Ранкова кава із Анатолієм Петрунею

Ранкова кава із Анатолієм Петрунею

Який він у житті – головний прокурор? Від його роботи залежать людські долі, на нього покладають надії сотні людей. Але за ранковою кавою ми говоримо не про проблеми відновлення справедливості і не про показники роботи Закарпатської прокуратури. У розмові за буденними питаннями ми намагаємося почути думки і погляди перш за все особистості, а не людини, яка обіймає високу посаду. Сьогодні на Zaholovok.com.ua – Анатолій Петруня.

Ви любите каву?

Люблю. І починаю день, як всі закарпатці, саме із ранкової кави, яку п’ю перед робочим днем – принципово з друзями.

 

А солодощі? Цікаво, чи люди таких серйозних професій люблять поласувати?

Ні, не люблю. Дружина навіть дивується, як можна їх не любити. Пам’ятаю, у дитинстві солодощі дуже любив і дивувався, що бабуся відмовлялася, коли я пропонував їй цукерки. А зараз, можливо, теж прийшов до того віку (усміхається,- ред.).

 

У такому разі, що із кулінарії Вам смакує?

Люблю боґрач. І уху по-угорськи.

 


Коли Ви були школярем, якими Вам уявлялися прокурори?

Якщо говорити про початкові класи, то про роботу правоохоронних структур я практично нічого не знав – село, в якому я виріс, було дуже спокійним у криміногенному плані. Навіть дрібні порушення тут вважалися «чп». У нас не було сільради, школа – тільки початкова. А коли вчився у старших класах, то бесіди з учнями проводив уже і дільничний міліціонер, розповідав про протиправні дії тощо. Тоді я і зацікавився роботою, пов’язаною із юриспруденцією, застосуванням права. Коли закінчував школу, у мене була дилема: йти на педагогічний або на історичний чи юридичний факультети. Через те, що у Кіровоградській області, де я народився, не було на той час юридичного, а можливості батьків не дозволяли далеко їхати вчитися (тоді це був лише Харків, Київ, Львів і Одеса), то я поступав на історичний факультет Кіровоградського педагогічного інституту. Мені не вистачило півбалу, але без екзаменів пройшов у технікум машинобудування. Закінчивши другий курс, був призваний до армії і проходив службу в Астраханській області, нині це Росія, у військах протиповітряної оборони.

 

Біля Каспійського моря?

Так, було дуже цікаво, бачив що таке справжній осетер, що таке чорна ікра у великих кількостях, куштував найкращі у світі астраханські кавуни.

 

Не пошкодували про вибір професії?

Коли закінчив Київський університет після армії, то постав вибір: йти працювати в суд, органи внутрішніх справ чи прокуратуру. І я свідомо вибрав саме прокуратуру. Розпочинав трудову діяльність у Львові на посаді стажиста, потім мене направили на роботу в Чоп – слідчим у транспортну прокуратуру.

 

Якщо були б не прокурором, які ще професії Вам близькі?

Якщо пов’язані з юриспруденцією, то, можливо, суддівський корпус або органи внутрішніх справ чи органи безпеки. А якщо не пов’язані, то у зв’язку з тим, що виріс в селі, для мене близьке щось пов’язане із сільським господарством.

 

Ваші діти підуть по Ваших стопах?

Старший уже пішов. Зараз навчається в магістратурі Академії прокуратури України. Закінчив бакалаврат Київського державного університету і поступив на стаціонарне навчання в Академію. Менший син – учень ужгородської школи-інтернату з поглибленим вивченням окремих предметів. Поки що він на роздоріжжі: або туризм, або юриспруденція. Ще до кінця не визначився.

 

Що Ви хотіли б передати своїм синам, чому навчити?

Старший ще з дитинства хотів бути прокурором, поступити туди, де і я вчився, тому він і так багато чого від мене перейняв. Навіть ставлення до професії. А що передати? Найперше – почуття справедливості, я б сказав загострене почуття справедливості. Вболівання за справу, якою ти займаєшся і доведення усіх починань до кінця.

