Ранкова кава із Аленом Пановим

Ранкова кава із Аленом Пановим

У владі, на дипломатичній службі, у науковій сфері та просто у людських стосунках Ален Панов заробив собі реноме людини, яка відмінно знає свою справу і ніколи не відмовить вирішити проблеми тих, кому у силах допомогти. Його прізвище та прізвище членів його родини часто зринає у ЗМІ, у тому числі всеукраїнських. Про це, а також, традиційно, про думки у відповідь на питання «анкети Марселя Пруста» – у нинішній ранковій каві на Zaholovok.com.ua.

 

Викладач, бізнесмен, управлінець, дипломат – що Вам ближче до душі?

По життю так склалося, що я дійсно реалізовую себе у кількох сферах, і, працюючи, запалююсь на роботі. Тому, напевно, у той період, коли займаюся певною справою, вона і є мені близька. Я однаково комфортно почуваю себе в аудиторії серед студентів, надаючи допомогу громадянам за кордоном, працюючи у міській раді або проводячи реставраційні роботи.

Із всіх названих напрямків, єдине - не вважаю себе бізнесменом у загально прийнятому розумінні. Ні, не те щоб я казав, що не люблю жити гарно або мати гроші. Але гроші для мене є не мета, а засіб реалізувати себе і досягти комфорту. А всі решта сфер, які ви згадали, мені дійсно притаманні.

 

Що важче: бути дипломатом «за посадою» чи у житті?

Насправді у житті людина може дозволити собі не бути дипломатом. А на роботі – ніколи. Якщо ви професіонал, звичайно. Тому, напевно, у цьому сенсі важче бути дипломатом саме на роботі. Особливо, якщо ви працюєте на консульській ділянці де, захищаючи власних співвітчизників, стикаєтеся у тому числі з несправедливістю, яка вас обурює, але ви повинні поновити її таким чином, щоб не перейти рамки дозволеного.

 


Якщо не котрась із цих професій, то яка була б Вам цікава?

Вважаю, що непогано готую, тому (оскільки зараз мав трохи більше вільного часу) вирішив більш професіоналізувати свої навички. У тому числі пройшов навчання і склав тести в школі шеф-кухарів у Будапешті.

 

Що із кулінарії вдається найкраще?

Взагалі, їжа для людини – це, звичайно, фізіологічна потреба. А по-друге, це задоволення. І по-третє - привід за гарним столом проводити приємну бесіду. Тобто це привід для гарного спілкування і тому вважаю, що той, хто їжу готує, повинен окрім вмінь та вправності ще й дуже любити цю справу. Тоді ви заряджаєте свої страви часточкою власної позитивної енергії і вони обов’язково вдадуться. Стосовно моїх кулінарних пріоритетів, то це угорська, італійська і французька кухня. Перша для мене є традиційною. У мене мама угорка, і вона дуже гарно і смачно готує. Як і моя бабуся, тож я з дитинства виховувався у оточенні гарного сприйняття культу спілкування за гарним столом і смачно приготовленою їжею, тому у цьому сенсі просто продовжую сімейну лінію, вносячи свої відтінки. Італія – одна з моїх найулюбленіших країн, її їжа окрім того, що є смачною і популярною, вважається однією з найкорисніших для здоров’я. Ну і куди ж ми без Франції – країни-творця багато з того, що нас сьогодні оточує. Починаючи від культури, літератури, мистецтва і закінчуючи гарною тарілкою яловичини по-бургундськи.

 

На які ще курси Ви б записалися зараз? Що хотіли б вивчити?

Автомобілі і верхова їзда – ще дві речі, які особливо мене цікавлять. Вважаю себе непоганим водієм-любителем. Тому час від часу беру участь у різноманітних майстер-класах із розвитку майстерності водіння автомобіля.

 

Де такі проводяться?

В Угорщині, Німеччині.

Стосовно верхової їзди, зараз із групою фанатів цієї справи, які є до того ж єдиними в області професіоналами, співпрацюємо у створенні Федерації кінного спорту – для того, щоб надати розвитку цього руху більш структурованої форми.

 

Кінь або авто чи щось третє? Що б Ви хотіли отримати у подарунок?

Я рідко мрію на ту тему, що я хотів би отримати у подарунок. Батьки згадують, що з дитинства була проблема, що ж мені купити, бо я нічого особливо не просив. Я ставлюся прагматично до життя, у тому числі до отримання подарунків. Як правило те, що мені потрібно, я волію придбати сам, давно вже не вірю у Діда Мороза, який під ялинку принесе подарунок. І навіть на дні народження майже на 100 % знаю наперед, що мені подарують. Стосовно автомобіля і коня – так, це був би дуже класний подарунок.

 

А що зазвичай отримаєте у подарунок від близьких?

