Ранкова кава з Іванкою та Олександром Войтовичами

Ранкова кава з Іванкою та Олександром Войтовичами

Сьогоднішні гості Ранкової кави про свій улюблений напій можуть говорити мабуть не менше, ніж про свої картини. Хоча в їхньому житті ці два явища – кавування та мистецтво часто поєднуються. Львівські художники Іванка та Олександр Войтовичі  володіють цінним вмінням – бачити та розпізнавати в оточенні прекрасне і вишукане, знаходити у людях та предметах щось ідеальне, часом екстравагантне. І  -  демонструвати ці знахідки усьому світу.  Їхню манеру «письма» не сплутаєш ні з чим, а чого варті назви мистецьких проектів («Жіночі примхи», «Приборкання Ероса», «Екстаз – вихід за межі повсякденності», «Саломея і не тільки», «Шляхетні розваги в десяти портретах»), якими ця позитивна художня пара просто «сипле» на радість усім їхнім шанувальникам. Редакцію Zaholovok.com.ua тішить, що львівського в Іванки та Олександра рівно наполовину (Іванка родом з Ужгорода, з відомої сім’ї митців Надії та Івана Дідиків), то ж на позитиві теревенимо з художниками про життя. І трішки про мистецтво.


Що вам потрібно для щастя?

Іванка: Помешкання. Це, якщо так одразу:) На даний момент шукаємо собі нову творчу територію.

Саша: Класно, коли навколо тебе щасливі люди, це кайфово. Тоді теж щасливий. Коли шукаєш джерела щастя, і у тій самій творчості, побуті, спілкуванні.

Для творчості щось інше потрібне?

Іванка: Треба цінувати те, що ти маєш. Бо дуже часто люди починають розуміти це, втрачаючи.

Який би ти день у житті повторила?

Іванка: Мені завжди цікаво, що принесе наступний день. А так - кожен день незабутній.

Саша: У мене є такий дуже класний день, коли ми познайомилися і пішли прогулюватися. Гарні були відчуття.

Іванка: То була така чудова екскурсія Львовом, найкрутіша екскурсія. У той час я саме приїхала на навчання у Львів. Першокурсниця, яка трохи знала про місто: щось розказували батьки, щось сама побачила, проїхавшись трамваєм.  А Сашко -  львів’янин. І він тоді вів мене такими кавальчиками Львова, що я те місто полюбила так, що не відпускає до тепер.

Саша: Львів тоді був не такий туристичний, як тепер, був такий облізлий, шармовий, такий файний… А все починалось так: ми з однокурсниками стояли перед інститутом, я не знав як «підрулити» до Іванки. Тут вона підходить і каже, що їй треба занести підбити взуття, чи ніхто не йде у той бік. 

Іванка: "Підірвалися" всі троє:)

Саша: Мені припала така честь провести Іванку.Вже не пам’ятаю, чи занесли ми ті топанки у майстерню. Я їй сказав, що покажу місто, яке справді старе. Пішли подивитися той ще княжий Львів з 13-14 століття. Потім змерзли, зайшли до кав’ярні. 

Іванка: Відтоді ми разом. 18 років тому я приїхала до Львова. Почалось самостійне життя, гуртожиток, я, батьківська дитина, плакала, так хотіла до дому. А тут раптом батьки кажуть перестала дитина до дому хотіти їздити. То завдання треба якісь, то композицію. Додому вже не хотілось, з’явився Саша.

Стільки років пройшло, за Ужгородом не сумуєш?

Іванка: Львів і Ужгород у мені живуть паралельно. Якщо я довго зупиняють в Ужгороді (тут живуть батьки Іванки, родина-ред), хочу до Львова і навпаки. Ці міста у мене переплітаються, як пазли.

Закарпатці та галичани люблять іноді «поз’ясовувати стосунки», це вже так історично склалося. Як ти себе між цими відносинами почуваєш?

Іванка: У мене ніколи з цим конфліктів не було і не буде, сподіваюся. Моя мама з Галичини, тато - із Закарпаття. До речі, навпаки до закарпатців у Галичині дуже так відносяться з повагою, з інтересом.

Саша: Дещо з екзотикою. Мої родичі були свято впевнені, що Іванка знає угорську мову. Може це пов’язано з історичними певними моментами. Хоча, знайома розповідала, що мала досвід, коли закарпатці вважають львів’ян дещо пихатими:)

Іванка: Закарпатці та галичани колористично по-різному сприймають світ:).

