На Свалявщині відбулося Свято гуцульського коня. Дійство, а саме державна атестація коней для племінної роботи та змагання найкращих представників гуцульської породи, вже вшосте відбувається на базі санаторію «Квітка Полонини». Саме там квартирує обласний Племконецентр, який і започаткував захід задля сприяння відродженню породи в Українських Карпатах.
На «гуцульській стежці»
«Гуцули» – автентична порода коней, які вирізняються невисоким зростом, витривалістю та спокійною вдачею. Коні-гуцулики здавна живуть у Карпатах, завжди були помічниками горян, а нині використовуються як туристична атракція, й також - для терапевтичної їзди верхи.
Як інформують організатори, вже кілька років у суддівстві змагань беруть участь не лише фахівці столичних інститутів, а й колеги з Польщі. Громада конярів в Карпатському регіоні позитивно здивована динамікою розвитку породи саме в Україні – свого часу наша держава ледь не втратила чистокровних «гуцуликів», і це тоді, коли розвитком породи активно опікувались у Словаччині, Чехії і Польщі. Але ось вже Племконецентр набув і практики, і наукової бази, а Свято гуцульського коня на Закарпатті стало традиційним.
Цьогоріч у змаганнях взяли участь близько двох десятків коней із Закарпаття, Львівщини та Івано-Франківщини. Коней оцінюють за екстер’єром, показниками здоров’я, а також на довгій дистанції гірською місцевістю. Найбільш видовищний етап - на «гуцульській стежці»: спеціальна смуга перешкод включає перекладини для стрибків, ходу між стаціонарними і рухомими перешкодами, як то «буреломом» та «рівноважнею» тощо, через хвіртку, яр та річкою. А межи виходами до суддів та в очікуванні старту «гуцули» охоче позували, вершники та конярі – оповідали про своїх улюбленців. Усіх учасників та гостей свята об’єднувало переконання: «гуцулики» – живий скарб Карпат.
Пегазік – взірець породи
«Так, він з характером, він «енергетичний» і вміє проявити свою енергію, але не надто норовливий. Дуже любить ласку і… щось солоденьке: коли він вдало проходить перешкоду, я даю йому шматок цукру або печиво. Він – чудовий кінь!», - вершниця Алла Комарницька оповідає про свого Пегаса. Ні, про Пегазіка – традиційне ім’я міфічного крилатого коня змінили для восьмирічного жеребця на більш пестливе. Взірцем породи називає цього гнідого красеня з чорною гривою Мирослава Головач – фахівець Племконецентру та організаторка Свята гуцульського коня (до речі, єдиного в Україні).
(На фото -- Алла Комарницька і Пегазік)
«Та я всіх люблю, навіть чужих! Імперія – дуже хороша кобила, Цвітенка – теж чудова… А Пегазік – один з найкращих коней в Україні, і тут на змаганнях уже є його потомки, за якими ми оцінюємо і його як плідника… Тож маємо два покоління на одному іподромі», - оповідає панна Мирослава. Загалом же близько половини учасників змагань вийшли зі стайні Племконецентуру, багатьом з цих жеребців і кобил Мирослава сама придумовувала імена, як от Кептареві, котрий не згідний з вершником щодо кращого способу подолання перепони. Вона зізнається, що відродження і популяризація породи в Карпатах – це справа життя, вона віддається цьому вповні. «Воно йде непросто, але… Знаєте, в цій справі треба не рік і не два, аби мати результат, а десятиліття… Шостий конкурс – це зарано», - підсумовує Мирослава і прямує до сцени закликати вершників вишикувати своїх коней для стартів.