Ми просто з цього не робимо культу чи особливої події. Як правило, це прості життєво необхідні речі, мінімум понтів і розкоші, максимум функціональності.

 

Ви і Ваша дружина маєте недоброзичливців. Принаймні, отримали ряд звинувачень (переважно анонімних) в інтернеті. Як реагуєте на це?

Реагуємо нормально, стримано. Це стосовно впливу на власну нервову систему. А з боку людини, яка вважає себе аналітично розвиненою, і такою, що може вчити інших (адже я маю значний педагогічний досвід), то сприймаю це як ознаку хворобливих явищ у нашому суспільстві. Проаналізуйте, що сьогодні відбувається у просторі інтернету. Дуже часто закомплексована людина з небагатим багажем знань, заздрісна, чорна, зла побоїться сказати свою думку іншій людині при особистій зустрічі. Натомість в інтернеті – всі вони «джекічани» і говорять будь-що, інколи явний бруд. Насправді, це проблема. Такі речі лише руйнують, вони не несуть ніякого у собі конструктиву.

Найбільш загрозливе у цьому аспекті те, що у нас і багато журналістів не усвідомлюють своєї суспільної ролі. Четверта влада – це ж не просто гарний епітет чи фраза. Журналістика має вплив на формування свідомості і це аксіома. Тому вона повинна бути суспільно відповідальною. Натомість у нас журналіст може написати про неіснуючі факти, а коли після цього до нього виставляють обґрунтовані претензії, то він різко починає згадувати про свободу преси і скаржитися на утиски. Та ще й приводячи у приклад так званий цивілізований світ. Так от, у цивілізованому світі таких речей не може бути в принципі. І чиновник, і журналіст, і бізнесмен там звикли відповідати за свої слова. І якщо вони нанесли комусь шкоду, то готові це визнати і понести передбачену відповідальність.

 

«Наїзди» на Вашу сім’ю були і не тільки анонімні. Як можете прокоментувати скандал з мером Ужгорода Віктором Погорєловим та його висловлювання про Вашу дружину?

Через недолуге управління містом і жадібність деяких міських посадовців, місто завинило грошей кільком підприємствам, фізичним особам. Як відомо, борги потрібно віддавати, а для тих, хто цього робити не хоче, законодавець придумав спеціальну службу, яка повинна примусити їх це зробити. Мені прикро, що менеджмент і правова культура сучасної міської влади перебуває на такому рівні, що моїй дружині, яка очолює Державну виконавчу службу на Закарпатті, потрібно примушувати мерію віддавати борги власним громадянам. Це по суті.

А тепер по формі. Звичайно, мені неприємно, коли людина, першу виборчу кампанію якої придумав, створив і очолив мій батько, з якою я пропрацював 4 роки практично по 24 години на добу і 7 днів на тиждень, яку вважав своїм старшим товаришем, який бував часто у нас дома, їв з нами з одного столу, і позиціонував себе як віруюча людина, може дозволити собі образливі фрази на кшталт «психічно нездорова і вульгарна баба» по відношенню до моєї дружини. Та ще і транслювати це у відео-ролику на You Tube.

Знаєте, тут вже мова йде не про обличчя влади, а про людське нутро. Багато працюючи разом, я ніколи не переоцінював інтелекту та менеджерських талантів Погорєлова, але завжди поважав його за доброту і активне бажання щось робити на користь міста. Натомість я побачив чорну сторону медалі, яка полягає у таких рисах, як злість, заздрість і жадібність. Коли людина через чергову напівлегальну оборудку (маю на увазі ситуацію навколо «Корони») здатна спродукувати стільки бруду, ще й виливши його на своїх колишніх соратників, з якими в силу об’єктивних обставин вони на певному етапі розійшлися політично. Тому для мене ця ситуація передусім є  величезним розчаруванням у людині. А розчаровуватися завжди боляче і неприємно.

 

Кажуть, що Ви на публічному заході не подали руки при зустрічі з В.Погорєловим. Як поясните цей хід? І як він вписується у те, що Ви - дипломат?

Я не хотів робити з цього випадку розголосу, але сталося так, що сам Віктор Володимирович «по-секрету всему свету» розповів про таку з його точки зору надзвичайну подію.

Ми дійсно перетнулися на одному з офіційних заходів. І я, як людина, у якої все нормально з вихованням, звичайно, привітався усно. Але подання руки, вважаю, є демонстрацією честі до людини. Тому розглядаю це нормальним вчинком з огляду на вищесказане. Якщо б сьогодні було XVI століття, то, не дивлячись на різну вагову категорію, після брутальної образи дружини я б мав викликати таку людину на дуель. Але сьогодні ХХІ-ше століття і для цього існують інші методи, які демонструють ставлення і осуд.

А з точки зору дипломатії, то поняття честі ще ніхто не скасовував, тому передусім я людина, а вже по-друге - дипломат. Хоча в цьому випадку і тут не шукайте неадекватності. Неподання руки на дипломатичній мові означає дуже багато. Я непогано знаю протокол.