Різні кольори у галичан і закарпатців?

Іванка: Так, можливо погодні умови на це впливають. На Закарпатті більш відкриті і сонячні кольори. Наші класики – Бокшай, Ерделі задали свій "тон" у мистецтві. У Льовові мистецтво більш лірично-настроєве, з сумом.

Твій стиль у творчості більше подібний до львівського?

Іванка: У мене, здається, йде така тверда закарпатська лінія.


Які риси ти цінуєш у чоловіках, а Саша скаже, які -  у жінках. Тим більше, що він багато їх малює.

Іванка: Ті риси, які є у моєму чоловікові. Мені подобається, коли є повага до тебе, почуття гумору, щоб людина була цікавою, не нудною, не зануджувала. Я собі такого знайшла.

Саша: Зважаючи на мої картини, довелося б сказати довгі ноги і великі груди:). У мене як художника є певні вимоги щодо зовнішньо - внутрішніх якостей. У творі мистецтва важко показати внутрішні якості, але можна якимось зовнішніми ознаками.  Я десь шукаю певний ідеал, намагаюся його відобразити. Тому можливо часто мої жінки, як багато хто каже, нагадують Іванку. Це один з моїх ідеалів. Мені цікаво шукати різні якості у жінках. Жінка -  таке особливе втілення та уособлення сучасної цивілізації. Це невтомний пошук таких якостей, як жіночність. Дехто може закинути, що зображаю жінку з сигаретою. Справа не у тому, що я ціную жінку, яка курить. Я якраз не люблю цього. Але певне часом спостереження за жінкою, як вона п’є каву, тримає погар вина, тримає сигарету… Є в цьому багато еротичності, вишуканості, жіночності. Тому хочеться, щоб та жіночність в жінці залишалася. Зовнішня привабливість має бути. Жінки у наш час про це забувають і хочуть бути схожими більш на чоловіків. Втрачається шарм і втрачаються у суспільстві пріоритети.

Іванка: У нас гарні жінки. Але дуже мало чоловіків, які за собою слідкують. Мало таких, на кому можна зупинити око.  Я по суті теж любуюся жінками, бо чоловіками вдається рідко помилуватися.

Чоловіків малюєш?

Іванка: Я не дуже часто малюю людей, колись здавала дипломну роботу на тему вакханалії, малювала Бахуса. Можливо колись намалюю.

Саша: Але у мене ця тема – чоловічі портрети дуже активно розвивається. Мені подобається такий підхід до образу портретів, як античний образ. Давні майстри завжди шукали певний ідеал. Якщо малюю жінку у пошуці ідеалу жіночності, а у чоловікові шукаю ідеал героїчності. Це те, що втрачено у сучасному суспільстві. У хорошому розумінні: благородного ідеального. Хочу показати у роботах, що герої є , і ці люди реально достойні так називатися. Через свої вчинки, способом життя.

А яким вчинком гордитеся ви, за що відчуваєте себе достойними?

Іванка: Народження сина, що вдався такий файний.

Саша: Дерево ще не посадив, хату не збудував. Мені здається, що більш менш вдалося себе реалізувати і у творчості, і як особистість. 

Іванка: Найбільший вчинок, що ти своєю  творчою професією можеш собі дати раду у житті.

Саша: Наша професія не є стабільна. Але якщо ти вже певний час втримався на плаву, то це вже певним чином геройство. Скільки моїх друзів знайомих, реально талановитих художників зійшли зі шляху, могли б себе реалізувати, але треба було багато чим жертвувати. У нас так співпало, що ми один одного підтримали, один одному не дорікали.

Цінителі вашої творчості переважно звідки?  

Саша: Найпершим поціновувачем  моєї творчості стала Іванка, потім її батьки. Мої батьки вважали мене талановитим, але оскільки вони  не люди мистецтва, не до кінця сприймали і розуміли мене. Побутово і морально мене підтримували, але у творчості – ні, у мене був період розгубленості. Потім зустрів Іванку, вона побачила мої ранні роботи , і сказала, що це треба розвивати, йти далі, працювати. Потім підтримали батьки Іванки. Моя творча кар’єра почалася з Ужгорода. Хоча я львів’янин, тут були перші виставки.

Іванка: А моя -  зі Львова. Мене підтримував Саша і підштовхував до роботи іноді.

