме ця громадська рада є обличчям?

Громадська рада при УМР, членом якої я є,  щоденно працює на результат та вирішує болючі питання ужгородців – у комунальній сфері (подає позови по комунальним тарифам, надає пропозиції по покращенню роботи ЖРЕРів, протидіє незаконним оборудкам з земельними ділянками тощо),  у соціальній сфері (веде просвітницьку роботу з батьками по благодійним коштам у дошкільних і шкільних закладах, бореться з корупцією у лікарнях, інформуючи пацієнтів про їх права і т.д.), у транспортному господарстві (аналізує роботу по ремонту доріг, по заміні люків і т.д.).

Саме ця громадська рада, яка не дає спокійно жити місцевим олігархам, може справді називатись обличчям громади, оскільки членами цієї ГР є переважно фахівці з різних галузей знань, і вони моніторять нагальні питання міста та доносять їх до влади. Члени ГР завжди висловлюють фахову думку стосовно рішень, які приймаються міською радою та виконкомом. Звичайно це не подобається ні депутатам, ні в.о. мерам.

Ще один аргумент на користь ГР при УМР – ми відкриті для зміни кількісного складу і завжди радо приймаємо до своїх рядів активних ужгородців, які прагнуть змін. Але помиляються ті, хто приходить у раду, вважаючи, що тут їм буде тихо, спокійно та затишно. У ГР потрібно працювати, а хто до цього не готовий, покидає наші ряди.

Як стати громадським активістом і що підштовхнуло тебе до такого досить напруженого заняття?

«Стати громадським активістом» -  це дуже голосно і трохи смішно. Треба бути просто собою і висловлювати те, що ти думаєш. Якщо так сприймати сьогодення і знати, як має виглядати завтра, то можна багато чого змінити. На сьогодні суспільство потребує фахівців, які б задавали напрямок руху та допомогали людям зрозуміти суть подій, які відбуваються навколо них. 

Напружене життя є цікавим для мене, оскільки я розумію, що для того, щоб щось змінити, треба насамперед змінити себе, а це не можливо без наполегливої систематичної праці. Тому я багато працюю над собою і людьми, які мене оточують.

Мої дії абсолютно свідомі я розумію, куди рухаюсь і до якої мети маю прийти. Я завжди мала свою активну життєву позицію і вона мені завжди дорого коштувала. Оскільки я є аудитором, а робота аудитора - це велика відповідальність, яка пов’язана з ризиками, доводиться відстоювати власну точку зору на законодавчому рівні в умовах, коли суди є корумпованими та працюють «за дзвінком згори». До 2004 року через судову систему можна було сперечатися з владою і доводити законність дій. Це було нормально. Після Помаранчевої революції нас почали випробовувати, з 2007-2008 почався тиск на підприємницькі структури, і мені довелося відстоювати права різних суб’єктів господарювання. На той час при владі була Тимошенко, яка, як то кажуть, «кинула суди під свої ноги», і вони почали виконувати тільки вказівки влади і владних структур.

А Янукович не кинув?

Перша почала якраз Тимошенко, а Янукович продовжив. Вона запустила ручний режим економіки, коли Кабмін почав вноситися у законодавство зміни, які були незаконними. Почалося з того, що була змінена норма, коли підприємці-спрощенці не сплачували прибутковий податок з громадян за найману робочу силу. У ручному режимі була введена нова норма, якою підприємців зобов’язали сплачувати цей податок. Звичайно суб’єктам господарювання такі дії влади не подобались і багато хто через суди відстоював законність дій.

Я, як професіонал, вважала, що це нормально -- відстоювати свої законні права, а потім виявилося, що люди, які працювали і працюють в контролюючих органах так не вважали. Вони тиснули на мене, аби я перестала працювати так, та експериментували, наскільки можна тиснути і скільки ми будемо терпіти. Я не терпіла ніколи, скажу чесно. Та результатом моїх зусиль стало розуміння того, що державі ніколи не досить.

Якою ціною це тобі давалося?

Моїм близьким людям нарахували більше 1,9 млн. та 4,5 млн. грн.. штрафу за те, що я відстоювала інтереси підприємницьких структур. На сьогодні судові процеси тривають, але 90% тих позовів, які були мною і моєю колегою розпочаті, мають позитивний результат. Рішення прийняті на користь платників податків, незважаючи на те, що суди, як і раніше виконують вказівки держави.