 

Щодо теми міста, Ви оприлюднили амбітний проект в Ужгороді. Здається, це вперше власник старовинної будівлі в історичній частині міста поділився з громадськістю своїми намірами щодо нього, а не «поставив перед фактом», вже здійснивши реконструкцію.

По-перше, мене реально обурює те, що робиться у місті з архітектурою. Обурює своєю незграбністю, бездарністю і тупою тягою до руйнування того, що нам залишили у спадок. Нормальне обличчя міста – це не просто наново поставлена пластикова столярка, зелена плитка на фасаді і якісь дешеві незрозумілого походження металічні прикраси. Це передусім нормальне використання того, що нам залишили наші предки. Я багато бачив міст, подібних по класу до Ужгорода, повірте, що у нас місто має дуже гарний потенціал, щоб перетворитися на одну з важливих точок на мапі Європи як місто з гарною архітектурною спадщиною. У нас гарний угорський період в історії з будиночками, виконані у тому числі під італійським та французьким впливом, який матеріалізувався у замку, кафедральному соборі, жупанаті, у синагозі, першій школі і т.д. У нас надзвичайно цікавий період чеський, який отримав свій прояв у розбудові урядово-житлового кварталу Галагов. Нарешті, у нас є приклади соцреалізму у вигляді Падіюну, Юності, драмтеатру. І до цього треба ставитися з пієтетом, а не, як і все в нас, абсолютно без будь-якої концепції точково руйнувати-перебудовувати.

Стосовно конкретного об’єкту, сталося так, що на певному етапі він потрапив до власності моєї сім’ї, це надзвичайно красива і цінна будівля кінця XVIII століття, яка мала пряме відношення до греко-католицької єпархії, і до цього ми ставимося з трепетом. Основною метою ремонтних робіт у будинку була саме реставраційна складова, адже, звичайно, час робить свою справу і будинок був у важкому стані. Але головним завданням було максимально наближено відновити його первозданний вигляд. Починаючи від товщини штукатурки, завершуючи оригінальними цементними не дуже рівними (не пластиковими!) декоративними елементами. І, звичайно, кольоровою гамою.

Один приклад: для того, щоб відновити ворота, які є однією з прикрас саме того будинку і вулиці в цілому, потрібно було напівзруйновану стару секцію воріт доставити у спеціальну майстерню до Львова, де її оглянули німецькі спеціалісти і виготовили точну копію саме цих воріт.  Це надзвичайно важка справа, але думаю, що інакше як своїм прикладом важко когось агітувати берегти нашу історію, тому вважаю, що врешті-решт це вдячна справа.

На початку робіт я анонсував їх проведення і я обов’язково відзвітуюся по завершенню. Маю велику надію, що ми з колегами зможемо презентувати цей продукт уже на початку літа цього року.

 

Ви закликали представників громади висловити свою думку щодо Вашого проекту. Чи отримали відгуки?

Ми з самого початку працювали з кількома спеціалістами у кожній із галузей у рамках реставрації. Тобто було 3 архітектори-дизайнери, було враховано кілька бачень різних спеціалістів, наприклад, щодо реставрації дерев’яних виробів і так далі. Мене порадувало, що у момент, коли потрібно було демонтувати ворота, про які ми вже згадували, то це викликало запитання у певних активістів, вони навіть зв’язувалися, запитували, у чому справа. Я пояснив ситуацію. Саме такі вчинки дають мені оптимізм вважати місто не остаточно загубленим і вірити, що людей окрім власне себе цікавить ще й більш загальне і більш важливе для всієї громади.

 

Ви амбітна людина?

Дивлячись на те, що вважати амбіцією. Якщо амбіція - це просто намагання виділитися чи стати зверху над іншими, то це не є мотивацією мого життя. З іншого боку, я люблю ставити собі цілі і не буду спокійно спати, поки їх не досягну. Тому якщо у цьому сенсі, то - так, амбітна. Хоча, можливо, більш правильно буде сказати, що цілеспрямована.

 

Ви народилися 14 лютого. Любов супроводжує Вас по-особливому чи не відчуваєте впливу цього «заморського» свята?

Можу сказати, що я «любвеобильный», вважаю себе оптимістом и люблю робити людям добре. З позитивом ставлюся до оточуючих, а добре ставлення до інших мені приносить задоволення. Тож, можливо, і є зв'язок, хоча я не дуже переймаюся магією чисел, співпадінь. Більше того, коли я народився, про це свято у нас ще і не чули.

 

Яким було Ваше дитинство і ким Ви хотіли стати?

Класне було дитинство. У мене гарна пам'ять і, наприклад, знаю, що вже з дитсадка був активістом. Це був 38 ужгородський дитсадок, я ставив стільчик посередині кімнати і щось всім розповідав. Мене за це дуже любила вихователька, адже вона у той час мала можливість відпочити.