Саша: Потім поштовх дав і підтримав моє мистецтво один француз. Побачив на загальній виставці  картину, запросив до Франції, я мав гарну подорож, реально довгу по Франції.  Після львівського колориту мої кольори помінялись. Потім нашими шанувальниками стали вельмишановні львів’яни, кияни і т.д.

Іванка: Багато наших прихильників  з-за кордону, багато з Іспанії (мабуть ми ментально схожі), багато з Штатів.

Саша: Є окремі люди, які мають великі колекції тільки наших картин. Вже йде змагання, у кого їх буде більше. Є люди, що постійно слідкують за нашою творчістю. Це приємно, що географія не обмежується Львовом. 

Що б ви сказали Богу, якби його зустріли?

Іванка: Я б, мабуть, подякувала. За те, що я є, така як є, за таких класних батьків, що познайомив з моїм чоловіком і дав такого сина Теодора. 

Син продовжує художню династію?

Іванка: Малює. Але що далі буде, побачимо.

Саша: Я не задумувався, бо у мене це питання (зустріч з Богом) є щоденне. Я прокидаюся - вже з ним зустрічаюся. У тому розумінні, що відкриваю очі -  стараюся подякувати, попросити, щоб все було класно. Намагаюся, щоб це було щоденно. Як це назвати молитвою, чи медитацією, чи просто роздумами. Живеш і кожен день вдячний, що ти говориш, твориш, думаєш.

Улюблені книжки маєте?

 Саша: У мене розуміння улюбленої книжки нема. Як нема поняття улюбленого кольору. Я - бібліофіл. У мене прокручується дуже багато книжок. Люблю збирати бібліотеку, але це не означає, що всі ті книжки прочитав. Щодня перечитую безліч книжок, але уривками. Французьких філософів 18-го століття люблю почитувати. Взагалі мені подобається ця епоха з точки зору мистецької.  З сучасної літератури я практично нічого не читаю, але орієнтуюся.

Іванка: У мене був період, коли перечитала всі дитячі книжки (для нашого сина). Зараз читаю більше електронних книжок та інтернет.Мені подобається література по менеджменту і бізнесу. Коли почали займатися крім творчої діяльності організаційною, а це передбачає вже інший хід думок, інший підхід. Творчі люди вони не завжди орієнтуються в бізнесових справах. Тому треба підчитати, щоб зрозуміти.

В якій країні ви жили б? Де вписуєтеся органічно?

Іванка: Хочеться жити тут вдома, де моя сім’я. Як казав Пікассо, батьківщина художника там, де його купують. Я б жила тут, але їздила б по світу. Куди б ти не приїхав, ти не будеш вдома.

Саша: Коли ти живеш тут, цікаво десь поїхати, але повернутися до себе, принести частинку тієї культури. Яка б не була Україна нестабільна, чи влада не така і т.д.,  ти тут живеш, і вона не найгірша. У нас є друзі, колеги, які їздили у такі країни, що приїхавши казали,  що живуть у нормальній європейській державі у порівнянні з іншими державами.

Україна - класна країна, тут «неоране поле» реалізації ідей. Західний світ сформований, а тут  можна піднімати «цілину». Все цікаве. Їздиш по закордонах, надихаєшся Іспанією, Францією, Хорватією, приїжджаєш сюди і реалізуєш себе. Тут відбувається якесь життя.

У вас є улюблений вислів? У кожного.

Іванка:  Все що не робиться, все на добре.

Саша: Може банальний вислів, але все ж. У нас є багато людей, які люблять повчати, дорікати. «Якщо ти такий розумний, то чого такий бідний», - цей вислів підходить до такої ситуації. Зрозуміло, що цим не вимірюється багатство, людина може не бути міліонером, але реально розумною. Як правило, та людина повчає, яка сама не знає .

Скажу, що тих висловів дуже багато. Я у свій час навіть їх збирав.  Тепер Фейсбук стільки тих висловів надає!

Ви активні користувачі соцмереж?

Іванка: Подобається Фейсбук,. Тим,  що ти в курсі усіх справ і про тебе усі знають. Я бачу: о, в Ужгороді щось відбувається, о, Zaholovok написав таке класне інтерв’ю. Ти постійно у ритмі життя.  