 


Якби до Вас зараз прийшов молодий слідчий і попросив поради, як стати головним прокурором, що порадили б?

Вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Не зупинятися на тому, що дала вища школа, наполегливо втілювати у життя теоретичні здобутки, але оскільки наше законодавство не стоїть на місці, держава розвивається, то зараз і мені, і всім працівникам органів прокуратури незалежно від стажу необхідно, як студентам, сідати за книжки, вивчати нові закони і правильно застосовувати їх на практиці.

 

Коли Ви встигаєте посидіти за книжками?

Інколи до 11-12-ї години ночі. А також безпосередньо тоді, коли приходять із питаннями заступники, коли у нас виникають сумніви щодо застосування законодавчих норм. Тоді сідаємо разом, детально вичитуємо і приходимо до спільної думки. Це процес самонавчання, коли ми дискутуємо, щоб у результаті правильно застосувати ту чи іншу норму.

 

Котрий день свого життя Ви хотіли б повторити?

Коли познайомився з дружиною.

 

Як це відбулося?

Це було у недалекому 1989 році, на дні народженні мого однокурсника. Ми готувалися святкувати у гуртожитку. Звичайно, юрфак – в основному хлопці, то готувати святковий стіл доводилося нам самим. Подруга  дружини була запрошена, вони прийшли удвох і дружина побачила мене з посудом в руках, побачила, як виключно хлопці і при цьому досить професійно справляються із сервіруванням столу.

 

Які риси Ви цінуєте у жінках?

По-перше, це, звичайно, людина, на яку можна покластися у будь-яку хвилину. Яка вміє цінувати стосунки між людьми. Добра, лагідна. Яка вміє крім емоційного сприйняття все-таки виділити оту чоловічу сутність у чоловікові і належним чином оцінити об’єктивне ставлення до неї. Звичайно, важливими є чуйність, дотримання сімейних традицій, теплота. Бо жінці найбільше доводиться займатися саме збереженням традицій, закладених її батьками, а також створенням сімейного затишку, щоб і діти цінували своє коріння, своїх дідусів і батьків.

 

А у чоловіках?

Звичайно, це почуття відповідальності, виваженість у прийнятті рішень і вміння дружити.

 


Чим Вас можна розізлити чи вивести з рівноваги?

Знаєте, стараюся свої емоції стримувати в собі. Буває просто хвилинний прояв емоцій, але намагаюся не виявляти цього на людях. Склад мого характеру замкнений щодо виявлення емоцій, більше тримаю все у собі. Можливо, це погано для здоров’я, але такий я вже є.

А що може вивести, навіть не знаю. Можливо, особиста образа. Тільки таке. Решту – «переварюю» в собі, обдумовую, а вже потім приймаю рішення.

 

Із кар’єрним зростанням більше друзів прийшло у Ваше життя чи навпаки - зникли?

Друзів більше чи менше не може бути. Ті, які йшли зі мною по життю, коли був стажистом, слідчим, заступником прокурора чи на іншій керівній посаді, ті і є. А товаришів – так, побільшало, але це ситуативні товариші.

 


Ви вважаєте себе саме закарпатцем?

Так, звичайно, адже у своєму селі я прожив до 10 класу, потім було навчання в самому Кіровограді, потім армія, Київ, Львів і – Закарпаття. Сюди я приїхав у 25 років, живу тут вже 22, тут народились мої діти, тут ми провели із дружиною все своє свідоме життя. Закарпаття мені дуже подобається, вважаю його другою батьківщиною, уже як свою рідну землю його сприймаю. Стараюся при спілкуванні і з колегами, і друзями, родиною пропагувати Закарпаття як землю, на якій треба прожити хоча б частину життя – через цю місцевість, мається на увазі краса гір, лісів, специфічного у спілкуванні в плані гумору місцевого населення.

 

Хто із людей, яких Ви зустрічали, вразив Вас?