Етап «пожежником» чи «водієм автобуса» у мене минув до садка, а там я своєю відповіддю на це питання поклав у тупик виховательку – відповів, що «хочу працювати на тій посаді, на якій працює Генріх Йосипович Бандровський». А це був перший секретар обкому партії, перша посадова особа в області.

 

А зараз Ви хотіли б бути губернатором?

Не думав про це питання. Утім, думаю, що, напевне, уже виріс до того, що хотів би бути міським головою. Це, мені здається, більш приземлена місія для людини, яку можна виконати швидше і більш результативно.

 

В ужгородців багато нарікань на міського голову. Якими будуть Ваші перші кроки, якщо це припущення здійсниться і Ви станете мером Ужгорода?

У житті майже нема нереальних речей, Бог так створив людину, що вам посилають виклики завжди і ви маєте на них відповідати. Тому перше - це бажання, друге - вміння третє - ресурси. Приблизно у цих складових полягає секрет будь-якої справи, у тому числі такої, як керівництво містом. Стосовно кроків, то найголовніший – це думати. Думати, запитуючи в себе і ужгородців, чого ми хочемо. Коли ми це сформулюємо, то це звучатиме як мета - жити у нормальних комфортних умовах, у місті, яке має гарне розташування і гарну історію, і ми всі маємо в ньому ще створити гарну ауру. Ми повинні бути менше заздрісними, більш добрими і відкрито ставитися один до одного. Тоді й не помітимо, що нам навіть веселіше вулицями пройтися. Це глобальне.

А що стосується конкретики, то потрібно почати нарешті справу, яка приносить результат, а не просто «робити справу». Те, що є сьогодні – просто процес. У нас є погані дороги. Треба з’ясувати, як найти оптимальний варіант, як з мінімальними затратами домогтися, щоб вони стали придатними для їзди, треба віднайти ресурс, спеціалістів і кожен рік по трохи ремонтувати частину доріг. Те саме потрібно робити з маршрутками, медичними закладами, школами, з водопостачанням і так далі. Поки що, на превеликий жаль, ми так не робимо.

 

Потрібно відчути, що місто є реально вашою домівкою. І не потрібно самому від себе лукавити і красти. Бо коли у вас дома потрібно побілити стіни чи стелю, ви йдете в магазин, купуєте фарбу, шпаклівку, домовляєтеся з працівниками і маєте в кінці результат. Ви ж самі від себе не чекаєте «відкату» і не думаєте, як частину грошей з ремонту витратити на інші цілі. Так само потрібно врядувати і у місті. І нарешті, потрібно бути готовим до управління містом. Я б почав свою роботу із лікбезу для новообраних депутатів і новоприбулих членів виконкому - з тим, щоб люди хоча б елементарно розуміли, які на них лежать обов’язки. Що обов’язком їх є не «порєшать» і «получіть», а реально працювати на місто, і лише після цього не забувати про себе. Всі ми люди грішні і, звичайно, нема ідеальних людей, всі прагнуть до багатства, слави. Та у цьому питанні головне – гармонія. Так ось, нехай будь-який депутат чи чиновник вирішить якесь питання, яке принесе користь місту і хай з цього отримує і власні дивіденди. Тобто слід бути креативними у зароблянні грошей. І гроші потрібно саме заробляти, а не просто їх отримувати.

 

Що, наприклад могло стати заробітком для депутата і користю для міста?

Будь-який корисний проект. В Ужгороді є проблема із транспортом. Маю на увазі неграмотно організований рух, бажання кожного під’їхати під кав’ярню, магазин, мало не під робочий стіл. Нема нормально організованих місць для паркування. Знайдіть інвестора, побудуйте 2 великих підземних паркінги (у районі площі Петефі та на іншому боці Ужа - в районі пл. Корятовича, наприклад) і отримуйте свій бонус у вигляді відсотку від інвестора або вступіть з ним у справу. Бо у цивілізованому світі прийнято взяти у партнери людину, якщо вона вкладає своєю інтелектуальною працею, а не лише живими коштами. Такою справою ви зробите користь для міста і, так би мовити, не забудете про себе.

Таким самим чином знайдіть інвестора і збудуйте ще один міст через Уж - у стилі флорентійського мосту із кав’ярнями і крамничками. Спробуйте вирішити проблему громадських перевезень і так далі.

Повірте, такий спосіб є нормальним у тих країнах, які ми звикли вважати цивілізованим світом. Але є ганебним і абсолютно неприйнятним, коли держава вам дала у руки печатку, якою ви можете щось дозволити чи заборонити, і право підпису, а ви, керуючись цим, а так само своєю жадібністю, на хлопський розум вирішуєте питання, які вам сьогодні принесуть 100 доларів, а завтра ви зробите цим біду для міста на десятки тисяч. Оце потрібно викорінювати.

