Нещодавно стало відомо, що кілька десятків ужгородських циган переїхали та оселилися у столиці України. Цигани майже не миються, заробляють 200 гривень на місяць, а на час Євро-2012 поїдуть зі столиці, бо бояться, що фанати їх уб'ють.
На лівому березі біля вулиці Березняківська зупинився великий табір циган. Посеред мегаполісу серед мільйонерів і дорогих машин вони живуть у повній убогості, антисанітарії, їжу готують на вогнищі, а воду беруть на найближчій автомийці. Табір із 70 людей перекочував до столиці 2 місяці тому із Закарпаття і зараз мешкає у халупах біля звалища.
Місцеві жителі писали на одному з форумів, що цигани поставили півтора десятка наметів, палять багаття і веселяться.
«Ви циган шукаєте?, - Запитав нас чоловік у гаражному кооперативі. - Вони он там, за деревами». Стежкою ми дісталися до табору. Спускатися до них у яр страшнувато - здалеку було видно натовп дітей, халупи, моторошний запах і декілька жінок, миючих посуд у брудній воді. Переборовши страх, підійшли до табору.
«А де намети і цигани?, - Запитуємо у жінок. Ось намети, а цигани - це ми», - відповідають вони. Як виявилося, насправді шатрами їхнього будинку важко назвати. Притулки збиті зі старих матраців та ковдр, знайдених на звалищах. Навколо них бігає близько 20 дітей - усі напівголі і брудні. Поруч горить багаття, де в казані вариться щось зелене. Молода циганка миє посуд у брудній мисці чорною водою.
«Воду беремо на автомийці. Там хороші, добрі люди і вони нам допомагають. Ми не миємося практично, оскільки ніде, - починає розмову циганка Людмила. - Варимо все на багатті. Купуємо супові набори. На щось інше грошей немає». У неї 5 дітей. Усього в таборі близько 50 циган. Більше половини - малюки. "Нас було 70, але частина виїхала в пошуках кращого життя", - розповідає жінка.
«Ми жили під Ужгородом в глиняному будинку. Роботи немає, всі голодні, - розповідає голова сімейства Микола. - "Барони" забирали гуманітарну допомогу. Щось скажеш - куля в голову, тому ми поїхали».
Запитуємо, чим вони заробляють на життя у столиці. «Металобрухт і макулатуру здаємо. Це наше єдине джерело надходжень. Раніше працював на будівництвах - штукатурив, дахи стелив. Але мене «кинули», гроші не заплатили, лише на дорогу додому дали», - каже Микола.
Один циган заробляє у місяць 200-300 гривень. «Діти ніколи не їли морозива. Нам ніхто не допомагає, ми нікому не потрібні, на жаль. Ми беззахисні», - розповідає Людмила.
Хоч цей табір і не схожий з тим, що ми звикли бачити у фільмах, тут є старійшина. «Це старий, який вирішує, кому більше потрібно поїсти, а хто може поголодувати», - говорять цигани.
Вони розвіюють міф про те, що приїхали на Євро заробити, а після показують свою непоінформованість про ситуацію в країні. «Ми не займаємося жебрацтвом. Бабусі наші, циганки старі, можуть, але ми - ні. А на час Євро ми підемо. Бо фанати, коли їх команда програє, почнуть бити машини, вбивати людей. І нас також уб'ють, тому ми боїмося і поїдемо ... », - говорять цигани.
Сергей Гальченко, Сегодня.ua
Фото С. Николаева