Та не треба боятися бути самим собою. Тому що природні речі, які з нами відбуваються, все одно перемагають. Все, що не вбиває нас – робить нас сильніше.

Найекзотичніші пропозиції від міської ради, якщо були, то які?

Напевно, таких не було, оскільки мешканців турбують буденні питання – ціни на воду, на проїзд в маршрутках, житло, земля, податки. Але це  і можна назвати екзотикою, оскільки за усі роки незалежності України ніхто цими питаннями не займався, тим більше в інтересах громади та окремо взятої людини. Тепер мешканців більше чують, зокрема і через Громадську раду  при Ужгородській міськраді. Ще не в тому обсязі, в якому би хотілось, адже Громадська рада працює на громадських засадах та є дорадчим органом (який рекомендує та пропонує) і наші рішення не обов’язкові до виконання органам місцевого самоврядування.

Чим займаєшся в «мирському» житті  поза громадською діяльністю?

Викладаю в університеті, працюю над докторською дисертацією, працюю як аудитор і судовий експерт. Вигадую собі одяг, роблю дизайн помешкань, вирощую квіти, займаюсь спортом (Фіт-керс та плавання), подорожую як по Закарпаттю (воно дивовижне, і навіть якщо в одне місце приїхати двічі, знайдеш щось нове), так і по Україні та закордоном.

А у вільний час?

Читаю, вигадую собі гардероб, підбираю для нього тканини. Дуже люблю затишок в оселі та комфорт, а також процес створення комфорту. Вирощую квіти - це моє хобі. Подобаються квітучі рослини: азалії, антуріум, фіалки (до речі, досить складні у догляді). Вмію вишивати, гачкувати, на машинці строчити. Колись за дві ночі зв’язала собі костюм.

Але наразі маю дуже мало вільного часу й займаюся більше наукою, прагну змінити податкову систему і систему взагалі. Пишу наукові статті, маю багато напрацювань у співпраці з Реанімаційним пакетом реформ -- об’єднанням науковців, юристів, економістів, соціологів, які займаються реформуванням податкової системи, пенсійної і децентралізацією.

Що найцікавішого зустріла у світі?

Дуже вразив Дубаї, коли власними очима побачила, як на піску люди можуть створити диво. Розумію, що джерелом цього дива є нафта, але ми маємо такі кліматичні умови та людський ресурс, що спокійно можемо на цьому ресурсі зробити все набагато краще, ніж будь у кого. Поїздка так мене надихнула, що я почала працювати з подвійною силою. Вражає, що 42 роки тому ОАЕ жили у злиднях, і вони показують ті злидні й пишаються, як вдалося змінити країну. Шейхи у них також обираються, але наскільки високий інтелектуальний, моральний, та духовний рівень людей при владі! Хтось пише власні картини, знає по 7-8 мов, хтось досяг видатних результатів ще й у спорті. А що ми маємо натомість у нашій владі, яку ми обираємо?

Які три речі тобі потрібно для щастя?

Задоволення від всього, що я роблю;

Здоров’я – спорт;

Багатство у всіх його проявах: духовне, матеріальне, моральне.

Чи є в тебе улюблені вислови, які допомагають у житті?

«Я жінка – сексуальна, самостійна і приваблива». Поки що це мені подобається. Все, що зі мною у житті відбувається, є результатом моїх дій та наполегливості. Не секрет, що думки матеріальні і вони будують нашу реальність.

Ще один вислів – «На Бога сподівайся, але сам не лінуйся». Це як у анекдоті, коли чоловік просив у Бога виграти у лотереї, а сам квитка не купив. Те, що просимо, треба підтверджувати власними діями, тоді й буде бажаний результат.

Що б ти сказала ужгородцям, якби випала нагода виступити перед всім містом на п’ять хвилин?

Я би їм сказала, що вони надзвичайно працьовиті і підприємливі люди, але вони мають усвідомити, що все залежить від них. Я б сказала, що хочу бачити їх у комфортному місті і для цього у нашого міста є все. Гарне територіальне розташування, яке межує з кордоном, кліматичні умови, працьовиті, підприємливі, толерантні люди, але потрібно як і в усій країні змінити керівництво (зламати кланово-олігархічну систему) і не чекати поки олігархи зміняться, а самим почати брати відповідальність за своє життя, а не довіряти його якомусь чиновнику. Також додати сміливості в свої думки і свої дії по досягненню того, в чому хочете жити. Не боятися визнати, що хочеться жити в комфорті, і повірити у те, що ви здатні створити такі умови наполегливою працею.  Встаньте і змініть своє життя на комфортне!