До речі, у мене гарний досвід співпраці із правоохоронною системою, у тому числі і в інших країнах. Так от не буду унікальним, принцип пряника і батога ніхто не відміняв. Тому тим обранцям і чиновникам, які не хотіли б дотримуватися зазначених вище пропозицій, я зумів би з допомогою правоохоронної системи показати і принцип батога у дії. Один-два різких рухи і, я думаю, що бажання у багатьох на довгий час відпало б, від неприйнятних корупційних дій у тому числі.

 

Скільки коштує Ваш годинник?

500 євро.

Де Ви його придбали?

Через офіційну мережу Mercedes.

Як, до речі, розвивається Клуб?

Нормально. Адже його створення стало просто «паперовим» оформленням того, що і було раніше. Ми спілкувалися і до створення Мерседес Клубу.

У нас багато мерседесів?

Немало. Думаю, рахунок іде на тисячі.

Тисячі?

Так, однозначно.

Про що це свідчить?

По-перше, у нас люди люблять понти. А другий висновок - це якісна машина, тому багато хто з людей не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі. І керуються принципом, що краще купити якісну річ, яка прослужить належно.

 

Що становить Ваш основний дохід?

Відсотки по депозитах.

 

Де тримаєте гроші?

В українських банках.

 

Чому не у швейцарських?

По-перше, з банальної причини – бо в Україні вищий відсоток. По-друге, маю досить давній досвід спілкування з нашою банківською системою, у тому числі пережили кризу, тому маю певний ступінь довіри до неї.

 

Ви любите каву?

Дуже люблю. Як правило, у вигляді капучіно. Навчився уже добре відчувати смак. Але, на жаль, не можу пити велику кількість кави. Тому у мене це доведено до ритуалу – вранці у районі 10-ї години - дуже гаряче капучіно в самому старому ужгородському «Меделіні».

 

А якщо станете мером, наприклад, ця звичка залишиться? Мера можна буде зустріти у кав’ярні щоранку?

Не бачу нічого поганого у тому, що мера можна було б зустріти у тому числі в кав’ярні, бо він повинен бути серед людей, спілкуватися, щоб відчувати реальні потреби. А ще вважаю, що мер має багато ходити пішки, тоді він зрозуміє, що ями на дорогах не потрібно закидати невідомою сумішшю, яка коштує грошей, а через день вже звідти вимивається. А ще, не дивлячись на те, що в Ужгороді близько 40 тисяч одиниць транспорту, тут живе і біля 120 тисяч людей. Більша частина з яких теж ходять пішки. А ходити їм, на превеликий жаль, нема де, бо тротуарів у місті фактично немає. Я багато подорожував світом і, будучи за складом свого характеру людиною аналітичною, завжди задавав собі питання, чому там настільки приємно проводити час, саме гуляючи пішки. Звичайно, архітектура, ландштафт, краса. Але важливо і те, що вас ніколи не напрягає (ні при якій погоді) те, що ви пересуваєтеся саме на своїх двох ногах. Тобто ви не стаєте через 3 хвилини брудним, шлюпаючи, майже як у Венеції у гондолі, по калюжах, які вас оточують. Тому, якби я був мером, то, напевно, пив би і каву о 10 ранку, і далі продовжував практику вдень пройтися хоча б 5-6 км пішки.

 


У скількох країнах Ви побували? І де, на Вашу думку, кава найсмачніша?

Не рахував, але це буде близько п’яти десятків.

Напевно, не буду дуже оригінальним: мені подобається італійська кава. Хоча у Франції так само цікава форма по-перше її подачі, а також спосіб обжарювання. До речі, не дивлячись на стереотип, у Штатах можна так само випити дуже гарну каву на європейський манер.

 

Яка серед відвіданих країн найбільш екзотична?

Я не є любителем гострих відчуттів і не є у цьому аспекті людиною неординарною. Тому з екзотики мало що назву. Як правило, я віддавав перевагу країнам європейським, у мене була мета побувати у кожній країні Європи, і я вже майже її досяг.

 

Що ще залишилося?

Ліхтенештейн, Ісландія, Велика Британія та Ірландія.

 

Не плануєте написати книгу вражень про побачене?

Моя найперша книга, яку я видав, навчаючись на 4 курсі юрфаку – «Основи країнознавства» і стосується вона саме географічних, історичних, правових і економічних аспектів країн Європи. Це був той час (у ‘99 році), коли ще люди не мали вільного доступу до Вікіпедії і не могли швиденько знайти інформацію про будь-яку країну. Я спробував її систематизувати, працюючи з іншомовними джерелами. Мені вже казали, що ця книга була б гарною у плані перевидання - із особистими враженнями. Бо, написавши книгу, десь і поставив мету, що я маю побачити ці країни, про які писав.