Кінь для приємності
З кожним разом краще – так характеризує рівень коней–учасників Мирослав Головач, голова Науково-виробничої асоціації "Племконецентр". Він розповідає, що за останні роки їм вдалося налагодити систему випробування й оцінки коней гуцульської породи по всій Україні, розробити нормативно-правові акти, які регулюють породу. «Наше підприємство досягло рівня кінного заводу, подаватимемо на такий статус, адже вже маємо відповідну кількість і якість поголів’я. Зараз у наших стайнях – 80 коней гуцульської породи разом з лошатами. Єдина проблема, і то велика проблема - не дають нам землі для коней, а вона конче потрібна».
Фахівець зізнається: конярство в Україні загалом почувається скрутно – харч і утримання коней дорожчає, податки зростають, а ринок продукції не створюється. Іподромний бізнес як такий в державі не діє, а кінний спорт в занепаді. «Ми пробуємо відродити його на Закарпатті, готові організовувати дитячу кінно-спортивну школу. Єдині «гальма» для цього – отримання статусу і, звісно, фінансування…». Пан Мирослав, втім, розказує про те, що в сучаснім світі кінь потрібен не лише для спорту. «Кінь для приємності! Людина в цивілізацію прийшла на конях, дуже недавно ми сіли в жигулі і мерседеси і одразу ж отримали величезні прикрості. Хвороби цивілізації… Проблеми осанки - стеохондрози, сколіози, всілякі порушення розвитку, і також хвороба, на опис якої ми раніше натрапляли хіба в американських журналах – синдром хронічної втоми… Тож успіхи, які ми маємо в терапевтичній їзді верхи, тішать…».
Кінь, котрий лікує
Гуцулик – найкращий «кінь для приємності» і кінь для здоров’я! У цьому переконують конярі й запевняють самі «гуцулики», бадьоро, проте, обережно несучи на своїх спинах навіть найменш досвідчених вершників-туристів. А ще ж ці ошатні невеличкі коні – просто красені. Однією із «зірок» змагань одразу став Малахіт - 8-річний жеребець гнідо-сріблястої масті, якого привезли з Коломиї, вразив усіх досконалою статурою і сивою гривою (на фото зліва).
Невеличкі (зріст у холці 130 сантиметрів за стандартом) гуцулики, втім, сильні й витривалі, а компактна статура дозволяє легко пересуватися гірською місцевістю. Ці коні особливі не лише своєю тілобудовою, а й вдачею: на відміну від скакунів, вони не націлені на перегони і стрибки, не мають такої «спортивної злості», відповідно, більш придатні для гірських мандрівок, для роботи з туристами і малечею… Звісно, їх можна натренувати для змагань, але вони значно спокійніші за «верхових», - каже Мирослав Головач, розповідаючи, що завдяки здібностям і характеру кілька коней їх стайні попрямували в інші регіони України: Донецьку, Дніпропетровську область, на Кіровоградщину, у Кременчук і Львів. «Гуцулики» - чудові для початківців у кінному спорті, відпочивальників, дітей і молоді. А ще ж - справжні… лікарі. Саме на базі санаторію започатковано терапевтичну їзду верхи – так звану гіпотерапію, яка дає дуже добрі результати при проблемах з поставою та у недужих на ДЦП і синдром Дауна. «Прописують» спілкування з кіньми й просто для загального оздоровлення і підняття рівня енергії – кінь радо ділиться своєю снагою, працює як «живий тренажер» і покращує настрій…
З останнім ніколи не посперечається кожен відвідувач Свята гуцульського коня. А хто ж переміг у змаганнях? Та хіба це важливо? Найкращих представників породи в Україні можна щодня зустріти в стайні Племконецентру чи на теренах «Квітки полонини». А наступного року, сподіваються організатори, дійство буде ще масштабнішим. До того ж – підростуть нинішні лошата, аби скласти гідну конкуренцію Пегазіку, Малахіту, Кептарю та іншим…
Алла Хаятова, спеціально для Zaholovok.com.ua
Світлини Олександра Зобіна
Малахіт із вершницею Вікою Гавінською
Захотілось прикупити конячку!
Захотілось прикупити конячку! Тільик де її тримати--на балконі?