Працюючи прокурором міста Севастополя, я був у складі протокольної частини, яка зустрічала екс-президента Єльцина з дружиною, коли він приїжджав відпочивати до Криму. От він мене вразив силою свого характеру. Настільки відчувалася сильна особистість: у рухах, у словах, у тому, як він спілкується з людьми, як висловлює свою думку. Тексту не пам’ятаю, але я ходив під враженням декілька днів від цієї особистості.

 

Ви були в екстремальних ситуаціях?

Коли працював у Генеральній прокуратурі на посаді заступника начальника головного управління військових прокуратур – начальника слідчого управління, то разом із тодішнім заступником генпрокурора (нинішнім головою Конституційного Суду) Головіним Анатолієм Сергійовичем у складі слідчо-оперативної групи Генпрокуратури одними з перших ми прибули на місце події 6 травня 2004 року – вибухи у Новобогданівці Запорізької області. Ми проводили обшук у кабінеті керівництва військової частини артилерійських складів, коли на складах ще вибухали снаряди, звук вибухів було чути близько 500 метрів від штабу. Тоді у кабінет командира військової частини, пробивши дах і стелю, впали 6 головних частин снаряду. Кабінет – 4х6 метрів і до нього потрапляють 6 частин снаряду… Тоді, звичайно, було трохи моторошно.

 


Ваші рідні, мабуть, переживають, адже діями прокурорів хтось завжди буде незадоволений. 

Звичайно, адже завжди є дві сторони, одна – підозрювана, інша – потерпіла. У будь-яких правовідносинах є сторона, яка захищає інтереси і яка порушує ці права або інтереси.

Дружина, особливо раніше, коли я був слідчим та виїжджав на місце події серед ночі, вже не спала до ранку після того, як я йшов. Тоді не було мобільних телефонів, тому коли повертався на роботу, то обов’язково дзвонив у наш гуртожиток, щоб передали дружині, що все нормально.

До цього звикнути не можна. Кожна ситуація є індивідуальною. І зараз так само. Події, які відбуваються у державі, зачіпають органи прокуратури так чи інакше, тому в кожній ситуації сім’я, звичайно, переживає, якими будуть наслідки тієї чи іншої події. І дружина співпереживає разом зі мною.

 

Ви цікавитеся політикою?

Політикою цікавлюся, але в силу своєї посади, а також статусу органів прокуратури офіційно знаходжуся поза політикою і поки що займатися нею не хочу. Навіть поза роботою в органах прокуратури. Не маю бажання.

 

Які події в історії Ви цінуєте найбільше?

З дитинства дуже любив свято Дня Перемоги. Тоді була така ідеологія, у той час у свідомості людей це був дійсно героїчний подвиг народів. Крім того, це завжди було для мене подвійним святом, адже у цей день я і народився. 

День Перемоги дався нам життями багатьох людей, у тому числі моєї родини – обидва дідусі загинули на війні.

 

Якби у Вас була змога зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, з ким хотіли б поспілкуватися?

Із запорізькими козаками.

У дитинстві я в 7 класі перечитав трилогію Старицького, де яскраво описані події з життя і діяльності Запорізького війська, козацтва, їх військового устрою, побуту. Майже 700 сторінок кожної книги з трилогії захопили мене. Пам’ятаю, там були й дуже красиві ілюстрації, баталії були намальовані ніби простим олівцем, але яскраво і я б сказав соковито відображали бої. Так, ніби сам бачиш суперника, дивишся йому в очі. Трилогія справила на мене велике враження.

Для багатьох українців козацтво є піком національної гордості за нашу державу, за сміливість цих людей, їх патріотизм. На Україну багато хто зазіхав. По нашій країні пройшли завойовники, але вистачило сил піднятися з колін і заявити про себе як про сильний і самостійний народ, що заслуговує не бути під ярмом, а працювати сам на себе.

 

А якби можна було зустрітися тільки з одним із козаків?