Але це досить важка справа, бо я все-таки маю більше 3 десятків публікацій та книг і всі вони - академічного характеру, а такий продукт потребує більше публіцистичного підходу, тому, можливо, я повернуся до цієї теми у співпраці з кимось із журналістів, зробивши виклад особистих вражень у формі інтерв’ю. Можливо, така книга і могла б стати колись бестселером.

 

Батьки обирали Вам ім’я із симпатією до всесвітньовідомого актора чи з інших міркувань?

Чесно кажучи, на стільки не переймаюся цим питанням. Мені подобається моє ім’я. Напевно, на вибір вплинуло і ім’я актора. У мене батьки - дуже цікаві люди і неординарні особистості. У період кінця радянського застою це був доволі сміливий крок. І з цим пов’язана цікава історія. Зі слів батька, коли він пішов зареєструвати новонародженого сина, то йому, як студенту «ідеологічно правильного» факультету цілу лекцію прочитали, мовляв «це неправильно радянській людині називати свого сина буржуазним ім’ям». Ще й додали: «У Вас ім’я, як у Леніна, тому треба також у цьому аспекті мислити». Натомість батько відреагував досить прикольно. Запитавши, як звати саму пані, сказав: «Ви теж не Надія Костянтинівна, тому давайте не будемо філософствувати, а запишемо ім’я, яке батьки обрали своїй дитині».

 

Дочці Ви також обрали незвичне ім’я. Чому назвали саме так?

У дочки подвійне ім’я – Лоренца-Ізабелла. Все доволі просто: перше ім’я подобалося мені, а друге - дружині. Перше мені нагадує, напевно, найбільш улюблену країну, якою є Італія. Мені здавалося, що для дівчинки воно буде сприйматиметься органічно.

 

Чиїх більше рис успадкувала донька: Ваших чи дружини?

Думаю, що у ній – вдале поєднання одних й інших. Хоча кожного дня вона різна. Їй 8, вона росте і активно розвивається. Сьогодні у ній можна віднайти риси не лише батька і мами, а і наших, відповідно, батьків. Мене радує, що, не дивлячись на вік, має доволі критичний характер і складову мислення, яка її наближає до аналізу. Вона не все сприймає на віру, а пробує якимось чином проаналізувати. Це здається мені дуже корисно. І друге – має потяг до мов. Говорить угорською та російською з родичами, ходить в українську школу, мультфільми дивиться німецькою і практикує її з репетитором, а оскільки ходить у першу школу, то там англійська – друга рідна.

 

Працюючи консулом, Ви неодноразово допомагали українцям, у тому числі у широко відомих подіях на кордоні. Які поради могли б дати співвітчизникам, щоб уникнути проблем?

Перше, коли кудись їдете, не полінуйтеся вивчити правила в’їзду і перебування у країні, куди прямуєте, звернувши увагу на хоча б основні речі: що вам дає право на в’їзд до цієї країни, які потрібно мати документи і так далі. По-друге, якщо ви не знаєте закону, то не користуйтеся прийнятими у нас популістськими фразами, на кшталт «такого нема ніде у світі! що це за бєспрєдєл?» і так далі. Згадайте, що ви не вивчали цих правил і можете самі бути неправі.

По-третє, якщо ви потрапили у ситуацію, коли вам здається, що ваші права порушують, не проходіть повз себе, боріться. Вимагайте зв’язку з нашим консулом, якому слід поскаржитися на порушення. Четверте. Якщо, не дай Боже, наш консул не демонструє активних дій для вашого захисту, то тисніть на нього і вимагайте вам допомагати. Це відразу витверезливо діє на тих із колег, які є трошки «уповільнені» у виконанні своїх безпосередніх обов’язків. І п’яте, завжди майте з собою копію паспорта громадянина України, паспорта для виїзду за кордон, свідоцтва про народження і одруження, а також кілька фотокарток паспортного взірця.

 

З ким із історичних осіб Ви хотіли б зустрітися та поспілкуватися?

Я люблю спілкування, дуже люблю сам процес пізнання іншої людини, але ніколи не ставив собі за мету спілкування саме з історичними персонажами. Напевно тому, що це є неможливим. А я - реаліст до нудьги (усміхається, - авт.).

 

Із тих зустрічей, які відбулися в реальності, хто справив на Вас особливе враження?

Я рано почав працювати – із другого семестру першого курсу. І так склалося, що на будь-якому етапі активної діяльності завжди стикався з людьми, які були моїми керівниками, колегами. Від кожного з них, я вважаю, зміг взяти частку їх інтелекту, вмінь, сприйняття ними життя і сприймаю це дуже цінним досвідом. Не хотів би виділяти когось особливо, бо живу за біблейським принципом - не сотвори собі ідола. І сприймаю спілкування з кожною людиною важливим у сенсі особистого розвитку.

