Мирослава Каламуняк -- це приклад жінки, яка уміє ефективно керувати, по-дитячому мріяти, постійно вдосконалюється, має власні чіткі принципи і надихає своє оточення. Та й не тільки своє. Ми зустрілися з пані Мирославою, генеральною директоркою ЗАТ Ужгородська швейна фабрика «Парада» за кавою з читачами zaholovok.com.ua і не хотіли розходитися.
- Як ви потрапили на Ужгородську швейну фабрику і як так довго затримались?
- Я народилась у Львівській області, село Оселя. Закінчила на відмінно восьмирічну школу, був шанс вступати у технікум без екзаменів або закінчувати 9-10 класи. Мені дуже хотілося вирватися з дому до Львова, то ж вирішила: піду вчитися. Професію обрала бабуся на сімейній раді, сказавши: яка б влада не прийшла, а швея завжди собі на хліб заробить. Ми вдома мали швейну машинку. Мама шила крепдешинові плаття, а тато на тій же машині – чоботи. Вона у мене до цього часу зберігається і працює.
Я приїхала в Ужгород за направленням, тоді (в радянські часи) їх всім видавали. І, будучи великою активісткою, мала право вибору. Обрала Ужгород, тому що так красиво звучить! Треба визнати, що в житті немає випадковостей. Десь у 5-6 класі ми мали екскурсію по Закарпаттю. Автобус призначив зустріч навпроти швейної фабрики, там був сквер і розарій. Літо, канікули. І я бачила, як люди йшли на фабрику і з фабрики. Дивилася на цих людей і думала: от би мені тут працювати! Часом такі речі відбуваються в житті фантастичні.
І ще одна річ. Коли ми вчилися в технікумі, я зразу казала, що я тут хочу вчитися на директора. Коли приїхала на фабрику, у мене в направленні було вказано «майстер». Але відділ кадрів мене розчарував, повідомили: «Нема вакансій, підеш працювати швачкою». Я сказала: «Без проблем. Все одно буду тут директором!». Коли маємо в житті мету, знаємо, чого хочемо, куди йдемо. Для цього щось треба робити безумовно. Я робила. Пішла на загальнотехнічний факультет в університеті заочно, потім вступила на економічний (економіка виробництва і промисловості). У часи перебудови було багато можливостей вчитися. Я використовувала всі речі, які стосувалися управління. А потім мені пощастило: у 1988 році фабрика проходила технічне переоснащення через те, що потрапила до списку 7-ми українських підприємств, які увійшли до державної програми Радянського Союзу. Я поїхала на навчання у Францію аж на цілих 5 тижнів.
Далі інтерв'ю з Мирославою Каламуняк читайте у нашій Ранковій каві