Саша: Прочитав нещодавно інтерв’ю з художником Іллею Глазуновим, де він порівняв Інтернет з великим смітником. Резюме таке: залежить, що ти шукаєш, якщо сміття – те і знайдеш, якщо інформацію - то знайдеш її. Інтернет -  це також безкоштовна реклама.  Можна з великою користю провести час, але треба у всьому знати міру, мати межу. Приділяти соцмережам не більше уваги, ніж спілкування у реальному житті. Ми, до речі, саме через Інтернет познайомилися у реальності з цікавими людьми,  стали друзями

Чи є такі особи в інших епохах, часах, з якими ви б зустрілися тепер?

Іванка: Я знаю, 100% з ким Саша зустрівся – Францом Йосифом, однозначно!

Саша: Може, зустрівшись, я  б у ньому розчарувався, але для мене ця особистість визначна у контексті історії.  Львів і Ужгород мають тісний зв'язок з Австро-Угорщиною, з тою імперією, яка дала культуру, якийсь цивілізаційний рівень. До речі, ми шукаємо собі помешкання і тільки в австрійському будинку, бо це найкращі будинки, найцікавіші, найбільш надихають на життя на творчість. Тому персона Франца Йосифа мені цікава, він двічі був у Львові (офіційно). У моїй творчості використовую його образ, десь іронічно, десь серйозно. Для мене цей образ є багатозначний, і історичний, інтелектуальний, візуально дуже мистецький. Приклад доброї консервативності, стабільності, частково і гумору.

Іванка: Думаю, з ким би я хотіла зустрітися… Чесно скажу -  з дуже багатьма. Мені було б цікаво  більше потрапити на пару хвилин у іншу епоху. Відчути атмосферу, а потім швидко назад. 

Саша: О, Далі, це друга персона, з якою хотів би зустрітися. На відкриття його виставки потрапити. Я в ютюбі передивився все, що з ним пов’язане.

Які риси вам у собі подобаються?

Іванка:  Кожна людина себе любить. Важко сказати. Неконфліктність, мабуть, бо з кимось поконфліктуєш , то самому не добре. Я малюю, коли хороший настрій.

Ви любите каву? Яку саме, скільки разів на день п’єте?

Іванка: Наш день починається з кави. З аромату кави, каву п’ємо постійно, стабільно і любимо її використовувати у своїй творчості. Це одна з найулюбленіших тем. Випиваємо пару чашечок у день.

Це ритуал чи для тонусу?

Саша: Кава - це засіб для спілкування. Перша ранкова кава – це піднесення настрою, аромат кави,смак, друга кава - спілкування, третя кава відповідно також. І на завершення - нічна кава -  це надзвичайне спілкування, коли багато вина, купа друзів, їжі, пізня вечеря… Якщо у колі сімї, увечері ніхто кави не п’є. А коли купа народу – ця кава така класна.

Є різниця між кавою, яку ти п’єш вдома і кавою, у кав’ярні. Це зовсім різні середовища і різні сприйняття напою.

Каву поділяють на львівську та закарпатську. Відчуваєте різницю?

Іванка: Раніше я відчувала цю різницю капітально. У нас на Закарпатті у кожній сільській хаті є нормальна кавоварка, кожен може випити нормальне еспресо . У Львові традиція більше турецької кави, тут каву запарюють, а мені не подобається, коли жуєш частинки зерняток. Люблю останній ковток кави у горнятку, а коли там густий осад, відчуття зіпсоване.  Щоправда у львівських кав’ярнях такої кави вже майже нема. Я завжди говорила, що Ужгород столиця кавова, тепер маю сумнів, бо Львів дуже підтягнувся.

Саша: Львів дуже піднявся акціями, фестивалем «На каву до Львова», вся Україна говорить, що Львів – кавова столиця. Традиції в Ужгороді сильніші, але Львів став сам по собі дуже кавовим. Пригадую випадок, коли у  90-х роках був на практиці у Черкасах. Зовсім не кавове місто. Я там випадково потрапив у кав’ярню, випив просто прекрасний напій.  У Львові на той час не було такого. Це означає, що є люди, які розуміються на каві  і можуть передати це у своєму закладі. Чим більше таких людей, тим та культура відновлюється.

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»

 

Loading...
Зображення користувача Ганна Петрівна-Мукачево.

Так і хочеться написати відгук на чергову зустріч із цікавими особистостями на "Ранковій каві".Цікаві запитання та відповіді,тепла і затишна атмосфера спонукають до відвертого діалогу.Спасибі авторам,повторююся,цього насправді вдалого проекту!

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...