 

Ваш батько – також відома особистість. Що головне Ви перейняли від нього?

Спосіб мислити критично. Доброту до людей. Цілеспрямованість. І певною мірою перфекціонізм. Ці риси багато в чому також притаманні і моїй мамі.

 

Ви певний час працювали за кордоном, об’їздили півсотні країн. Чому не вирішили змінити країну проживання?  

По-перше, я тут народився і відчуваю себе тут вдома. По-друге, мене знає тут багато людей і, не дивлячись на сьогоднішні не дуже веселі часи, вони транслюють у мій бік позитив, а це, своєю чергою, заряджає мене енергетично і мотивує на активні дії для примноження добра. По-третє, за віком я ще є активістом, тому, знаючи історію нашого міста, краю, вірю в те, що зможемо створити зручне життя для людей саме тут. Потрібно просто трохи більше добра, вміння, бажання і професіоналізму.

 

Які риси Ви цінуєте у жінках?

Розум, відвертість, чесність, вміння працювати «у команді», так би мовити, і передбачуваність.

 

Чому непередбачуваність не є пріоритетом?

Відповідь на це питання криється у відповіді на котресь із попередніх запитань. Я є прагматиком до нудьги і прагматиком у всьому. Передбачуваність створює затишок у взаємовідносинах і дає можливість розслабитися.

 

Що є для Вас відпочинком?

Подорож. Приготування їжі. Келих якісного вина. SADE. Час, проведений за кермом автомобіля. І час, проведений їздою верхи.

 

Що, до речі, захопило Вас у верховій їзді?

Не дивлячись на таку всеохоплюючу прорахованість у власному житті, людині, звичайно, потрібно трохи адреналіну. Коли ви їдете на коні на нормальній швидкості, один у полі, то, незважаючи на всю майстерність, вас можуть очікувати різноманітні сюрпризи і треба бути до них готовим. Ця справа мобілізує.

З іншого боку, можна особливо не перейматися ходінням у спортзал, де в закритому приміщенні займатися на кількох тренажерах. Бо коли ви їдете верхи більш-менш професійно, то працює весь організм, починаючи від кінчиків пальців на ногах і завершуючи біцепсами і тріцепсами.

 

Чого Ви очікуєте від життя?

В цілому, я задоволений своїм життям. Вважаю це великим подарунком Господа, долі. Думаю, що людині важливо оцінити позитив від свого життя. І тоді у неї все буде складатися. Якщо весь час заздрити або скиглити, то нічого путнього з цього не вийде. Тому ціную час, проведений із сім’єю, продуктивно проведений час на роботі, а з цієї мозаїки невеличких життєвих принад і складається запорука успішного життя.

 

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володимир Твердохліб

P.S. Головний убір, який фігурує на одному з фото, вчора був втрачений власником. Прохання до ужгородців: якщо хтось випадково знайшов цю кепку, то, будь ласка,  поверніть гостю Ранкової кави Алену Панову за винагороду. Звертайтеся за телефоном редакції: 050 906 48 26.

P.P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»

 

Читайте також:

Ранкова кава з Йосипом Боднарем

Ранкова кава із Наталією Савичук

Ранкова кава із Оленою Камінською

Ранкова кава із Мирославом Дочинцем

Ранкова кава із Олесею Трагнюк

Ранкова кава із Василем Варцабою

Ранкова кава із Світланою Мітряєвою

та інші інтерв'ю за кавою у розділі "Власна думка"

Loading...
Зображення користувача Петро Маїк.

Мене неможливо звинуватити в "інтернетджекічанстві", тому, при можливій зустрічі віч-на-віч, знайдеться у мене "щире слово подяки"...

Зображення користувача Аліса.

Шановні коментатори, рада би була за вас, як би вам перепала можливість особисто познайомитись і поспілкуватись із А.В.Пановим, тоді всі абсолютно недоречні, на мою думку, коментарі щодо його "надмінного" ставлення до інших відпали б самі собою... Це надзвичайно відкрита, приємна, чесна та хороша людина!
Спробуйте досягти в житті хоча б частину того, що досяг А.В., а потім критикуйте інших! В даного гостя є певні плани щодо реконструкції Ужгорода, які він потроху втілює їх в життя, не кажучи вже про всі інші сфери його діяльності. А чим займаєтесь ви? Тільки заздрите й поливаєте брудом успішну людину!

Зображення користувача Oksana.

Дуже розумна людина!

Зображення користувача Джони.

Марс атакует?

Зображення користувача Штефанюк.

Наступна ринкова кава має бути з Волошиним.
Зы.
Хтось почервон1э

Зображення користувача Oleg.

Щодо "амбітного проекту" - не забудьте повернути дерев'яні вікна замість убогих пластикових і натуральну черепицю замість дешевої металочерепиці, бо це якесь жлобство, а не реставрація.