Був такий у Богдана Хмельницького сотник – Іван Богун. Дуже сміливий козак і, як описує його автор, чорний, статний, високий, стрункий, сильний, сміливий. Так би мовити, автор трохи ідеалізував його у своїй книзі, але таким він подавав ідеал українця, ідеал козака.

 


Якби у Вас була змога зустрітися з Богом, що сказали б насамперед?

Дякую, що дав мені життя. За те, що є сім’я, діти.

 

Які фільми Ви любите?

Як правило, не маю часу на кіно. Дивлюся новини або ток-шоу, або програми, пов’язані з політичним подіями у державі, передачі з Кисельовим, Шустером.

Коли випадає хвилинка, то люблю дивитися канал «Охота и рибалка».

 

А сам ходите полювати?

І мисливством займаюся, і на риболовлю ходжу. Це хобі. І коли наступають зимові дні, то приходить і час полювання – у визначений законодавством термін. А влітку це, звичайно, рибальство. Дружина вже змирилася з тим, що у вільну неділю до обіду я, як правило, на риболовлі. Там я можу відпочити, відключитися від тих чи інших подій, які в силу певних обставин тиснуть зверху.

 

Яку зі своїх мрій Ви здійснили останнім часом?

Чесно кажучи, я не такий аж мрійливий чоловік. Є цілі, які необхідно досягати, завдання, які слід виконувати.

У мене дружина також юрист, старший син буде юристом. Якщо вдасться започаткувати династію юристів, на що я надіюся, то це буде, напевно, втіленням мрії. Коли дасть Бог доживемо до віку, коли будуть внуки і вони скажуть «Я теж хочу бути юристом, як дідусь і бабуся», то це буде такий позитив! І на душі, і в житті.

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб


P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»

Loading...
Зображення користувача Єлизавета Василівна-Мукачево.

Особисто я випадково натрапила на цей дуже хороший та професійний проект "Ранкова кава".Від того часу кожного разу чекаю на появу цікавих особистостей.І справді це так.
Не могла втриматися від написання коментаря на адресу сьогоднішнього гостя-Анатолія Петруні.Чому? Поясню коротко.
У 2010 р.наша сім"я,потрапивши у пастку мукачівського афериста-бізнесмена з впливовими покровителями чиновників,в т.ч із вашого оточення, не хочу називати прізвищ, так як це боляче після усього пережитого,зіткнулася з системою корупції та беззаконня в органах влади,з продажними суддями та ін.Добиваючись правди в різних інстанціях, ми дійшли до найвищих владних структур у Києві.Так от,хочу нагадати Анатолію Петруні,коли на особистий прийом до нього прийшла ображена сім"я ,з пенсіонерів та дітей,а це відбувалося на виїзному прийомі у кабінеті прокурора Мукачева,у 2010 р., про прийом ми дізналися випадково із ЗМІ.Прокурор нас особисто прийняв дуже відповідально,з прискіпливим втручанням у суть справи.Кожного члена нашої сім"ї окремо слухав дуже уважно,навіть словом не перебивав, вивчав хоч візуально купи паперів,які ми подали йому.На це ми,проста українська сім"я не очікувала,на простий людський підхід та спвчуття.
В кінці емоційної бесіди пан Петруня з усією відповідальністю висловив своє прийняте рішення,що прокуратура вступить на захист інтересів нашої сім"ї.Ми спочатку і не зрозуміли,що воно означає,згодом адвокат нашої сім"ї нам пояснила,що у всіх судових засіданнях представники прокуратури нас будуть захищати.Що вони і довели і результатом всього цього кошмару стала наша спільна переконлива, але дуже важка перемога у Вищому спеціалізованому суді України, який довів,що десь є ота правда та справедливість,в яку ми зневірилися на самому початку, зрозумівши з ким маємо справу...
І наостанок -користуючись нагодою-хочу подякувати Анатолію Петруні,виразити повагу та шану як йому так і його підлеглим працівникам,які нас так достойно захищали,це було просто по-людськи!

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...