Фонтани для закарпатських міст. Що мали - втратили

 Закарпаття і закарпатці пережили Велику Спеку. Першу, але невідомо чи останню у цьому році. Рятувалися – хто як може. Хтось – рухався короткими перебіжками з роботи додому, від кондиціонера до кондиціонера, хтось рятувався морозивом, холодними душами, льодяними напоями. Купання у річці, у басейнах, у власній ванній, обгортання на ніч мокрим простирадлом – усе це рятувало тимчасово і примарно. Сонце смажило, а наш субтропічний клімат йому «помагав».

Що мали - втратили

А прохолоди і свіжості так хотілося. Так хотілося прохолодної вологи і вологої прохолоди.

Здавалося б, хто з міських закарпатців бодай раз не побідкався, мовляв, немає в нас фонтанів! От колись, згадують, у Радянському Союзі, фотнани в містах були і ще й які!.. Один із них, що був посеред площі Театральної в Ужгороді пригадають ті, хто «тямить» Ужгород 60-х. Ужгородці пізнішої епохи 80-х пам’ятають величний і феєричний запуск монументального світломузичного фонтану біля нового тоді облмуздрамтеатру. Перший і... останній пуск. Він був завеликим, за дорогим і заскладним для нашого містечка. Експлуатувати його було накладно і «заглушений» фонтан «розкурочили». Чаша облупилася і зяє проваллям і понині.

А фонтани біля Ужгородської міської ради? Дзюрчання води в ньому тепер змінилося тишею клумб, висаджених у басейнах недіючих фонтанів... Великі та помпезні фонтани з потужними струменями води були властиві для хронічно хворого на гігантоманію Радянського Союзу. Але його часи минули і що ж тепер? Жити без води? Вдовольнятися й далі засушливим містом, без джерела прохолоди та вологи?

Від Мадярщини до сучасної України

 А що ж бабуся-Європа? Чи не звідти вийшов Унгвар зі своєю культурою, історією і архітектурою? Звісно, у таких маленьких містечках, яким був Ужгород за Мадярщини, фонтанів не будували. Нащо у селі фонтан. Але тепер – чому б ні?

Грошей немає? Не до того? Нема чим залатати дороги? Труби-комунікації, комунальщина? А чи знаєте ви, що Рим, відомий безліччю, силою-силенною фонтанів, має їх не муніципальним коштом? Міні-водограї, міні-водойми, кювети, водограї будували заможні сімейства, даруючи своєму вічному містові подарунок і лишаючи вічну пам’ятку про себе. І якщо у місті є люди, здатні реконструювати цілу будівлю у історичному центрі міста, поставити пам’ятник Ліхтарнику, Яну Непомуцькому чи Виноробу – то чому б не зайшлося тих, хто власним коштом подарував би спів городянам прохолоду, а собі сатисфакцію вічної подяки?

Погляньмо на те чи справді дуже дорого б це було. Чи багато площі, грошей і сил потрібно на невеличний європейський фонтан, значно менший і доречніший за той, який ми втратили на Поштовій і художно й архітектурно доречніший для Ужгорода ніж кубістський пост-модерн у парку по вул. Ракоці. Для цього просто подивіться фото, якими ми супроводили цей матеріал. Переважно, на них зображено саме європейського типу невеличкі фонтани і водограї.

Що у бабусі-Європі

 Історично склалося так, що фонтани з самого початку служили не стільки для краси, як для реальних щоденних потреб людей: вони були джерелами питної води, ними користувалися поливу декоративних рослин, фонтани охолоджували та зволожували повітря. І виглядали вони зовсім не так, як це сьогодні уявляють багато хто з нас – камерні, прості і вишукані водночас європейські фонтани мають переважно спадаючі струмені води (згадайте бодай славетного „Пісяючого хлопчика”. Усього 61 см та17 кг– а теж фонтан! І, мабуть, найзнаменитіший у світі.)  

Історично й географічно склалося ще й так, що Закарпаття має субтропічний клімат. Такий же, як і в Італії, з якою, до речі, дуже часто нас порівнюють у схожості. Давні римляни, отримавши пристрасть до фонтанів від греків, неабияк розвинули цей спадок і вже незабаром фонтани від звичайних джерел питної води еволюціонували в Римі до декоративної прикраси архітектурної споруди. З часом пристрасть римлян до фонтанів виявлялася і в тому, що кожна більш-менш знатна родина вважала за честь збудувати свій фонтан. І сьогодні італійські містечка повні вологи та прохолоди, яку дарують все ті ж фонтани, зведені у сиві епохи. Невеликі, камерні, різні і кожен – з особливою історією та характером, хоч і без помпезних струменів води, що вилітають врізнобіч під потужним напором.

Ось де, здається, альтернатива для невеличких закарпатських міст. Великі монументальні фонтани потребують відчутних фінансових вкладень, їх дорого та складно запускати. На противагу їм, невеликі фонтани зі спадаючими струменями води значно економічніші та набагато зручніші. Передбачаємо, як скептики одразу ж скажуть, мовляв, у фонтанах же ж купатимуться чимало бомжів! Яке ж тут задоволення? Та в правильно сконструйований фонтан, з бар’єрами, які сягають пояса дорослої людини, погодьтеся, не так просто залізти... Та і психологічно складніше. Це не просто переступити парапет басейну, завглибшки по-кісточки.

І – найголовніше!!! При цьому – ніяких дорожезних чаш, завбільшки з басейн! Ніяких потужних моторів і дорогих насосів, вартістю по сто тисяч. Ніяких ядучого кольору плиток чи похмурого граніту. Чистий олдскул: камінь, бетон, метал і подих історії.

Та все це, власне, передісторія до історії, яку ми розповімо згодом. І радо подискутуємо на цю тему. І вже на конкретних прикладах і втіленому досвідів. Бо ж 28 серпня такий невеликий фонтан відкриють у Виноградові. Це місто останнім часом починає впевнено давати приклад у благоустрої іншим закарпатським містам. Тепер на черзі новий виноградівський фонтан, який мав би показати і переконати людей в тому, що такого типу фонтани в невеличких закарпатських містах -- це доцільно, красиво і недорого. Хто наступний?

Олександр Попович