Ну, і сподіваємось, що відновлені знищені ворота теж будуть не пластикові.

Зображення користувача Ален Панов.

Шановний Олеже,

Звичайно про смаки не сперечаються, можливо те, що для Вас "жлобство", для інших - правильна річ. Разом з тим, заради справедливості, вікна встановлені дерев'яні, за ескізами оригінально встановлених на будинку (не тих які були в останні кілька років, бо вони були поставлені в 50 роки минулого століття, а не з часу будівництва). Черепиця також натуральна, а не металічна, до речі доволі недешеве задоволення. Про ворота - читайте уважно матеріал. Тож або Ви не бачили самі, або не розумієтеся на тому, про що пишете, або просто заздрите. І те, і друге, і третє - не дуже добре.

Зображення користувача Oleg.

Ален, тут не йде мова про смаки. Питання в неприйнятності використання пластику та металочерепиці в історичному середовищі - виглядає, як дешевий євроремонт.

Не зовсім зрозуміло про які оригінальні креслення вікон та натуральні матеріали Ви кажете. Ось, на фото добре видно пластик та черепицю:
http://s019.radikal.ru/i601/1303/f0/d3ce2ea083f3.jpg

Про ворота я читав дуже уважно, але всі бачили відношення до тих старих воріт на початку будівельних робіт, тому є сумніви, що ужгородці і гості Ужгорода знову їх побачать. І це не упередженість, а висновок, зроблений після разючої різниці між задекларованими принципами так званого "відповідального забудовника" та результатом реконструкції будинку. Сумно...

Зображення користувача Андрей.

Олег, вікна там дійсно з євробрусу, але форма та відтінок в них слабенький, та й не відповідають вони естетиці 1/2 половині ХІХст...
Дах з черепиці але все інше металеві листи...
Але взагалі сам принцип "амбітного проекту" "відповідального забудовника" - то рекламний хід, хіба що амбіцій забагато... :)
"Базарний кіч" та "Рожовоєпудєвро" перемогли, хіба що не рожевий колір.
Вже сам підбір кольорів - бездарний та й "інтер'єрна" єврошпаклівка на фасаді....
І ця зима чудово показала, що в наших умовах цоколь у фарбі - то провал.

Вердикт простий - все купи не тримається...
2 з 5-тибальної системи - по екстер'єру...
Виглядає як дешева сільська новобудова...

Зображення користувача Штефанюк.

Від Олашина нічого не скриєш
То тобі не за широкою тато волю спиною ховатися
І

Зображення користувача Ален Панов.

Дякую за оцінку, хоча і не сприймаю фахово думки на кшталт "слабенько", "дах з черепиці але все інше металеві листи". Бо не зрозуміло, що це "інше" на даху. Тим паче не сприймаю критику матеріалів, використаних при будівництві, по фото. Це по меншій мірі несерйозно. Стосовно колористики - напевно так само "Базарним кічем" Ви вважаєте кольори фарби, використані на Кафедральному соборі, Палаці Єпископа і Жупанаті. Бо саме такий колір використаний про фарбуванні будинку. Можливо це і "Рожовоєпудєрєво", але воно мало широке розповсюдження в нашому місті в певний історичний період. За ворота не хвилюйтеся, коли побачите їх на місці - зможете оцінити. Взагалі, якщо маєте реальні пропозиції - буду радий вислухати. Телефон 0955338655, дзвоніть.

Зображення користувача Андрей.

А що там металу немає? :)

Так я вважаю, що такий колір є "базарним кічем", навіть на історичних будівлях міста - є кілька простих законів колористики для екстер'єру, а те що їх порушили - не робить честь "реставраторам" навіть "видатного" типу.

І на будівлях такого періоду та такого типу ніколи не було "загладженої" штукатурки. Навіть коли були спроби загладити, то пісочна фактура і фарба яка проникала в штукатурку ніколи не покривала стіну єдиним шаром (на відміну від сучасних акрілових та латексних фарб).

Вікна в ХІХ ст. завжди були з роздільними рамами - одна врівень із зовнішнім фасадом, інша - врівень по внутрішній стіні приміщення. Так вже склалась історія архітектури в даний період та в даній місцевості.

За телефон - вдячний. Але вже пізно. Там вже все зроблено.

А цоколь таки варто було каменем закласти - бо в наших умовах фарба занадто контрастує з брудом. А бруд з вулиць не скоро виведуть.

Тому "двієчка" залишиться... я там часто прогулювався - тому мів честь бачити процес "реставрації":)

З повагою...

Зображення користувача Гість.

Вважати можна все, що завгодно. Можна навіть уявити себе настільки важливим, щоб критикувати вибір фарб будинків у 19 столітті. Головне- не побоятись назвати своє імя, інакше все це дешевий популізм, або манія величі

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...