Наша влада поки що розуміє мову сили, коли виходять на майдани. Ми повинні  вийти і висловити свою думку, бо за нашої мовчазної згоди відбувається те, в чому ми живемо. Так само і в інших стосунках, ми маємо навчитися спілкуватися, навчитися говорити і відстоювати свою думку.

Щоб ти сказала Богу, якби його зустріла?

Я б попросила миру, комфортного життя для народу України, а потім підняття свідомості. Оскільки народ України є розумним, працьовитим, талановитим, але не вистачає дієвості. Підтвердженням цього є те, що ми годуємо «мозком» і талантами весь світ, а у себе удома не можемо навести лад. Я б йому подякувала за те, що все випало на мою долю і зробило мене такою, якою я є зараз.

Які письменники улюблені і чи встигаєш читати?

Встигаю читати, як інакше, і люблю. Але наразі, переважно спецлітературу. Жуже люблю Ремарка, історичні романи Пікуля, а також Акуніна, Лепкого, Джорджа Сименона. Захоплюють історії про відомих людей, переважно художників.

Чи маєш ідеали?

Не маю. Я дотримуюся думки, що від усіх людей, які трапляються на моєму шляху, є чому повчитися. І як тільки ти створюєш ідеал, то багато чого втрачаєш.

Чи опускаються в тебе іноді руки і як ти себе активізуєш?

Руки в мене не опускаються ніколи. Я інколи хандрю, але це буває дуже рідко. Я вмію налаштовувати себе на позитив у будь-якому випадку. Для цього мені довелось багато над собою працювати і в кінцевому результаті прийти до того, що все, що зі мною відбувається в житті, спричинила я сама і виправити можу лише я. Тому причину шукаю завжди в собі. Як кажуть, правильний діагноз – це  90 % виліковності хвороби. Навчилась від всього отримувати задоволення і не скаржитись, адже скарги тільки забирають енергію, тому я її спрямовую в отримання задоволення. Звичайно не все виходить, як того б хотілося, але я постійно над цим працюю.

Які риси цінуєш у людях і чого їм не вистачає сьогодні?

Не вистачає бути самим собою. Не грати, а бути справжнім. Любити себе. Це коли ти розумієш, що життя не тільки сьогодні, а й вчора, і завтра, і тільки  ти в ньому створюєш комфорт і собі, і оточенню. Не вистачає прагнення всебічного розвитку заради любові, гармонії і задоволення.

Ціную природність у людях і самобутність кожної людини, адже кожна є цінна такою, якою вона є на цій планеті. Подобається, коли люди поводяться природно, а не відповідно статусу чи посаді, не підлаштовуючись під мене. Часто люди переймаються тим, хто про них що подумає, зважають на суспільну думку. Соціальний фактор дуже тисне на людину і заважає їй бути собою.

На яку благодійну справу пожертвувала б гроші?

Цікаве запитання. Напевно, я буду в цьому нестандартною. Зараз на АТО збирають багато коштів, але вважаю, що цими питаннями має перейматися влада. У мене серце болить, коли я бачу, що непідготовлених молодих хлопців відправляють як гарматне м'ясо на розстріл з дубинками, а спецпідрозділи сидять на місцях і фабрикують справи проти активістів. Коли мали б бути там і захищати власну країну.  І обранці від народу мали б захищати народ, а вони займаються дерибаном народної власності.

На мою думку те, що дійсно потребує вкладань, то це духовність,  мистецтво. Якби я мала достатню кількість кошів, то вкладала б у мистецтво, зокрема, закарпатське, у його популяризацію, благодійні акції тощо. Ми з моїми однодумцями працюємо над реалізацією цієї мети.

Чи любиш каву, чи готуєш?

Люблю каву,  п’ю, як правило,  вранці. Хоча, якщо маю настрій, то й протягом дня. Люблю звичайну міцну закарпатську каву. Каву готую й сама вдома або на роботі, але люблю випити каву з друзями в затишній ужгородській кав’ярні.   

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Олександр Бреза

 P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

 Ваш Zaholovok.com.ua

 Партнер рубрики «Ранкова кава» - Бутік- готель "Прімавера" (Вілла П)

 

Loading...
Зображення користувача Гість.

Вікторія запросіть мене на каву, і я Вам багато чого розповім про Вашу ціну, тобто планку яку Ви берете за свою роботу.

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...