Ужгород уже давно носить назву студентського міста. Кожного разу у цьому доводиться переконуватися після канікул, коли молодь з усієї області з’їжджається у місто гризти граніт науки. Це ж саме сталося і зараз після новорічно-різдвяних свят. Закоханих парочок і просто юних облич у натовпі ужгородських вулиць стало більше. І в той час, коли старше покоління киває головами, он, мовляв, до чого молодь котиться, більшість хлопців і дівчат намагаються не у халепу вскочити, а знайти роботу. Zaholovok.com.ua дізнався, де приймають студентів підзаробити, скільки їм платять і на що витрачають власноруч зароблені гроші закарпатські студенти.
Перші гроші потратив на гулянки
Ерік Завадський свої перші гроші заробив на другому курсі навчання у виші. І хоча робота підвернулася не за фахом (хлопець вчився на відділенні журналістики УжНУ), та гребувати підзаробітком студент не став. На рік приміряв на себе роль офіціанта-бармена в одному із кафе у центрі Ужгорода.
- Тоді я заробляв 70-80 гривень за зміну, - згадує Ерік. – Це була чиста зарплата без чайових. П’ять років тому це були більш-менш нормальні гроші. Пізніше я змінив роботу, але залишився у сфері торгівлі і надання послуг.
На цей раз Ерік вирішив стати промовтером. Цю професію, чи радше підзаробіток, часто називають суто студентською роботою. Вона найкраще підходить тим, хто наважується поєднати навчання із зароблянням. На другій роботі хлопцеві пригодився досвід офіціанта-бармена і красномовність журналіста. Працювати довелося у горільчаному відділі одного із магазинів обласного центру.
- Дуже смішно було, - розповідає наш герой, – коли люди приходили за горілкою в супермаркет, то такий молодий хлопець як я розповідав їм, яку горілку краще пити і купувати. Без досвіду і без нічого.
Друга робота дала можливість Еріку відчути на собі принади кар’єрного росту. Зусилля і хороший результат роботи молодого промовтера не залишили байдужими керівництво супермаркету. Балакучому хлопцеві запропонували посаду в штаті магазину. Юнак погодився, а через якійсь час його знову переманила попередня фірма, але вже на вищу посаду.
Був у житті Еріка Завадського період, коли доводилося підзаробляти ночами, таксуючи на батьковій машині. І все це заради бажання мати власні гроші. Тим паче, що вчився хлопець на платній основі і батькам доводилося оплачувати освіту сина.
- Перші гроші потрапив на гулянки, - чесно зізнається юнак. – кілька речей собі купив, різних дрібничок. Витратив їх повністю на себе. Пізніше щось трохи відкладав, купував щось корисне, потрібне...
Економити Ерік так і не навчився, хоча давно знає як буває нелегко заробити копійчину, а от цінувати гроші став більше. Тим паче, що доля закинула хлопця у Польщу. Там Ерік продовжує навчання і умудряється підпрацьовувати. Каже, що отриманий досвід студентських років допоміг за кордоном. Там роботодавці дивляться де і скільки ти працював, маже завжди цікавляться скільки отримував на попередній роботі. На запитання, чи хотів би стати мільйонером, хлопець не поспішив дати однозначну відповідь.
- Я не можу сказати, що я на дорозі, яка приведе мене за рік чи за два до мільйона, але в планах є заробляти більше, покращувати свій рівень життя.
У 8-му класі заробила на джинси
Історія Анастасія із першими грошима розпочалася задовго до того, як дівчина вступила до вузу.
- Після 8-го класу на канікулах пішла працювати в «Зеленгосп», - розповідає дівчина. – Я памятаю, що по тим часам я заробила майже 400 гривень. Це десь я три тижні працювала. І я їх витратила на джинси про які довго мріяла (сміється). Мама це не дуже сприйняла, а тато був «за»
Зараз Настя п’ятикурсниця математичного факультету УжНУ. У стінах вузу дівчина живе у світі цифр, а поза навчанням стає психологом і оратором: дівчина підробляє рекламним менеджером на популярній ужгородській радіостанції «Версія-FM». Настя Лещенко роботою задоволена, каже, що вона у неї цікава, енергійна і часом нервова. Що буде робити, коли отримає диплом – дівчина ще не знає. Упевнена вона тільки в одному: мільйонеркою таки стане.
Працюючи, я мандрую!
Найкурйозніша історія із першим заробітком належить нашому третьому герою – Віктору Станку. Уперше хлопець влаштувався на роботу у 14 років. Тоді в Ужгороді тільки починав розвиватися бізнес, який займався арендою квартир подобово. Підліток став адміністратором однієї з таких фірм. Посадові обовязки багато від хлопця не вимагали: прийняв клієнтів, видав ключі і забрав гроші.
- Дивно було людям, - ділиться спогадами Віктор, - жартівливо-несерйозно сприймали. Якщо старшим могли й нагрубити, чи щось з’ясовувати, то у мене такого не було.
Діставалося хлопцеві в іншому: юний вік дозволяв дорослим колегам сприймати підлітка за «старшого куди пошлють». Щось купити, принести-віднести, сплатити якісь рахунки – усе це якось саме собою закріпилося за Віктором. Але це не заважало насолоджуватися смаком перших власних грошей.
- У моєму житті була цікава практика, - розповідає хлопець. – Я працював торговим агентом на одній із фірм і ми з моєю сестрою старшою вирішили звільнитися і зробити собі тур Україною з умовною назвою «У пошуках себе». Ми звільнилися, забрали усю зарплатню, поїхали в одне місто, влаштувалися на роботу, пожили там один місяць, звільнилися і поїхали далі. Так десь ми вісім місяців їздили і попробували себе на різних посадах, на різних фірмах. Було весело. Зазвичай працювали барменами, офіціантами, адміністраторами, промовтерами. У різних містах по-різному було. Бувало, що в одному місті довго не затримувалися. Виручало те, що робота була неофіційною і нам платили щодня за зміну. Тим ми і жили.
Зараз п’ятикурсник економічного факультету поєднує заочне навчання зі стаціонарною роботою у банку. Але на цьому експерименти з роботою Віктор припиняти не збирається.
- Коли ти молодий, ти себе можеш пробувати і вибирати чим можеш займатися. Наприклад, моя сестра працює у ресторанному бізнесі, тепер вона заступник директора ресторану у Києві і її це влаштовує.
Незважаючи на досить юний вік (Віктору зараз 20), хлопець вже із власного досвіду знає, що маючи за плечима досвід, людина має право ставити свої вимоги і просто зобов’язана знати собі ціну. Інакше як тебе будуть цінувати інші. Щодо планів на майбутнє, то поки що юнакові вистачає заробітку, який би міг покрити усі його необхідні потреби. Та й мільйонером Віктор бути не хоче.
- 
Мільйон?... Ні, це дуже багато для мене грошей. Я знаю багатьох людей, які мають гроші, але я не впевнений, що вони щасливі. А я хочу бути у першу чергу щасливим!
Тетяна Довганинець, спеціально для Zaholovok.com.ua